Гості програми «Ваша Свобода»: Ярослав Солтис, заступник голови правління НБУ у 1998-2003 роках; Віталій Власюк, юрист-міжнародник; Віталій Шапран, член Українського товариства фінансових аналітиків.
Апеляційний суд у Лондоні задовольнив скаргу України у справі про так званий «борг Януковича». Йдеться про 3 мільярди доларів, які уряд колишнього президента України Януковича позичив в Росії в останні місяці перебування при владі. Високий суд Лондона постановив розглянути цю справу у прискореному порядку.
У першій інстанції Україна програла Росії. І всі вважали, що відбудеться те ж саме в апеляційному суді, що апеляція України – просто формальність з метою відтягнути час. Я навіть бачив у британських медіа прогнози, що буде, швидше всього, взаємозалік так званих боргів, тобто Росія не заплатить те, що вона повинна за позовом до «Газпрому», а Україна не сплачуватиме «борг Януковича». Панове, чому британські судді зараз пристали на українські аргументи, хоча раніше говорили, що це не політична справа, що це гроші, які були позичені державі і їх мають віддавати?
Ярослав Солтис: Російська Федерація за ті дії, які здійснює і здійснила, винна Україні сотні мільярдів доларів. Якщо юристи наші правильно попрацювали, вони повинні показати, скільки Росія нам винна за Крим, за Донбас, за Луганськ. Є дослідження. Більше 500 мільярдів доларів – збитки, завдані Україні. І це буде та сума, яку стягуватимуть з боржників.
Дуже небезпечно говорити про якісь мільйони, коли йдеться про такі категорії, як анексія і окупаціяВіталій Власюк
Віталій Власюк: Зарано радіти, оскільки це рішення, звичайно, не остаточне. Було знесене рішення першої інстанції і було постановлено переглянути справу наново, що для нас є позитивно,оскільки в першій інстанції ми цю справу програли. Дуже небезпечно говорити про якісь мільйони, коли йдеться про такі категорії, як анексія і окупація. Ми не маємо права зводити це питання до компенсації виключно, якихось втрат. Ми повинні все одно постійно незримо наступати на те, що ця територія – наша і повинна бути повернута нам.
(Повна версія програми)
– Апеляційний суд Києва днями арештував акції трьох дочірніх російських банків в Україні – «Промінвестбанку», «Сбербанку» і «ВТБ-Банку». Таким чином суд задовольнив позов низки компаній, пов’язаних з Ігорем Коломойським та його партнерами, які раніше виграли суд у Гаазі. Судді там вирішили, що Росія має компенсувати збитки українським компаніям, у яких відібрала майно у Криму.
Це не вперше відбувається. Але раніше завжди як було? Російське майно заарештовували, був новий суд і казали: ні, не можна за одну справу заарештовувати гроші інстанцій, які не мають до цього жодної причетності. Чи не відбудеться так в Україні цього ж разу?
Ярослав Солтис: Може бути. Зважаючи на те, наскільки кваліфіковані і патріотичні будуть наші юристи. Тому що, якщо в мене є гроші, я маю можливість купити практично багатьох, у тому числі і наших захисників. Наш адвокат повинен бути за нас.
Віталій Портников: А чому взагалі Україні не вдається позбутися російських банків? П’ятий рік війни...
95% пасивів, тобто вкладень в банку – це юридичні і фізичні особи України. Власники вклали 5% і назбирали тих, хто любить російські банки, назбирали гроші з українців і роздали своїм людям. От «Промінвестбанк» – це великі державні і військові підприємства, які кредитувалися, давали у заставу свої об’єкти, нерухомість, заводи, фабрики, обладнання.
– Свого часу швейцарська компанія Noga арештовувала російське майно, тому що Росія завинила власнику цієї кампанії гроші. Це закінчилося пшиком. Потім акціонери ЮКОСа добиваються, щоб російське майно арештовували, тому що Росія програла процес. Але, з одного боку, вважається, що російська держава винна гроші, з іншого – не можна накладати арешт на її майно. У чому юридична логіка таких рішень?
Віталій Власюк: Є нюанси. Є поняття суверенітету держави. І не завжди можна на цей суверенітет наступити або його переступити. У таких справах дійсно буває достатньо важко добиватися їх повноцінного виконання. Наприклад, зараз Міжнародний суд ООН розглядає позов України проти Росії по Криму і по фінансуванню тероризму на Донбасі. Та ж історія. Ми отримуємо проміжні перемоги, але ми поняття не маємо, і ніхто не має поняття, як добитися від Росії виконання.
– Пане Шапран, який має бути більше підхід щодо того, як вести справи з російськими банками, можливо, з самою Росією, коли йдеться про той позов, за яким сьогодні слухалася справа у Лондоні – політичний чи юридичний? До чого більше прислухатимуться?
Британська судова система є прецедентною. Тому шанси в України виграти цю справу є дуже і дуже непоганимиВіталій Шапран
Віталій Шапран: Я є прихильник того, щоб підхід був суто юридичний. Лондонському суду наші політичні справи ні до чого, вони розглядатимуть саме в юридичній площині. У 1930-х, 1940-х, 1950-х роках у Великій Британії були прецеденти, коли саме по таких позовах, як за позовом по «облігаціях Януковича», гроші у латиноамериканські країни повертали назад. Оскільки суду вдалося довести, що гроші витрачалися або були хабарами в латиноамериканських країнах державних діячів і так далі. Насправді британська судова система є прецедентною. Тому шанси в України виграти цю справу є дуже і дуже непоганими.
Стосовно нещодавнього позову, який був, Апеляційного суду міста Києва щодо арешту акцій російських банків, то тут йдеться про інтереси приватної особи, а не держави Україна. По-друге, російські банки «ВТБ» та «Сбербанк» повністю не належать державі Російська Федерація, у них 30-40% акцій обертаються на вільному ринку.
Навіть якщо й гіпотетично їх розглядати як те майно, яке держава Україна може стягнути як компенсацію, вони є невдалим об’єктом домагань. Потрібно шукати інші об’єкти. І вони в Російської Федерації є і їх чимало.
– Пане Шапран, а ви погоджуєтеся з такою оптимістичною оцінкою НБУ, що арешт майна цих банків ніяк не позначиться на банківській системі?
Більшість боржників проблемних, які є у «Промінвестбанку», «ВТБ» та «Сбербанку» – це державні українські компаніїВіталій Шапран
Віталій Шапран: Я думаю, що з «ВТБ» і «Сбербанку» найближчими днями арешт буде знятий. Тому що він є безпідставним. І по відношенню до них рішення суду виглядає дуже дивним. Оскільки, я ж кажу, у материнському банку держава Російська Федерація володіє від 50% до 60%, а решта акцій належить іноземним фондам, у тому числі американським, швейцарським... У них і буде запитання: чому відчужується майно, яке належить одному з акціонерів?
Більшість боржників проблемних, які є у «Промінвестбанку», «ВТБ» та «Сбербанку» – це також державні українські компанії, наприклад, «Укрзалізниця». Тому перехід цих банків до приватного власника для держави України є небажаним. І «Промінвестбанк» та «ВТБ», які опосередковано контролюються урядом Російської Федерації, сформували достатні резерви, які представлені депозитними сертифікатами Нацбанку та облігаціями внутрішньої державної позики України. У них близько 80% кредитних партнерів покривається цими резервами.
