Більшість українців наразі не вважають масові протести перспективними, і відсоток таких громадян зріс порівняно з минулим роком, засвідчило дослідження фонду «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва. Відтак протест, співмірний за масштабами з Революцією Гідності, може спалахнути лише в разі спроби проросійського реваншу та зміни зовнішньополітичного курсу України, стверджують дослідники. Утім, на тлі стабілізації економіки та рівня добруту найбільш активної частини суспільства експерти бачать і ознаки прихованого зростання невдоволення.
Понад дві третини (68%) українців, які взяли участь в опитуванні в усіх регіонах, не бачать перспектив у масових протестах у себе в місті або вважають такі протести малоймовірними. Перспективними називають такі протести 23% опитаних, свідчить дослідження фонду «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва за підтримки USAID.
Дослідники вказують, що протестні настрої поступово скорочуються. Для порівняння, у грудні 2017 року 62% опитаних вважали протести найближчим часом безперспективними, 27% – говорили про їхню перспективність. Водночас експерт фонду «Демократичні ініціативи» Сергій Шаповалов наголосив, що дані опитувань і реальність в Україні різняться.
«У 2013 році на початку Євромайдану відсоток охочих вийти на протести був мінімальним. Але потім сталися події, які різко змінили ситуацію», – зауважив дослідник.
Шаповалов відзначив, що є подразники, які можуть вивести людей на вулиці. 66% від тих, хто не проти долучитися до протестів, готові вийти на вулиці проти підвищення тарифів, свідчить дослідження.
Загалом опитування, проведене наприкінці літа, показало: 24% українців не виключають, що долучаться до протестів, якщо вони відбудуться (торік таких було 29%).
Проте позиція українців помітно різниться залежно від місця проживання. Так на Заході держави протестувати не проти третина мешканців, на Півдні та Сході – менше п'ятої частини населення, причому городяни більш схильні до акцій громадянської непокори, ніж селяни, свідчить дослідження фонду «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва.
Голова соціологічної служби Центру Разумкова Андрій Биченко порівняв це опитування та результати досліджень свого центру.
Упевнений, що протести через тарифи восени будуть. Але якщо не буде насильства, то це не переросте в ще один Майдан. До того ж, війна з Росією зменшує протестний потенціалАндрій Биченко
«Упевнений, що протести через тарифи восени будуть. Але якщо не буде насильства, то це не переросте в ще один Майдан. До того ж, війна з Росією зменшує протестний потенціал. Більшість електорату, яка є промайданівською, часто невдоволена владою, але в час війни не спішать протестувати», – аргументує Биченко.
Окрім того, за словами Биченка, що ближче до виборів, то меншим буде протестний потенціал: адже прагнення змінити ситуацію люди спрямовують не стільки на вуличні акції, скільки на політичну агітацію та на власний вибір у день голосування.
Анатомія Майдану: що змушує українців виходити на протести
Протест в Україні є невід'ємною частиною політичного життя в Україні, як, зрештою, в усіх євпропейських демократіях, визнає директор Фонду «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва Ірина Бекешкіна. Проте, за її словами, протести в Україні є важко прогнозованими: є як очевидні причини (зараз більшість охочих протестувати готові робити це в разі зростання тарифів – опитування), так і несподівані подразники, які перетворюють млявий протест у надпотужний або навпаки.
На це Андрій Биченко зауважує, що варто розрізняти причини й приводи для масового протесту. Так Євромайдан розпочався через зміну політичного курсу держави Віктором Януковичем, але дійсно масовим він став лише після 30 листопада, коли студентів-протестувальників жорстоко побив і розігнав спецпідрозділ «Беркут».
«У 2013 році розпочався найбільший протест в історії незалежної України. Але ж економіка була стабільна, курс долара – стабільний. Однак приводом стало побиття студентів. А за півроку до того була Врадіївка. Через такі кричущі злочини й нехтування правами людини чаша переповнилася», – нагадує експерт.
Він уточнює, що має значення і регіон, у якому з'явився привід для мітингів та заворушень.
Майдан почався не з Врадіївки, хоча це й був жахливий злочин. Просто тому що це – Миколаївська область. Звісно, кияни співчували потерпілим. Але побиття студентів саме у Києві стало каталізаторомАндрій Биченко
«Майдан почався не з Врадіївки,хоча це й був жахливий злочин. Просто тому що це Миколаївська область. Звісно, кияни співчували потерпілим та врадіївцям загалом. Але побиття студентів саме в Києві стало каталізатором. Бо киянам це було ближче, і їм набагато легше вийти на протест. Тоді як приїзд протестувальників з українських регіонів часто є проплаченим, просто через скрутне матеріальне становище громадян та відсутність коштів на поїздку», – роз'яснює Биченко.
Загалом більшість дослідників, які долучилися до обговорення політичних настроїв 2018 року, визначили ймовірне грубе порушення владою прав людини або акт несправедливості найпотужнішим об’єднавчим чинником для масового протесту в Україні. Паралельно, на тлі загального зростання числа тих, хто вважає протест безперспективним, соціологи виділяють певне збільшення відсотка тих, хто заявляє про однозначну готовність вийти на протест. Ця тенденція є показовою, стверджує соціальний експерт Андрій Єременко, засновник Асtive Group.
Загальна кількість охочих протестувати меншає, але кількість готових вийти на протест хоч зараз – більшає. У Києві понад чотири мільйони мешканців. Уявіть, якщо на протест вийде лише 1%. Мало нікому не здасться!Андрій Єременко
«Загальна кількість охочих протестувати меншає, але кількість готових вийти на протест хоч зараз більшає. Це радикалізація. Уявіть, у Києві понад чотири мільйони мешканців. І ще мільйони переселенців та заробітчан. Уявіть, якщо на протест вийде лише 1%. Мало нікому не здасться! Проте нині немає об’єднавчого подразника. Вони точкові», – каже дослідник.
Серед таких точкових подразників експерти виділяють релігійне протистояння навколо надання українській церкві Томосу про автокефалію, зміни тарифів та добробуту. Водночас імовірна зміна політичного курсу України, зокрема в разі приходу до влади проросійських сил, здатна спонукати наймасовіші протести, прогнозує Андрій Биченко.
В Україні поступово зростає невдоволення, але реальна участь людей у протестах зменшується, визнає завідувач відділу соціальної психології Інституту соціології НАН України Олена Злобна.
«Важливі не так наміри людей, як конкретні дії. Так, на протести цього року виходять 4% опитаних, торік таких було 16%. Хоча тоді були саме точкові подразники: вимоги щодо конкретних реформ, протест проти переслідування Міхеїла Саакашвілі тощо. Загалом в Україні, з одного боку, мало що змінюється. З іншого боку, готовність до протесту і активність падає. Але на цьому тлі росте соціальна напруга: торік вона становила 6,8 балів з 10 можливих, цього року – 7,27 балів. Причини такого рівня невдоволення суто матеріальні», – каже дослідниця.
При цьому, за словами представниці НАНУ, тут теж не все однозначно: в Україні дещо піднявся рівень добробуту найбільш активних категорій суспільства. Погіршилася ситуація для категорії 66 років і більше, але ці люди є менш схильними до протестів через їхній вік, пояснює Олена Злобна.
Дотепер наймасовішим протестом в Україні за понад чверть століття була Революція Гідності 2013–2014 років, стверджують соціологи.
21 листопада 2013 року в Україні почався Євромайдан. Він став відповіддю на рішення влади зупинити підготовку до підписання Угоди про асоціацію з ЄС.Та лише після жорстокого побиття й розгону студентів нечисленний протест переріс у загальноукраїнську акцію непокори, отримавши назву – Революція Гідності. Силовики кілька разів намагалися розігнати протестувальників, але зрештою все це призвело до втечі тодішніх президента й уряду. Протести тривали до лютого 2014 року.
