На які проблеми пенітенціарної системи вказує інцидент із «торнадівцями» у Лук’янівському СІЗО Києва? Чи стало менше корупції та зловживань? Що змінилося за два роки проголошення початку пенітенціарної реформи? Чи стала система виконання покарань прозорішою для контролю та сприятливішою для подальшої ресоціалізації ув’язнених? Радіо Свобода запитало про це експерта в цій сфері, адвоката і вченого Дмитра Ягунова.
– Я не вивчав детально справи «Торнадо» і не знаю подробиць їх утримання в СІЗО. Проте, з огляду на заяви представників Міністерства юстиції та Генеральної прокуратури, погоджуюся з колегами, що цей інцидент може свідчити про провал оперативної і режимної роботи, а також про кадрові проблеми в цій установі тимчасового утримання. Також мене дивує, чому досі немає офіційного прес-релізу Мін’юсту про цю резонансну подію.
Читайте також: «Торнадівці» кидали вибухові пакети в силовиків у СІЗО, 1 людина постраждала – Мін’юст
– А як рухається «пенітенціарна реформа», оголошена Мін’юстом? Що змінилося за два роки, від часу її початку?
– Змінилося лише те, що ситуація ще більше погіршилася. Наразі ми маємо системну кризу управління пенітенціарною системою. Реформи, як такої, не було і немає. Є така собі «вистава з барвистими декораціями». Те, що було названо «пенітенціарною реформою» і почало реалізовуватися міністром Павлом Петренком, першим заступником міністра Наталією Севостьяновою, а потім і ще одним заступником міністра – Денисом Чернишовим, проводиться без будь-якої стратегії і навіть без чітко визначених пріоритетів.
Так, Міністерство юстиції розпочало весняну «пенітенціарну кампанію» 2016 року за відсутності будь-якої концепції реформування. Минуло два роки, а пенітенціарна реформа досі здійснюється без чіткого розуміння, що і як потрібно реформувати. Фактично були лише окремі та поодинокі розрізнені незрозумілі «реформаторські» кроки.
Читайте також: Тюремна медицина: чи є світло в кінці барака?
– Що саме Ви маєте на увазі?
– Мін’юст зробив у 2016 році презентацію реформування пенітенціарної системи. Я б її визначив як непрофесійну і неправдиву. Потім була майже законспірована й поспішна ліквідація ДПтСУ (Державна пенітенціарна служба України – ред.), з фактичним її подальшим поновленням під назвою АДКВСУ (Адміністрація державної кримінально-виконавчої служби України – ред.). Був оголошений курс на демілітаризацію, а потім відбулися зміни знову в напрямку мілітаризації.
А коли, нарешті, після 1,5 року «реформи» представили концепцію цієї реформи, то ця концепція була подана суспільству під грифом «для службового користування».
Розумієте?! Концепція реформування – під грифом «для службового користування»!
– Але на основі чого Ви стверджуєте, що реформа не відбувається?
– Я виходжу з того, що досі ми не маємо повних цифр та цілісної картини, ми не знаємо конкретних імен, ми не можемо побачити чіткі розрахунки. Будь-яку інформацію про те, що відбувається в пенітенціарній системі, будь-які факти чи дані доводиться буквально «вигризати» в Мін’юсту. І це на тлі декларованої «відкритості й прозорості».
Про необхідність закриття в’язниць стверджується без будь-яких кримінологічних прогнозів щодо можливого зростання кількості ув’язнених в Україні та без економічних підрахунків. Про будівництво нових слідчих ізоляторів керівництво Міністерства юстиції постійно говорить без представлення навіть мінімальних розрахунків щодо того, скільки може коштувати нова в’язниця, побудована за сучасними стандартами безпеки.
Усі ж пам’ятають обіцянки міністра Петренка про «повне очищення системи». Але при цьому про тотальну корумпованість персоналу пенітенціарних установ Мін’юст говорить без наведення конкретних фактів та без статистики про кількість притягнутих до відповідальності .
Читайте також: У 2017 році правоохоронцям передали справи щодо 100 працівників пенітенціарної системи – Мін’юст
А про необхідність «нових людей у системі» мова йде навіть після того, як після конкурсів до оновленої «системи» у своїй більшості прийшли люди з цієї ж системи.
Успіхи пробації (система наглядових та соціально-виховних заходів, що застосовуються за рішенням суду як покарання, не пов'язане з позбавленням волі – ред.) декларуються без будь-яких статистичних даних і навіть без чіткого розуміння сутності поняття «пробація».
Я є співавтором Закону «Про пробації» та Концепції створення системи пробації, підготовленої робочою групою ЮНІСЕФ ще 2008 року. Ще у 2013 році опублікував перший в Україні переклад і коментар до Європейських правил пробації.
Але навіть побіжний анліз того, що повідомляє чи декларує Мін’юст про пробації, а також відсутність офіційних статистичних даних щодо показників діяльності служби пробації, вказує на проблеми.
Так, Міністерство юстиції постійно декларує про рівень рецидиву після перебування під наглядом служб пробації – 2%. Але ця цифра є більш ніж сумнівною. У західних країнах рівень рецидивізму становить від 20% до 60%. Які підстави у нас є вважати, що ми вже «попереду планети всієї»?
Та й взагалі, той факт, що Концепція реформування пенітенціарної системи була підготовлена й опублікована лише у вересні 2017 року, а пенітенціарну службу ліквідували в травні 2016-го, і то здебільшого під грифом «для службового користування», говорить сам за себе.
На жаль, баланс сил у парламенті дозволив запустити у 2016 році це стратегічне «реформаторське чудовисько» від пенітенціарії. Попри критику експертів та правозахисних організацій. Наслідки вже сьогодні ми відчуваємо й спостерігаємо.
– Було багато розмов про приватизацію пенітенціарних установ і будівництво нових тюрем та слідчих ізоляторів, зокрема і про перенесення Лук’янівського СІЗО?
– Поки всі розмови про приватизацію пенітенціарною системи в Україні або окремих її сегментів – це «фантастика» з великими корупційними ризиками.
Ще в лютому 2016 року Міністерство юстиції заявило, що будуватиме нові слідчі ізолятори. За інформацією Мін’юсту, вартість будівництва нового слідчого ізолятора під Києвом мала складати майже 14 мільйонів доларів. Проте сучасна в’язниця в західних країнах, призначена для утримання не більше від 1200 ув’язнених, може бути збудована за 150 мільйонів доларів і більше. Тож можна припустити, що великий слідчий ізолятор на кшталт Київського СІЗО може коштувати понад 300 мільйонів доларів. Виникають запитання: де взяти такі гроші? Навіщо свідомо занижувати «ціну питання»?
Але поки навіть ці питання неактуальні, бо за 4 роки інвестора так і не знайшли.
Тому скажу коротко: в’язнична приватизація за класичними прикладами західних країн – не на часі.
– А що Ви скажете про розслідування злочинів і зловживань всередині пенітенціарної системи?
– Я щиро вітаю рішення Конституційного суду України, який визнав неконституційним положення Кримінального процесуального Кодексу України про повноваження слідчих ДКВС, оскільки «органи розслідування ДКВС функціонують у складі Міністерства юстиції України, тому слідчі цих органів, попри наявність процесуальних гарантій їхньої незалежності, ієрархічно підпорядковані вищим особам міністерства і таким чином інституційно належать до пенітенціарної системи».
Фактично Мін'юст створив таку собі «охранку», щоб ніхто «не ліз не в своє діло» з органів правопорядку і не заважав би контролювати злочинність у пенітенціарних установах у незаконний спосіб шляхом створення нових злочинних схем та підтримання старих.
З іншого боку, практика показала, що навіть тяжкі злочини, такі як катування, не розслідувалися слідчими Мін’юсту.
Конкретний приклад. Так, 1 січня 2017 року група ув’язнених Київського СІЗО катувала прапорщика. Слідчі Міністерства юстиції почали розслідувати цю справу після численних ухвал слідчих суддів лише в листопаді 2017 року. До цього часу жодній особі про підозру не повідомляли, хоча всі знали, хто саме вчинив катування і в який спосіб. Мабуть, на той час доказів бракувало для керівництва слідчого управління Мін'юсту. Тобто розтрощеної голови потерпілого й коридору, залитого кров’ю, – всього цього було замало, щоб притягти когось до відповідальності. Мені важко це зрозуміти.
Сьогодні ця справа знову перебуває в слідчого поліції. Але ж є питання: які докази можуть існувати після того, як справа лежала півтора року в шухляді слідчого Міністерства юстиції без будь-яких слідчих дій? До речі, за цією справою ЄСПЛ уже відкрив провадження. Чекаємо на рішення.
– Ще ж є «пенітенціарні інспекції», про які мовиться в Конституції України. Вони створені?
– Завдання пенітенціарних інспекцій – це регулярне оцінювання функціонування конкретних пенітенціарних установ. ООНівські та європейські рекомендації щодо створення подвійної системи в’язничних інспекцій фактично можуть бути перенесені до національного законодавства лише з незначними змінами, адже приписи, що містяться у них, є чіткими та всеохопними. З огляду на приписи міжнародних та європейських стандартів Міністерству юстиції фактично вже нічого не залишалося, як ужити термінових заходів щодо створення «пенітенціарної інспекції» в складі Міністерства юстиції. На жаль, я маю підстави побоюватися, що саме цього керівництво Мін’юсту боїться понад усе.
Можна нагадати, що навіть конкурс на посаду керівника пенітенціарної інспекції у вересні 2016 року розпочався зі скандалу, оскільки дуже багато питань виникло до людини, яку керівництво Мін’юсту просувало на цю посаду. Закінчилося все тим, що Мін’юст скасував уже опубліковані результати конкурсу, щоб уникнути ще більшого скандалу.
– Які перспективи ухвалення Закону «Про пенітенціарну систему»?
– Якщо парламент і далі буде намагатися ухвалити цей закон без належного експертного аналізу та за відсутності повного звіту міністра юстиції про стан справ у пенітенціарній системі за останні 5 років, то парламент перебере на себе повну відповідальність за подальшу ескалацію насильства й корупції у пенітенціарній системі.
На тлі декларованої «мегапрозорості» сучасна пенітенціарна система перебуває у темряві
Верховна Рада повинна поставити Міністерству юстиції прості запитання: яка статистика пенітенціарної злочинності за останні 5 років? Яка статистика смертності у в’язницях за останні 5 років? Які результати роботи за останні 1,5 року тих самих «пенітенціарних слідчих»?
І, нарешті, треба заслухати фінансовий звіт?
Ніхто всього цього не знає. Це парадокс, але на тлі декларованої «мегапрозорості» сучасна пенітенціарна система перебуває у темряві, якої навіть раніше не було.
Я наголошую: суспільство мало що насправді знає про те, що відбувається у СІЗО, в’язницях та колоніях через тотальний спротив отриманню будь-якої інформації. Тому ухваленню закону має передувати повний звіт міністра юстиції про стан справ у пенітенціарній системі.
