У Москві в ніч на 22 липня в поєдинку за звання абсолютного чемпіона світу за версіями всіх чотирьох боксерських організацій українець із Криму Олександр Усик переміг росіянина Мурата Гассієва. За підсумками поєдинку українець зберіг свої пояси чемпіона світу за версіями WBO і WBC, а також долучив до них пояси WBA Super і IBF (ними володів Гассієв) та пояс журналу The Ring, який зазвичай вручають переможцю бою двох найсильніших бійців певної вагової категорії. До того ж, Усик завоював Кубок Мохаммеда Алі.
Український боксер повернувся до Києва та повідомив, що має намір поїхати до Криму, щоб зустрітися з дітьми та провести час із сім'єю: «Я не бачив своїх дітей два місяці. Вони зараз перебувають у бабусі в Сімферополі. Звісно, що я зроблю: я поїду до Києва, зберу речі – та швиденько до дітей. Я сьогодні розмовляв із дочкою, вона прислала мені на телефон намальований кубок. Соромилася трошки, розмовляла зі мною. А пацанів своїх останній тиждень не бачив навіть у телефоні. Я дуже скучив. Звісно, хочу поїхати й побачити їх, обійняти. Додому, відпочивати, з дружиною та дітьми».
Тим часом у ЗМІ Росії та України, а також в соціальних мережах розгорнулася дискусія про те, кому треба більше ‒ і чи треба взагалі ‒ пишатися цією перемогою. Зокрема, деякі українці поставили питання, чи варто було Усику боротися за титули на російській території в умовах анексії Криму та конфлікту на Донбасі.
Український соціальний психолог Ольга Духнич пояснює, чому бій Усика викликав такий сплеск дискусій.
Для боксера все зрозуміло ‒ він продовжує шлях до перемоги, а для суспільства ‒ це не очевидноОльга Духнич
‒ У країні відбувається формування деяких цінностей, зокрема патріотизму. Поки незрозуміло, як він має виглядати, що має входити в «максимум патріота»: їхати до Росії виступати в бою, підтверджувати свої титули ‒ чи не їхати? Для боксера все зрозуміло ‒ він продовжує шлях до перемоги, а для суспільства ‒ це не очевидно, в соцмережах багато, навіть далеких від цієї теми, людей долучаються до дискусії. А ми плутаємо важливість сигналу з його масовістю: якщо здається, що 100% користувачів мережі обговорюють подію, вона виглядає важливою. Але це зовсім нормальний процес, що люди висловлюють свою думку й обговорюють цінність патріотизму.
Севастопольське видання «Примечания», що зареєстроване за російським законодавством, після бою опублікувало матеріал, у якому спробувало відповісти на запитання, чому більшість кримчан, за оцінками журналістів, вболівали саме за Олександра Усика, українця з Криму, а не за Мурата Гассієва, представника Росії. Ось до яких висновків дійшли «Примечания»:
«Насправді росіяни просто скучили за нормальним представником України. В останні роки нас перегодували медійними представниками України, чиїм неодмінним атрибутом був націоналізм та русофобія. Всі ці герої політичних ток-шоу, які нібито представляють Україну, викликають огиду не своєю показною ворожістю до Росії, в якій вони постійно проживають, а фальшю своєї поведінки та видимим невір'ям у власні прокляття. На інтуїтивному рівні глядач знає: є маса інших ‒ нормальних ‒ українців, і їх більшість».
Ольга Духнич же вказує на локальний патріотизм кримчан.
Людям зрозуміліше й цікавіше те, до чого вони звикли, тому, звісно, вони будуть «вболівати за наших». А наші – це хто? Це кримськіОльга Духнич
‒ Можна висунути гіпотезу, що у кримчан дуже сильний локальний патріотизм. Він півострівний, тому що процес активної інкультурації в російське середовище, що здійснює Росія, напевно, не був настільки успішним у перші чотири роки. Людям зрозуміліше й цікавіше те, до чого вони звикли, тому, звісно, вони будуть «вболівати за наших». А наші – це хто? Це кримські.
Український політтехнолог, заступник директора Агентства моделювання ситуацій Олексій Голобуцький відмовляється виділити єдине певне значення перемоги Усика для України.
Перемога Усика ‒ це не «перемога» і не «зрада», а характеристика ситуації в інформаційному полі, найяскравіший виявОлексій Голобуцький
‒ В інформаційній війні між Україною та Росією використовуються будь-які чинники, будь-які події. Все залежить від точки зору. З одного боку, Усик переміг росіянина в Москві, ще раз пролунав український гімн. З іншого боку, Росія показує, що при веденні жахливої війни з жертвами в центрі Москви відбувається бокс, люди піднімають українські прапори, махають ними, й нічого не відбувається. Тут спорт можна використовувати по-різному. У цьому специфіка гібридної війни: поки мільйони людей з українським паспортом їздять працювати до Росії та й просто їздять, поки немає тотальної заборони, розриву відносин, уникнути таких моментів неможливо в принципі. Тому я б сказав, що перемога Усика ‒ це не «перемога» і не «зрада», а характеристика ситуації в інформаційному полі, найяскравіший вияв.
Читайте також: Перший український, європейський та найшвидший: чим запам’яталась перемога Усика в Росії?
Доктор політичних наук, голова правління експертної групи «Сова» Михайло Савва вважає, що сучасній Росії потрібні перемоги будь-якою ціною.
‒ Загальна установка російської пропаганди, як показав і останній Чемпіонат світу з футболу, ‒ знайти перемогу в усьому, в будь-якій незначній події, за всяку ціну. Російський боксер Гассієв програв, і російська пропаганда знайшла кілька варіантів «перемоги», що були запущені різними каналами. Перший найбільш масовий ‒ це заява про те, що нібито стався прорив у російсько-українських відносинах. Як завжди, до реальності це стосунку не має, логіка та проходження фактів взагалі не беруться до уваги. Далі, я бачив радість з приводу того, що слов'янин Усик переміг неслов'янина Гассієва. Завдяки контролю над інформаційними потоками численні «фабрики тролів» влади можуть зробити так, що більшість росіян будуть думати так, як їм це було запропоновано.
Читайте також: «Сашко – патріот і робить свою справу набагато краще, ніж деякі політики» – Поночовний про бій Усика в Москві
