Прощання із автором Акту проголошення незалежності України, багаторічним в’язнем радянських таборів, один із співзасновників Української Гельсінської групи Левком Лук’яненком відбуватиметься протягом двох днів: у понеділок 9 липня – у Хотові, а у вівторок 10 липня – у клубі Кабінету міністрів на вулиці Інститутській у Києві.
Прощання із Левком Лук'яненком розпочнеться у домі подружжя Лук'яненків у Хотові під Києвом із 14 години понеділка 9 липня. А наступного дня з 10 ранку прощання відбуватиметься у Києві – у клубі уряду, а потім буде церемонія відспівування у Володимирському кафедральному соборі. Про це повідомив, із посиланням на дружину Левка Лук’яненка, колишній народний депутат Володимир Яворівський,
«Нарешті дружина Левка Надійка прийняла остаточне рішення: у понеділок з Левком можна попрошатися в його будину, в селі Хотові. У вівторок з 10 по 12-у в Клубі КМ (Інститутська). Відспівування у Володимирському (соборі – ред.) з 12.30 по 13.30. Поховання на Байковому», – написав Яворівський на своїй сторінці у мережі Facebook
Поховаються Левка Лук’яненка, який помер 7 липня, на Байковому кладовищі у Києві.
Біографія
Левко Лук’яненко народився у символічний день 24 серпня 1928 року в селі Хрипівка на Чернігівщині. Батьки його були селянами. «Хліба уперше наїлися при німцях», – так згадував про своє дитинство Лук’яненко.
У 1944 році його неповнолітнім зі шкільної лави забрали до лав Червоної армії, але на фронт він уже не потрапив. Служив до 1949 року в Австрії. За словами Лук'яненка, саме тоді у нього сформувались антирадянські настрої, але він вважав, що ефективно боротися із системою можна тільки зсередини. У книзі «Сповідь у камері смертників» Лук’яненко напише про це так: «Влада в СРСР зосереджена в партії, то моя посада має бути посадою в партії».
У 1951 році Лук’яненко вступив у комсомол, а пізніше і до Комуністичної партії. Закінчив юридичний факультет Московського університету. Одружився ще студентом.
У 1956 році розпочав підпільну боротьбу за незалежність України. Працюючи адвокатом на Львівщині, Левко Лук’яненко створив Українську Робітничо-Селянську Спілку, яка виступала за конституційне відділення України від СРСР. Він написав програму партії і у 1960 році у Львові провели перше підпільне партійне зібрання. Але незабаром усіх заарештували, Левка Лук’яненка виключили з КПРС і у травні 1961 засудили до розстрілу «за антирадянську агітацію і пропаганду». Через 72 доби вирок замінили на 15 років ув'язнення.
У таборах Мордовії Левко Лук’яненко знайшов широке коло однодумців – вояків УПА. Про це Лук’яненко скаже так: «Я вважав себе за щасливу людину, що потрапив у таке середовище».
У 1976 Левко Лук'яненко вийшов на свободу і підтримав ідею створення Української Гельсінської групи. В одному із інтерв’ю Радіо Свобода Лук’яненко скаже, що усі засновники групи за поширення дії Гельсінського акту в СРСР були свідомі того, що їх усіх арештують.
«Коли ми підняли питання на цілий світ про розширення демократії і свободи у Радянському Союзі, то це було направлено на підрив імперських основ. Тому проти нас спрямували усі сили КГБ і міліції», – пояснив Лук’яненко.
Вже у грудні 1977 року Лук’яненка знову арештовують. Він оголошує голодування і відмовляється від громадянства. Та на початку літа його засуджують до 10 років ув'язнення і 5 років заслання. До 1988 року Левко Лук’яненко утримувався у надзвичайно важких умовах у спеціальному таборі «ВС-389/36» для політв’язнів у селі Кучино Чусовського району Пермської області Росії. Цей табір проіснував недовго – з березня 1980 до грудня 1987 року і відомий як «табір смерті». Адже восьмеро з його 56 в’язнів фактично були доведені до смерті. Серед них і українці Олекса Тихий, Юрій Литвин, Валерій Марченко, Василь Стус.
У 1988 Левко Лук'яненко вийшов на свободу, але в Україну зміг повернутися на початку 1989 року. Він одразу активно включився у політичне життя. Після путчу у Москві 1991 року він був серед тих, хто пропонував проголосити незалежність України. І тоді Левко Лук'яненко у своєму зошиті написав проект Акту про проголошення незалежності України. Позачергова сесія Верховної Ради УРСР 24 серпня 1991 року ухвалила цей документ і проголосила створення самостійної української держави – України.
Левко Лук’яненко чотири рази обирався до Верховної Ради України і з свою діяльність удостоєний звання Герой України.
Цитати
«У генетичному коді українців закладено прагнення до незалежності. І хоч русичі втратили своє державне утворення Київську Русь, народ зберіг пам’ять про своє коріння і прагнення до відновлення державності».
«Радянська влада – це російська влада в стадії комуністичній, а КДБ – це передовий загін диктатури. Тому, що по-справжньому Союз Радянських Соціалістичних Республік був імперією, а не ніякою союзною державою».
«Імперія може існувати лише в умовах диктатури, і не може в умовах свободи».
«Зараз інформаційна війна ведеться відкрито, а тоді, коли я в концтаборах сидів, то десятки людей були б готові піти на смерть, якби дали можливість висловитися на цілий світ про боротьбу України за незалежність».
«Тих, хто іде проти системи, завжди небагато, але вони перемагають».
