(Рубрика «Точка зору»)
Про обов’язки перед предками та нащадками
(Виступ на вшануванні жертв польсько-українського конфлікту в с. Рудка Козинська на Волині 6 липня 2018 року)
Друга світова в Україні – це не лише зіткнення двох тоталітарних режимів нацистського та комуністичного. Це й конфлікти, породжені цим глобальним протистоянням. Менші за масштабами, але не за жорстокістю.
Саме в рамках Другої світової польсько-українське протистояння, що тліло десятки років, знову спалахнуло у справжню війну між нашими народами.
Брутальність Другої світової перекинулася на польсько-український конфлікт, в якому обидві сторони чинили воєнні злочини.
Не можемо поділити учасників цього конфлікту на жертв і катів за національною ознакою. Вбивали українців, але вбивали і українці. Вбивали поляків, але вбивали і поляки.
Вбивали, захищаючись, але також вбивали й невинних. Вбивали, вірячи у власні ідеали, але також несповідуючи жодних ідей, заради зиску чи сліпої помсти.
Так робили українці і поляки.
Нині ми згадуємо українців, знищених у Рудці Козинській поляками на німецькій службі. Це приклад того, як учасники цього конфлікту не цуралися використовувати в ньому третю силу, навіть якщо вона була ворожою до них самих.
Так робили учасники з обох боків протистояння.
Ми знаємо, що Рудка Козинська не єдине українське село, яке постраждало у цій війні.
Ми знаємо, що в ній постраждало і не одне польське село.
Десь біля могил своїх предків, загиблих від рук українців, стоять поляки.
Маємо пам’ятати усіх жертв цього конфлікту і вшановувати їх. Це наш обов’язок перед предками.
Але не сміємо перетворювати пам’ять про конфлікт минулий на джерело майбутніх конфліктів. Це буде наругою над пам’яттю вбитих у взаємному протистоянні, і українців, і поляків.
Зберегти приязні стосунки між нашими народами – це наш обов’язок перед нащадками.
Володимир В’ятрович – директор Українського інституту національної пам’яті
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
