В очікуванні зустрічі. Про що говоритимуть Путін і Трамп?

Євген Аронов

Вашингтон і Москва в четвер одночасно оголосили, що зустріч президентів США і Росії Дональда Трампа і Володимира Путіна відбудеться 16 липня в Гельсінкі. У новинні стрічки американських інформаційних агентств анонс, зрозуміло, потрапив, але в «топі» не втримався: він не міг конкурувати ні з громадською реакцією на резонансні рішення Верховного суду США, ні з невпинними дрібними і великими скандалами навколо розслідування спецпрокурора Мюллера у справі ймовірної змови виборчого штабу Трампа з Кремлем. Якщо новина про саміт і ставала на короткий час провідною, то подавалася так, щоби вколоти американського президента.

Запис Трампа у твітері «Росія знову заявила, що ніяким чином не вплутувалася в наші вибори» передрукували всі провідні видання. А ті з них, які перебувають в опозиції до Білого дому, поставили його поруч із заявою, яку зробив напередодні в Сенаті державний секретар Майк Помпео: «Я абсолютно впевнений, що на зустрічі з Путіним президент із усією ясністю доведе до нього думку про неприпустимість втручання в наш виборчий процес».

Протиставлення неофіційного президентського твіту та офіційної заяви голови Держдепартаменту вчергове засвідчує розбрат у Трамповій команді. Наявність в апараті різних підходів до Росії незаперечна, не ясні тільки їхні практичні наслідки. Якщо адміністрація розцінює майбутній саміт із Путіним як переважно піар-акцію, то навіщо витрачати сили на усунення хворобливих міжособистісних і міжвідомчих розбіжностей, що стоять на шляху до консенсусу? Хіба не підтверджує гіпотезу про підготовку саме шоу, а не змістовного діалогу, навмисна затримка на цілий день оголошення параметрів саміту? Всі вони були узгоджені в середу, під час перебування помічника з національної безпеки Джона Болтона в Москві, але оголошені тільки в четвер. Чи не заради штучного підтримання інтриги? На запитання Радіо Свобода відповів аналітик Гудзонівського інституту (США) Річард Вайц.

– Я маю інший погляд на причину затримки, я не бачу тут піар-технологій. Головна з них: Болтонові, хоч він і займає високу посаду в апараті, не годиться анонсувати таку важливу подію, як американсько-російська зустріч у верхах. Це не його прерогатива. Це мав зробити Держдепартамент, Білий дім або навіть сам президент.

Друга причина затримки криється в елементарній обережності: адміністрації треба було ще кілька годин, щоб остаточно переконатися, що дата і терміни саміту стикуються з уже затвердженим президентським графіком. Звідси і маленьке перестрахування: параметри саміту належало оголосити в обох столицях одночасно.

– Важко сперечатися з тим, що американсько-російський саміт – захід пріоритетний. Так чому ж у цьому разі в Москву їде апаратний чиновник, а не шеф зовнішньополітичного відомства?

– Це ще цікавіше питання, особливо з огляду на скарги Росії на те, що Помпео досі не мав офіційної особистої зустрічі з Лавровим. Причина, з якої в Москву вирушив Болтон, а не держсекретар, у тому, що помічник із національної безпеки відповідає тільки перед президентом, в той час як держсекретар, що затверджується Сенатом, зобов’язаний звітувати і перед ним.

Білий дім елементарно не хотів, щоб Помпео, нехай навіть за зачиненими дверима, розкривав сенаторам подробиці делікатних переговорів із російською стороною.

– І у Вашингтоні, і в Москві, без сумніву, добре розбираються в політичній символіці. Чи бачите ви якусь символічну значущість у виборі Фінляндії як місця зустрічі двох президентів? Фінляндія і після закінчення Холодної війни зберігає поштивість до Росії; так, вона – член Євросоюзу, але поки ще не НАТО. У Гельсінкі в 1975 році був офіційно санкціонований післявоєнний поділ Європи. Що має викликати в Путіна приємну ностальгію.

– Набагато більш символічним мені особисто видається те, що Трамп не їде в Москву, а Путін не летить до Вашингтона. Візит Трампа в Росію незадовго до листопадових виборів до Конгресу міг обернутися для республіканців політичною катастрофою, так само, як і запрошення Путіна до Америки – він тут дуже «токсичний».

А Гельсінкі вже давно функціонує як своєрідний посередницький майданчик для Білого дому і Кремля. Президент (Фінляндії Саулі) Нійністе організував там минулого році рандеву других осіб у зовнішньополітичних відомствах обох країн – Томаса Шеннона і Сергія Рябкова, – а також начальників генеральних штабів – Джозефа Данфорда і Валерія Герасимова. Як запасний аеродром, як альтернатива Вашингтонові і Москві, Гельсінкі ідеальний.

– Раз уже ви згадали Саулі Нійністе: було дуже дивно чути, як фінський президент, який має до саміту лише непрямий стосунок, розповідає журналістам про його ймовірний порядок денний більш детально, ніж безпосередні учасники. У Вашингтоні та Москві офіційні коментарі щодо порядку денного зустрічі на найвищому рівні були дуже скупі і розпливчасті. Чи відображає це те, що цей порядок денний об’єктивно мізерний?

– Питання прав людини в Росії, втручання в американські вибори, Криму, економічних санкцій, відновлення чисельності «Групи восьми», але ніякого практичного сенсу це б не мало, – це все проблеми на сьогодні нерозв’язані або, принаймні, не розв’язані у двосторонньому форматі. Я не чекаю проривних домовленостей щодо Донбасу, а ось щодо іншої регіональної проблеми, Сирії, угода, я вважаю, реальна. Тому що ситуація там досить динамічна, і обидві сторони мають чим грати: Сполучені Штати теоретично можуть розміняти присутність у Сирії своїх військових і спонсорованих ними формувань на обмеження ролі іранських сил, розгорнутих у країні.

Атомні проекти Ірану теж можуть стати предметом розмови; припускаю, що Москва запропонує посприяти тому, щоб ці проекти не стали збройовими, якщо Вашингтон утримається від застосування економічних санкцій до російських підприємств, які торгують із Іраном. Можливі просування і щодо іншої регіональної проблеми – Північної Кореї: я маю на увазі розробку механізму перетворення двосторонніх американсько-північнокорейських і китайсько-північнокорейських переговорів на багатосторонні з участю Росії.

Стосовно контролю над озброєннями, Болтона запитали, чи є шанси на прогрес у цій галузі, в сенсі продовження договорів про стратегічні наступальні озброєння і ракети малої і середньої досяжності, і з його слів я зрозумів, що сторони на сьогодні до цієї розмови не готові. До речі, я щойно повернувся з конференції в Держдепартаменті, присвяченій 50-й річниці Договору про нерозповсюдження ядерної зброї, на якій виступав російський посол Анатолій Антонов, і ризикну сказати, що в питаннях нерозповсюдження позиції Білого дому і Кремля збігаються: Росія, як і ми, не хоче бачити Іран і КНДР членами ядерного клубу.

– Повернімося до public relations. Тет-а-тет американського і російського керівників, здавалося б, повинен мати пріоритет над рутинними заходами. Але з цієї зустріччю все навпаки: довго вирішували, куди б її втиснути, наче мало радісне побачення з бідними родичами і, нарешті, запхали в вузьку щілину після прохідного саміту НАТО, візиту Трампа в Англію і присутності Путіна на фінальному матчі Чемпіонату світу в Лужниках. Як слід ставитися до саміту, настільки неохайно організовуваного?

– Було багато суперечок про те, коли Трампові краще зустрітися з Путіним, – до або після саміту НАТО. Розумні аргументи лунали на користь обох точок зору.

Місце зустрічі було вибрано свідомо, час – довільно, з притягуванням за вуха. Скажімо так: який-не-який, а прямий діалог Трампа і Путіна назрів, і якщо американський президент буде в Європі, то чому б не пристосувати діалог до цього візиту?

– Лондонська Times писала, що якщо Трамп зустрінеться з Путіним до саміту НАТО, то це може поставити під загрозу єдність Північноатлантичного союзу. The Washington Post наводить слова чільного європейського дипломата, що він, мовляв, повністю збентежений: якщо рандеву Трампа з Путіним відбудеться до саміту, то американець, не отримавши мудрої поради союзників, здатен бозна-що наобіцяти своєму візаві; якщо ж рандеву відбудеться після саміту, то в союзників не буде шансу підчистити огріхи старшого партнера. Страхи союзників, на вашу думку, обґрунтовані?

– Так, у союзників є побоювання, що у Брюсселі може повторитися те, що сталося в Канаді на зустрічі G7. Та «сімка» закінчилася повним фіаско, після чого Трамп, рятуючи імідж, був у Сінгапурі надмірно щедрий до Кім Чен Ина.

І цього разу є ймовірність того, що Трамп накричить на союзників, припустімо, за невиконання зобов’язань витрачати два відсотки від ВВП на оборону або за пасивність перед лицем міжнародного тероризму, а потім на нервах у розмові з Путіним визнає анексію Криму, запросить його повернутися у «вісімку» або заговорить про скасування санкцій.

Цей сюжет дуже неприємний, але малоймовірний. До того ж Трамп зараз значно скутий Конгресом у питанні санкцій, а партнерами в НАТО – у справі визнання «референдуму» у Криму або відновлення Росії у «Групі восьми».

За оцінкою вашингтонського аналітика, співробітника Гудзонівського інституту Річарда Вайца, страхи союзників із приводу можливого невдалого з погляду НАТО результату зустрічі Трампа з Путіним не безпідставні, але перебільшені.

Оригінал публікації – на сайті Російської служби Радіо Свобода