Півострів Крим уже понад 3000 років є живим об’єктом на перехресті культур і релігій. Три тисячоліття на півострові пересікалися і співіснували християнська і мусульманська, грецька й іудейська культури: частина античного світу, шматок так званого «орієнту» (Сходу). Відтоді, як у 1783 році півострів опинився під владарюванням Російської імперії, яка «вибила» його з-під османського впливу, тема Криму стала предметом численних проектів, утопій, ідей в образотворчому мистецтві, в літературі і в міфах.
«Особливо численною на тему Криму є російська міфологія – Крим відіграє головно в національній пам’яті росіян таку велику роль, що вже можна говорити про потужний кримський російський міф» – такого висновку дійшла у своїй науковій праці ще в 2007 році відома німецька культуролог, нині професор Віденського університету Керстін Сюзанне Йобст. Цими днями у Празі професор Йобст розширила свою тему, виступивши на міжнародній конференції на тему Криму, організованій за її безпосередньою участю Чеським слов’янським інститутом академії наук. Її доповідь має назву «Крим як простір для міфів».
На думку дослідниці, до таких міфів належать, не претендуючи на вичерпність, і такі елементи: Таврійський шлях російської імператриці Катерини ІІ в 1787 році, поема Пушкіна «Бахчисарайський фонтан» або так зване «місто-герой» Севастополь, яке протистояло нападам ззовні як у Кримській війні (1853–1856 роки – ред.), так і в Другій світовій, але потім було «залишене». «Тісний емоційний зв’язок між російською колективною ідентичністю і півостровом останнім часом демонструється з весни 2014 року», – вважає дослідниця.
Радіо Свобода поспілкувалося з Керстін Сюзанне Йобст у Празі, в кулуарах міжнародної конференції «Крим – історичні, літературні та культурні рефлексії».
– У вашій доповіді на нинішній конференції ви багато розповідаєте про міфи довкола Криму. Чи можна зробити висновок, що найбільший міф – це те, що президент Росії Путін називає півострів російським, що це «Крим-наш»?
Керстін Сюзанне Йобст: Так, я завжди відстоюю думку, що те, що в Криму сталося – це є злочин. Це злочин проти конвенції ООН, проти права народів, проти заборони насилля – він (Путін – ред.) просто порушив міжнародне право, це абсолютно чітко зрозуміло.
Те, що в Криму сталося – це є злочин. Він (Путін) просто порушив міжнародне право, це абсолютно чітко зрозуміло
Але що доволі «вправно» виходить – те, що дуже багато людей з-поза меж російського простору, власне, думають, «ну так, але ж Крим російський, там увесь час говорили російською» – і багато хто так вважає і поширює таку думку, що це, мовляв, справді була російська територія.
Коли ми поглянемо на всю історію Криму – звичайно «російська частина» її була дуже-дуже короткою, але те, що багато хто з-поза меж Криму сприймає його як російський – це, серед інших причин, через те, що ігнорують структуроване насильство щодо кримсько-татарського населення. Вершиною цього, зрозуміло, була депортація 1944 року. А також ігнорують, що постійна частка цього «російського Криму» – приблизно 25 відсотків неросіян – зокрема, складається з українців, але частково і болгар, гагаузів, та інших, які, однак сильно русифіковані. Але говорити про «російський Крим» – це доволі неправильно.
– Я звернула увагу на те, що на німецькомовних каналах у телебаченні дуже мало розповідають про Крим, а – особливо – про справжній стан справ довкола півострова, про те, як відбувалася анексія півострова. Чи не здається вам, що цю тему замовчують у тамтешніх медіа?
– Це, звичайно, не тільки в німецькомовних медіа, але й усюди так – коли тема якраз у цей момент актуальна, як це було у 2014 році, тоді про неї багато повідомляють, але коли якісь інші важливі події виникають – коли є загиблі і багато насильства – тоді вже більше уваги звертають на цю тему, а до попередньої інтерес зникає. Як на мене, у 2014 році відносно багато про Крим і схід України повідомляли – при цьому не можу сказати, що це завжди було об’єктивно. Але потім через конфлікт у Сирії цей інтерес почав спадати.
– Ви вже багато років уважно вивчаєте тему Криму, створили команду з німецькомовних учених, які працюють над культурологічними дослідженнями півострова. Чому ви обрали саме цю тему для своєї наукової діяльності?
– Щиро кажучи, це так було: я займалася східно-європейською історією, я захищала докторську дисертацію на тему Польщі й України, і тоді вважалося, що я також маю «охопити російську тему» і тоді я почала міркувати, який аспект це може бути. Мене цікавила тема імперії. Я подивилась, які прикордонні райони російської імперії були б для мене цікавими, і тоді через мої знання російської літератури – Чехов, Толстой – я подумала, що Крим, напевно, це та тема, яка мене справді цікавить. І я при ній залишилась. Тобто я прийшла до цієї теми через історію імперії і через літературу. На загал я би сказала, що відносно небагато людей займаються темою Криму.
На цю ж тему: Антологія сучасної кримської міфології
