Брюссель – Окрилений подіями 2014-го на Майдані, француз і нащадок шляхетної української династії Мішель Терещенко подався будувати Європу в своєму родинному українському місті Глухів. Однак його крісло мера з часом стало схожим на пост воєначальника фортеці, взятої в облогу. У своєму відвертому інтерв’ю Радіо Свобода Терещенко розповів про свої розчарування закостенілою корумпованою системою та про крах своєї українсько-європейської мрії.
– Я зважився попросити українського громадянства, коли на Майдані у лютому 2014-го я на власні очі побачив 14 загиблих з числа Небесної сотні.
Тоді я собі сказав: не може бути, щоб вони загинули даремно, а я, маючи українське коріння, повинен щось зробити зі свого боку для того, аби допомогти Україні відкрити її нову сторінку життя. Усвідомлював, що відкриття цієї «європейської сторінки» буде нелегким, зокрема, для тих українців, які до цього не готові.
– Можливо, вам варто було почати цю місію у Києві?
– Я гадаю, що в Києві я не міг би досягти чогось суттєвого, але подумалося: в Глухові, який є малою батьківщиною моєї родини, батьківщиною моїх батьків, я міг би бути корисним. Через географічне розташування – кілька кілометрів від російського кордону – російська й радянська ментальність у людей залишається доволі міцною, русифікація там доволі глибока. То я й подумав, що я можу допомогти цим моїм співвітчизникам відкрити двері до Європи. Президент мені дав українське громадянство – і водночас я відмовився від французького, що, відверто кажучи, є доволі некомфортним. Однак я хотів показати, що це можливо, й плекав надію, що всі, як тоді казав президент, будуть «жити по-новому». Але я не знав, що це могло означати «жити по-новому» десь в Польщі, Румунії, а не в Глухові.
– Ви маєте на увазі нинішню міграцію українців за кордон?
Люди шукають нового життя поза Україною, а не в Глухові, регіоні, якому я сподівався відкрити двері до Європи
– Так, люди шукають нового життя поза Україною, а не, скажімо, в Глухові, регіоні, якому я сподівався відкрити двері до Європи, адже там є багато потенціалу і в сенсі туризму, і у сільському господарстві, і в екологічно чистому підприємництві, бо місце багате на природні ресурси. Вірив, що президент Порошенко мені посприяє, як він і обіцяв, коли я його зустрічав на початку свого мандату. Так само думав, що і прокурори, і міністри, й депутати мені допоможуть.
– Але цього не сталося…
– Так, великою несподіванкою для мене стало те, що невдовзі я побачив: не лише допомагати вони не будуть, а навіть почнуть всіма можливими способами мене витісняти. Відверто кажучи, застосовується різних форм політичне переслідування, зокрема із залученням правоохоронних органів, які, на жаль, в Україні не працюють для народу, а виконують інструкції тих, хто їм віддає накази. Врешті-решт, я опинився в ситуації, коли проти мене працює вся поліція, прокуратура, Адміністрація президента…
– Тож ви, напевне, нині почуваєтеся у Глухові як на острові?
– Більше того: як я казав голові представництва ЄС в Україні Юґові Мінґареллі, який приїжджає до Глухова, «ви приїдьте до фортеці Глухів, оточеної бандитами та волоцюгами, стіни якої починають рушитися, все навколо горить, а у нас вже завершуються боєприпаси». Незабаром не залишиться жодного захисника «фортеці Глухів» від корупції, прокуратури та поліції, які намагаються нам створити різного роду складнощі. Тож (сміється – ред.) ми чекаємо на «звуки обнадійливих сурм європейської кавалерії», яка, сподіваємося, нам допоможе, бо інакше довго ми не протримаємося.
– Але ж у вас вже є очевидні успіхи на шляху «європеїзації» Глухова…
– Ми змогли продемонструвати, що в Україні маленьке містечко, на кшталт Глухова, навіть якщо все там було мертве, має достатньо своїх власних ресурсів для того, аби розвиватися «по-європейськи». Але за умов, що ніхто не краде, що всі офіційно працюють, кожен поважає комунальну власність, а орендні контракти справно оплачуються. Ми керували містом, наповнили його бюджет, хоча багато-багато хто думав, що цей «французик» ніколи не зможе управляти містом в умовах української бюрократії. Але за два роки ми таки спромоглися отримати необхідні бюджетні доходи, вирішити проблеми, які накопичилися за два десятки років – ремонти дахів, термоізоляції, аварійних мостів та доріг.
– І ви при цьому не заплатили чи не взяли жодного хабара?
– Жодного разу… Я ніколи не вливався в цю систему, й саме це й бентежить «губернатора» (голову Сумської облдержадміністрації Миколу Клочка – ред.). ЄС нам виділяє гроші, є кошти на регіональний розвиток, чи ті, які надходять із інфраструктурних, соціально-економічних або екологічних фондів, але всі вони залишаються в «губернатора». Далі, згідно з інструкціями президента, інших замовників, чи за власними ініціативами «губернатор» надає ці гроші своїм друзям, які йому повертають частину. Ми ніколи в ці схеми не входили, тому нічого й не отримуємо: з фонду регіонального розвитку – нуль, соціально-економічний фонд – нуль, екологічний та інфраструктурний фонди – нуль. Глухів не має доступу до фінансування, бо ми не погоджуємося з корупційною системою.
– Але ж, попри все це, вам таки вдається щось змінювати у вашому місті…
– Вже не вдається, бо навіть в моїй муніципальній раді «Блок Петра Порошенка» отримав інструкції голосувати проти мене, аби мене усунути. Тож Глухів більше не має коштів, бо ми не можемо проголосувати за бюджет. Попри те, що місто має добрий бюджет, ми не можемо його використовувати. Їхня мета: не дати нам продемонструвати, що ми зуміли вирішити всі наші проблеми, відновити місто, й тепер перетворити його на гарний європейський населений пункт. Згори надійшли інструкції: по-перше, депутати з президентської партії голосують проти мене, тож я не маю більшості. По-друге, правоохоронці намагаються знайти всі можливості звинуватити нас в корупції, тож я через поліцію нині переживаю справжні жахи. До того ж, прокуратура докладає зусиль, аби завести на мене всі можливі кримінальні справи. Натомість всі мої свідчення щодо корупції мого попередника не беруться до жодної уваги. Київ віддав наш регіон тим силам, які його завжди контролювали, включно з контрабандою та корупцією, бо там хочуть забезпечити собі добрі результати виборів.
– Тобто, на вашу думку, наступні роки не принесуть Україні жодних змін на краще?
– Від нинішнього уряду не слід чекати жодного покращення, а наступні вибори, на жаль, теж нічого доброго не обіцяють: якщо й поміняються обличчя, то система залишиться такою ж.
– А як щодо Заходу? Де Україна в їхніх стратегічних розрахунках? Адже ми бачимо, що навіть добре відома вам Франція має доволі проросійські тенденції, нехтуючи прагненням українців до євроінтеграції.
– Франція хоче продавати свої парфуми, літаки та автомобілі й тому хоче бути приятелем кожного. Тому ми й бачимо, що українців підтримують саме нові європейські держави-члени, на кшталт Хорватії, бо там знають, що таке корупція й що таке російська система. Франція цього зрозуміти не може. Вона надто цивілізована й дещо забула, що десь у світі є бандити. Як у Росії, якою керує мафія, а французи вважають їх поважними людьми.
– Але навіть в такому становищі безнадії ви все ж маєте низку планів для регіону Глухова?
– Я хочу розвинути в моєму регіоні вирощування таких культур, як льон та коноплі, тобто, створити осередок луб’яних культур. У нас є Інститут луб’яних культур, який вперше у світі вивів ненаркотичну коноплю. Це відкриває можливості для виробництва продукції на базі натуральних волокон у автомобільній та авіапромисловості, пластику й текстилю. Це наша глухівська «фішка». І саме це ми маємо намір розвинути за допомоги Євросоюзу та європейських інвесторів, хоче того президент чи ні. Зрештою, так як він не робить нічого доброго, то все, чого ми чекаємо від нього, – просто не втручатися.
УСІ НАЗВАНІ В ЦЬОМУ ІНТЕРВ’Ю ОСОБИ, ІНСТИТУЦІЇ, ВІДОМСТВА, ПОЛІТИЧНІ СИЛИ ТЕЖ МАЮТЬ ПРАВО ВИСЛОВИТИСЯ В ЕФІРІ, НА САЙТІ РАДІО СВОБОДА
