Кримчанин Олександр Костенко останні три роки перебуває в ув'язненні в російській в'язниці. Його справа стала прецедентом, коли в Криму російська влада засудила людину за участь у київських подіях 2014 року на Майдані. Правозахисний центр «Меморіал» визнав Костенка політичним в'язнем.
У російській колонії кримчанин читає українські книги та стежить за всіма новинами з України, чекає на листи з батьківщини. Для в'язнів Кремля такі послання ‒ ковток свободи й неоціненна моральна підтримка. Але є одна умова ‒ писати треба російською мовою, інакше листи не передадуть адресату.
«Вітаю, брате! Пишу тобі й знаю, що ти будеш радий. Будеш здивований і будеш зігрітий моїми словами», ‒ так починає своє послання до Олександра українська співачка та громадський діяч Руслана Лижичко.
Якби я його побачила на Майдані, ми б відразу знайшли спільну мовуРуслана Лижичко
Вони не зустрічалися на Майдані, але в Руслани є відчуття, ніби стояли пліч-о-пліч.
«Писала як рідній людині. Я просто розуміла, якби я його побачила на Майдані, ми б відразу, за секунду, знайшли спільну мову. Це, знаєш, буває кровний брат, а буває духовний брат. Ось це ‒ духовний брат. І ти його будеш відчувати, навіть якщо в житті не бачила людини. Він ніде не зламався, він ніде не зрадив», ‒ говорить Руслана.
Кримська історія
У 2013 році кримський міліціонер Костенко оприлюднив схему торгівлі жінками, яку, як він стверджував, організували в Криму впливові росіяни та спецслужби двох країн. Через погрози й тиск він звільнився, переїхав до Києва, а коли почалися зіткнення на Майдані ‒ він був у центрі подій, допомагав медикам.
Друг Костенка Станіслав Краснов згадує, що після закінчення протистояння на Майдані Олександр волонтером вирушив на Донбас.
А через рік після подій на Майдані ФСБшники схопили Олександра біля його будинку в Сімферополі. Під час викрадення йому зламали руку, потім катували струмом. У Криму над майданівцем і колишнім міліціонером влаштували показовий політичний процес.
Повний зал «беркутівців» і нині екс-«прокурор» анексованого Криму, депутат Держдуми Росії Наталя Поклонська в ролі обвинувача. Справедливого рішення Олександр і не чекав.
Я виправдувального не чекаю, тому що пані Поклонська оголосила, що хоче посадити мене на п'ять роківОлександр Костенко
«Звичайно, обвинувальне, яке ще?! Я виправдувального не чекаю, тому що пані Поклонська оголосила, що хоче посадити мене на п'ять років», ‒ говорив Костенко в суді 15 травня 2015 року.
Тоді Олександру висунули два звинувачення: нібито він кинув камінь у кримського «беркутівця» на Майдані 18 лютого, а ще незаконно зберігав удома частину ствола пістолета. Підконтрольний Кремлю суд дав Костенку чотири роки та два місяці ув'язнення.
Історія з російської в'язниці
Під час процесу над Костенком продовжували знущатися в СІЗО.
«Стало від мого підзахисного відомо, що його в СІЗО три дні не годували, триває побиття... Нацистський лад, який встановився в Криму, він у принципі не викликає жодних сумнівів», ‒ коментував ситуацію тоді адвокат Олександра Костенка Дмитро Сотников.
Захист таки домігся скорочення терміну до трьох з половиною років позбавлення волі. Тепер Олександра тримають за дві тисячі кілометрів від дому ‒ в колонії міста Кірово-Чепецьк Кіровської області Росії.
Мати тільки один раз змогла побачитися з сином. Каже, що зовні він дуже змінився, потребує протезування ліктьового суглоба, бо рука майже не рухається.
Побачила його в 2016 році в колонії, у нього права рука нормальна, а ліва ‒ пошкоджена, травмована, зовсім тоненькаОлена Костенко
«Я коли побачила його в 2016 році в колонії, у нього права рука нормальна, а ліва ‒ пошкоджена, травмована, зовсім тоненька... і він не може навіть ворушити кистю», ‒ каже мати політичного в'язня Олена Костенко.
У неволі Олександр заново вчиться ворушити пальцями, не падає духом. У бібліотеці колонії знайшов книги Франка та Гончара, читає українською. Чекає на кожен лист з волі.
Вікно свободи
Частину листів, які отримав Олександр в російській в'язниці, ув'язнений передав на зберігання рідним.
Політв'язні думають, що нікому не потрібні, а коли до них починають приходити листи, у них піднімається настрійЄвген Костенко
«Вони (політв'язні ‒ ред.), багато хто, думають, що нікому не потрібні, а коли до них починають приходити листи, у них піднімається настрій... Цей з Австралії: «Привет, друг, я не говорю по россии, это переводчик Googl так, извините. Есть люди, как я, в Австралии думает о вас. Джоан», ‒ зачитує один з тих листів брат політичного в'язня Євген Костенко.
Мама замість Саші написала відповіді всім людям, які надсилали йому листи підтримки, бо його відповіді з колонії не відсилають.
«Через півроку йому сказали: «Забери свої конверти, ми їх не відіслали», ‒ каже мати.
Всі дзвінки з колонії для Саші платні, коли додзвонюється, він просить рідних розповідати йому про важливі події в Україні.
«Я йому виписую новини й читаю рухомий рядок новин українських, він слухає ‒ так, коротенько», ‒ розповідає Олена Костенко.
Біда не приходить одна
Арешт Олександра дався взнаки всій сім'ї. Коли Сашу забрали, у мами Олени стався інсульт. Батько Федір зник безвісти. Чоловік їздив до Києва, щоб розповісти про те, як катували сина представники ФСБ у Криму. Батько Олександра зник дорогою додому, коли в'їхав на анексований півострів. Останнім з ним розмовляв телефоном молодший син Євген.
«Я йому зателефонував перед потягом. Він сказав: «Я їду до Сімферополя, тікай... поки я не приїду, щоб ти не перетнувся з ФСБшниками... потім я приїду ‒ будемо розбиратися». І він не приїхав», ‒ пам'ятає останню розмову Євген.
Майже за три роки про батька більше звісток не було. Але рідні та споріднені духом не втрачають надію на краще.
«Для нас кожен політичний в'язень ‒ це наша сила, це наш дух. Не просто не забувати їх або писати їм листи, а спиратися на них. Вони для нас ‒ авторитет. Вони для мене ‒ авторитет», ‒ говорить, завершуючи послання Олександру Руслана.
Ув'язнення Олександра має закінчитися в серпні цього року. На його повернення вже чекають.
