Єгор Гуськов, мешканець Дніпра, виріс у російськомовній родині. Ця мова супроводжувала його протягом навчання та й в дорослому житті. Однак з початком російської агресії Криму та на сході України він принципово вирішив перейти на українську. Каже: попри те, що спочатку було важко, тепер він своїм прикладом надихає російськомовних друзів і знайомих. Окрім того, Єгор бореться, щоб у громадських закладах клієнтів обслуговували державною мовою. Про усе це він розповів у інтерв’ю Радіо Свобода.
Мати моя була фактично зрусифікована в умовах совєтського союзу, окупації України совєцьким режимом
– Фактично все життя мої батьки зі мною спілкувались російською. Мій батько – росіянин. Моя мати – українка. Повністю всі гілки її родини походять із села неподалік Дніпра, але так сталося, що вона народилася в Росії, бо її батьки у той час там працювали, і тільки у віці 5 років приїхала до України, в Дніпровську область. Мати моя була фактично зрусифікована в умовах окупації України радянським режимом.
Я виростав у тотально російськомовному середовищі, не пам’ятаю, щоб щось у мене було з української культури в дитинстві
Я виростав у тотально російськомовному середовищі: в дитсадку до мене всі звертались російською, школа у мене була з російським викладанням, хоча у той час (наприкінці 1990-х – на початку 2000-х) у Дніпрі були українськомовні школи. Власне, мене супроводжувала переважно російська культура. Не пам’ятаю, щоб щось у мене було з української культури в дитинстві.
– А в який момент Ви вирішили, що варто спілкуватися українською мовою? Що на вас вплинуло?
Я відчув: те, що я не вмію гарно спілкуватись українською, мене обмежує
– Мабуть, найбільше на мене вплинуло те, що в 2013 році, коли розпочався Майдан, я дивився Hromadske і бачив, як багато людей, які приходили туди, вільно спілкувалися українською і це їх ніяк не обмежувало. Це був, мабуть, основний фактор. З іншого боку, у той самий час стався інший випадок. Коли почався Майдан, я жив у Великобританії, і я приїхав на лондонську акцію тих, хто його підтримував. Там закликали виступити зі сцени будь-кого з охочих. Звичайно, всі виступали українською мовою. Коли я подумав, чи хочу я щось сказати, зрозумів, що недостатньо впевнено почуваю себе в розмовах українською мовою. Я відчув: те, що я не вмію гарно спілкуватись українською, мене обмежує. Тоді я і захотів навчитись вільно спілкуватись українською.
– І з чого Ви розпочали? Як вивчали мову?
Я почав спілкуватись українською зі своєю сестрою і мамою. Мені було комфортно, незважаючи на те, що моя українська була дуже погана
– На той час, у 2013 році, до початку Майдану, я вже кілька місяців читав сучасну українську літературу, хоча в побуті спілкувався російською, і це дало мені певний поштовх.
Потім, коли розпочався Майдан, я почав спілкуватись українською зі своєю сестрою і мамою, тобто в такому вузькому колі. Мені було комфортно, незважаючи на те, що моя українська була дуже погана. Це було моєю першою реальною практикою.
Спілкуватись російською мовою в Україні – це фактично продовжувати справу комуністичних русифікаторів, які всіляко намагалися знищити українську мову і українську культуру
Після цього я почав спілкуватися українською з близькими й друзями, поступово розширюючи це коло.
Врешті-решт я принципово перейшов на українську десь у 2015 році, коли прочитав працю Івана Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація» і зрозумів, що спілкуватись російською мовою в Україні – це фактично продовжувати справу комуністичних русифікаторів, які всіляко намагалися знищити українську мову і українську культуру. Відтоді я принципово не спілкуюся російською. Навіть з росіянами говорю українською.
– Єгоре, я доволі часто зустрічаю Ваші дописи про те, як Ви відстоюєте права споживачів, щоб їх обслуговували українською мовою. З чого це почалося? Чому Ви вирішили цим зайнятися?
– Починалось усе поступово. Повернувшись з навчання у Великобританії до України в серпні 2016 року, коли я вийшов з аеропорту і приїхав на вокзал у Києві, я зайшов в один із ресторанів на Південному залізничному вокзалі і запитав офіціантку, чи може вона звертатись до мене українською мовою, що викликало запитання в цієї дівчини: «А что, на русском нельзя?». Я сказав: «Можна, але я Вас прошу звертатись до мене українською». І вона перейшла.
Я хотів не втрачати гідності як українець, живучи в своєму рідному місті, не вислуховувати до себе звертання російською мовою
Тобто, одразу постало це питання. Поступово, живучи наступні півтора року в Дніпрі, я намагався навколо себе сформувати українськомовне середовище. Я хотів не втрачати якоїсь гідності як українець, живучи в своєму рідному місті, щоб не вислуховувати до себе звертання російською мовою. Тож я намагався піднімати це питання в тих закладах, які я відвідував: супермаркетах, кав’ярнях, наприклад.
Було дуже багато випадків такого спілкування: інколи спокійного, інколи напруженого. Були успіхи, коли кав’ярні підлаштовувались врешті-решт під мене і керівник змушував своїх підлеглих звертатись до відвідувачів українською. Був випадок, коли в одному із закладів прибрали російськомовні написи, замінивши їх написами українською і зобов’язали працівників автоматично переходити на українську. Був випадок, коли я напряму зв'язався зі власником однієї з кав’ярень, яка розташована в центрі Дніпра, і до мого прохання теж поставились з розумінням.
Чотири з чотирьох касирів відмовились на моє прохання перейти на українську і врешті-решт мене обслуговував адміністратор
Були і неприємні випадки, коли, наприклад, у магазині однієї великої торговельної мережі (це було восени 2016 року) я прийшов на касу і попрохав, щоб касир до мене зверталася українською. Вона відмовила. Я узяв свої покупки і пішов на наступну касу, але мені теж відмовили в обслуговуванні українською. По суті, чотири з чотирьох касирів, які там були, відмовили на моє прохання перейти на українську – врешті-решт мене обслуговував адміністратор, який підлаштувався під мене і замінив касира.
Найбільше мене в цій справі пригнічує те, що оскільки в публічних закладах великий потік робітників, то інколи ніби ситуацію владнав, але приходить чи новий менеджер, чи якийсь інший працівник – і знову фактично саботує державну мовну політику. І боротьба починається знову.
– А чи є у Вас однодумці, друзі, які підтримують Вас у цій боротьбі?
– Загалом таких людей в Україні багато. Я стежу за тим, як люди в інших містах борються за право отримувати послуги та інформацію державною мовою. У Дніпрі такі люди теж є, ми з ними, в принципі, знайомі. Активних людей я всіх знаю, вони мене знають, за останні рік-півтора ми всі познайомились. Інколи звертаємось по допомогу один до одного в таких ситуаціях. Тобто, я не один.
– Що б Ви порадили тим, хто так, як і Ви, бореться чи має намір відстоювати обслуговування українською?
Не варто думати, що єдиний спосіб змінити ситуацію – перекричати когось і таким чином перемогти
– Не варто думати, що єдиний спосіб змінити ситуацію – перекричати когось і таким чином перемогти. За увесь час, протягом якого я порушую це питання, мені не довелося кричати на когось, влаштовувати скандал. Треба діяти поступово. Звичайно, як і в будь-якій справі, результат кращий, якщо ми розуміємо, що ми робимо і на яких підставах.
– А які б поради Ви дали людям, які хочуть перейти у спілкуванні з російської на українську мову?
– Це поступовий процес. Треба розуміти, що російськомовне інформаційне середовище постійно тисне на людей і не дає їм повернутись до рідної мови.
Був скоєний злочин проти нашого народу російськими окупантами. Наше завдання – подолати наслідки цього злочину, подолати наслідки русифікації
Якщо це українець, який живе в зрусифікованому місті, то він повинен розуміти, що те, що навколо нього всі спілкуються російською, невипадково сталося, що це був скоєний такий злочин проти нашого народу російськими окупантами і що наше завдання – подолати наслідки цього злочину, подолати наслідки русифікації, якщо ми хочемо бути народом зі власною державою, зі власною історією.
Зрештою у вас виникне мовна стійкість, коли Ви зможете в абсолютно зрусифікованому середовищі спілкуватись українською. Наприклад, я на роботі єдиний, хто спілкується українською. Навколо мене всі спілкуються російською, але я через це ніякого дискомфорту не відчуваю, навпаки, спостерігаю, як навколо мене люди час від часу самі вживають українські слова під моїм впливом.
– А як би Ви оцінили мовну ситуацію в Дніпрі?
Дніпро – одне з найбільш зрусифікованих міст України
– У Дніпрі ситуація, звичайно, погана. Це одне з найбільш зрусифікованих міст України. Уявіть собі: мільйонне місто, умовно кажучи, 800 тисяч українців у місті живуть, а на вулицях українською спілкуються відсотків 3-5. Тобто, якщо пройдешся по центру, то і не почуєш української.
Якщо не будемо повертати зрусифікованих українців до своєї мови, то в нас сформується окрема псевдонаціональна частина суспільства, і це буде створювати серйозні проблеми для цілісності України
Небезпека в тому, що якщо ми не змогли виправити це в першу чверть століття існування української незалежної держави, якщо ми програємо ще певний час, то на наших теренах виросте ціла когорта псевдонароду, який не буде пов’язаний з українською нацією нічим: ні культурою, ні мовою, ні світоглядом. Але водночас його представники немов і не росіяни. Тобто, якщо ми не будемо повертати зрусифікованих українців до своєї мови, то, по суті, у нас буде формуватись окрема псевдонаціональна частина українського суспільства, і це буде створювати серйозні проблеми для цілісності України загалом. За цим не можна просто спостерігати й сподіватися, що воно саме собою вирішиться.
Водночас люди у Дніпрі нормально сприймають українську. Вони можуть нею не спілкуватись, але вони не будуть агресивно до цього ставитись, якщо почують українську. У Києві, Одесі, Харкові агресивного ставлення до української мови більше, ніж у Дніпрі.
НА ЦЮ Ж ТЕМУ:
«Треба усвідомити: якщо хочеш Україну, треба вивчати українську мову» – Емма Андієвська
Японський дипломат говорить українською, бо «аналізувати Україну треба не через Росію»
Добре жити в Україні. Культура і мова – запорука успіху
Тест на державність для політиків. Битва за українську мову
Венеціанська комісія і освіта в Україні: українська мова – основа держави
