Дніпро – Колекція кам’яної пластики Дніпропетровського національного історичного музею імені Яворницького в поповнилась ще однією «бабою». Сотий, «ювілейний», як зазначають музейники, артефакт у четвер презентували журналістам і відвідувачам. Знахідка, якій близько 5 тисяч років, унікальна і ще потребує докладного вивчення. А втім, свято «круглого числа», анонсоване музейниками, – з гірким присмаком: сота кам’яна скульптура залишилась лежати на подвір’ї, просто неба, адже «домівки» для найбільшої в Україні музейної збірки досі немає.
Рідкісну 300-кілограмову кам’яну стелу дослідники знайшли під час археологічної розвідки на підошві одного з численних курганів Верхньодніпровщини. Точне місце її знаходження – поблизу села Мости – вказали представники місцеві жителі, які цікавляться минувшиною.
Музейники кажуть: пересічна людина в польових умовах пройшла б повз, прийнявши пам’ятку за звичайну каменюку. Однак, фахівці в недбало окресленій верхній частині, що нагадує плечі, і звуженій нижній частині розгледіли риси людської статури й розпізнали роботу прадавнього майстра.
«Вартова степу» віком у 5 тисячоліть
Знахідка датується добою енеоліту – приблизно ІІІ тисячоліттям до нашої ери. Вона, за припущенням науковців, зображує вождя-воїна, охоронця стад кочівників.
Завідувачка відділу археології історичного музею Оксана Рутковська зазначає: те, що залишилось від племен, які населяли ці терени кілька тисячоліть тому. Кам’яний виріб, можливо, із зображення легендарного першопредка використовували в релігійних обрядах, зокрема, для поховань.
Такі статуї могли стояти на святилищах і на курганах. Ними також могли перекривати похованняОксана Рутковська
«Це один із кам’яних культових виробів племен ямної культурно-історичної спільноти. Це були племена скотарів, кочовиків. Вони були невисокого зросту, їхнє походження – степи на південь від Уралу. Поступово вони заповнили весь Південь України. Такі статуї могли стояти на святилищах і на курганах. Ними також могли перекривати поховання. Могла лежати одна антропоморфна плита, дві, три, схожі на цю», – розповідає Оксана Рутковська, і додає – артефакт потребує подальшого дослідження.
Тисячолітні баби з сучасним грибком
А втім, свято зустрічі сотої кам’яної скульптури в музеї, анонсоване організаторами, не було схожим на свято. Після презентації артефакт залишився лежати на подвір’ї музею, просто неба, припорошений снігом поряд з іншими, зокрема, рідкісними кам’яними стелами, які археологи знайшли минулого року.
Дніпропетровський історичний музей володіє найбільшою в Україні й другою за величиною у Європі колекцію кам’яної пластики, однак гідної «домівки» для неї й досі немає. Частина колекції зберігається в приміщенні, інша частина – просто неба біля музею. Свого часу вважалось, що природний ландшафт є найкращим фоном для колекції, однак, виявилось, що це не так. Співробітники з сумом показують кам’яні скульптури з жовто-зеленими острівцями плісняви.
Навіть каміння не витримує випробування часомОлександр Старік
«Якби це було ще сто років тому, це не було б так небезпечно. Але зараз, враховуючи сучасну екологічну ситуацію в місті, потік транспорту, вихлопи, – це небезпечно. Звичайно, баби до цього не пристосовані. Навіть каміння не витримує випробування часом. Рано чим пізно, вони будуть руйнуватись. Вони мають бути під дахом, за стінами», – говорить заступник директора музею з наукових питань Олександр Старік.
Проблеми лапідаріуму – гроші й майданчик
Ще 2006 року архітектори розробили проект лапідаріуму – скляного приміщення зі спеціальним мікрокліматом для баб площею у 2,5 тисячі квадратних метрів. Був проведений конкурс, навіть визначена фірма-забудовник. Але коштів на реалізацію так і не виділили. Не закладені гроші, – а їх, за проектом, потрібно щонайменше 35 мільйонів гривень – в обласному бюджеті Дніпропетровщини і нинішнього року. Окрім того, кажуть в музеї, виникло питання із землею для будівництва.
Треба шукати місце, але обв’язко десь поряд з музеємОлександр Старік
«Лапідарій планували збудувати між двома будівлями музею, тепер там створений Музей АТО, тобто треба шукати інше місце, але обв’язко десь поряд з музеєм. На жаль, це значні кошти доволі, це проект, який буде коштувати доволі дорого. Конкурс відбувся, були переможці, але далі проекту справа так і не пішла. І тому ми говоримо про те, що у нас має бути збудований лапідарій. Це не тільки місце для зберігання баб, а й для реставрації. Обов’язково мають бути передбачені реставраційні лабораторії. Ще з 1980-х років ніхто не реставрував нашу колекцію», – зазначає Олександр Старік.
2017 року в Дніпрі ініціювали збір підписів за створення лапідаріуму для баб – «красивої споруди, яка буде окрасою міста». Активіст В’ячеслав Циркевич зареєстрував її на сайті єдиної системи електронних петицій до органів влади, однак потрібної кількості голосів вона так і не набрала.
Красуня, Злюка, Ханша і нові методи дослідження
Колекція кам’яної пластики Дніпропетровського історичного музею розповідає про життя та побут людей минувшини, які населяли терени від Уралу до Дніпра. Це знаменитий Керносівський ідол III тисячоліття до н.е., скіфські баби, половецькі ідоли. Серед них є баби, привезені з країн Балтії, баби з різних куточків степової України, баби з районів Дніпропетровщини. Частину колекції зібрав свого часу відомий історик Дмитро Яворницький.
Музейники ставляться до цих артефактів з надзвичайним пієтетом. Для кожного в них – своє лагідне наймення.
«Є Красуня, є Злюка, є Батир, є Хиляк. А оце – Ханша, велика, грізна жінка», – завершує імпровізовану екскурсію дослідниця Оксана Рутковська.
Музейники зазначають: досліджувати колекцію можна знову й знову, адже з’являються нові методи й засоби. Нещодавно музей розпочав співпрацю з Гірничим університетом: там мають сучасні технології для встановлення місця походження кам’яного матеріалу баб.
