У Сирії під час авіаудару американських ВПС і їхніх союзників загинули росіяни. Це сталося 7 лютого в районі міста Дейр-ез-Зор. Скільки саме загинуло – невідомо.
Так, за даними агентства Bloomberg і газети The New York Times, внаслідок авіаудару загинуло близько 200 осіб, з яких більшість – росіяни. Видання «Новая газета» пише про 13 загиблих, «Комерсант» – про 11.
Співрозмовник «Коммерсанта», побратим загиблих, розповів, що в загоні «ПВК Вагнера» дійсно було до 600 осіб, які мали взяти штурмом завод для переробки нафти, який перебуває під контролем курдських повстанців.
«Увесь розрахунок був на те, що після артобстрілу наші швидко штурмом візьмуть цей завод, курди складуть зброю. А американці вже не будуть бити по своїх, коли зав’яжеться ближній бій», – розповів співрозмовник газети.
Джерело газети у Міністерстві оборони Росії сказало, що командування сприймало цю операцію як «небезпечну самодіяльність».
Група розслідувачів Conflict Intelligence Team (CIT) розповіла про чотирьох загиблих росіян. Усі вони, за даними CIT, працювали в російській «приватній військовій компанії Вагнера». П’яте прізвище назвали в партії «Інша Росія» – її очільник Едуард Лимонов написав про загибель Кирила Ананьєва. (Після написання цього матеріалу з повідомлення CIT стали відомі імена ще трьох загиблих у Сирії росіян – ред.)
Двоє ймовірних найманців «ПВК Вагнера» були з міста Азбест, з’ясували у CIT. Це 38-річний Станіслав Матвєєв і 45-річний Ігор Косотуров.
Удова Матвєєва розповіла журналістам, що їй відомо про чоловіка.
До Сирії – після Донбасу
Олена Матвєєва показала журналістам «георгіївський хрест» – цю «нагороду», яку видав «Союз казаків-воїнів», як написано в «наказі», Станіслав Матвєєв отримав «за мужність і героїзм під час захисту російського населення в «Новоросії».
Жінка згадує, як її чоловік повернувся з Донбасу і зайнявся ремонтами квартир, але минулого вересня зібрався до Сирії. За даними Олени Матвєєвої, разом із ним воювали не менше ніж тридцять осіб зі Свердловської області, з них дев’ятеро – з Азбеста.
Про загибель чоловіка і його побратимів Олена дізналася від «казачого отамана» Олега Сурніна, який живе в передмісті Азбеста.
«Чоловік повинен був приїхати через шість тижнів. Він мені зателефонував, каже: «Здрастуйте, я такий і такий, що чути щодо хлопців?» Я кажу «Третій день на зв’язок не виходять». Буквально минає хвилина, він мені передзвонює і каже, що Стаса і Ігоря більше немає», – згадує вона.
Олена продовжує сподіватися, що чоловік живий, а де його тіло, досі не знає. Вона чекає офіційного дзвінка і підтримує зв’язок із колишніми товаришами по службі Матвєєва. Деякі з них кажуть, що його тіло – на генетичній експертизі в Петербурзі. Але до родичів за генетичним матеріалом ніхто не звертався. Нічого вони не знають і про те, де саме воював Станіслав – тільки показують останні фотографії з Сирії.
«Він мене настільки оберігав, він мені ніколи ні про які проблеми, або якщо хтось загинув – він займався похоронами хлопців із Донбасу – я дізнавалася в останню чергу, тому що він мене оберігав завжди», – пояснює Олена.
Журналістам вона показує ролик, який їй надіслала ще одна вдова – дружина побратима Станіслава. Вона впевнена, що це запис розстрілу тієї самої колони, де був її чоловік. Обстрілювали, на її думку, американці. Насправді це відео з комп’ютерної гри AC-130 Gunship Simulator: Special Ops Squadron. Цей проморолик періодично з’являється на сервісі YouTube під різними назвами, і навіть Міністерство оборони Росії публікувало його як «доказ співпраці США та «Ісламської держави».
Олена і її сім’я не думають про компенсації. У неї двоє дітей, яким вона поки не говорить про смерть батька. Сподівається, що він повернеться живим, а якщо ні – що їм віддадуть його тіло. І визнають, що він загинув, воюючи в Сирії.
«Я б хотіла, щоб, по-перше, про мого чоловіка дізналися всі. Не тільки про мого чоловіка, взагалі хлопці, які там загинули ось так тупо. Дико це все: куди їх послали, ніякого у них навіть захисту не було, просто їх, як свиней, відправили в бій. Щоб уряд якось помстився, щоб хлопцям пам’ять якась, щоб дружинам не було прикро за своїх чоловіків, щоб діти пишалися», – говорить вона.
Оригінал матеріалу – на сайті спецпроекту «Настоящее время»
