Комітет Шевченківської премії визначив лауреатів у різних галузях 2018 року. Письменниця, художниця Емма Андієвська отримає літературну премію. Вона написала 215 сонетів, видала понад 40 книг поезії, прози, три романи, намалювала понад 17 тисяч картин. А у галузі публіцистики комітет обрав лауреатом професора, автора бестселерів навколо історії України, директора Українського наукового інституту Гарвардського університету Сергія Плохія.
«Мені викидаються візії і підсвідомість це перетравлює. Ви можете сприймати дійсність різними шляхами. Лише робити це слід по-справжньому», – говорила Емма Андієвська під час свого перебування у Львові весною 2016 року. Вона найкраще себе почуває у справжньому і охоче відгукується на запрошення приїхати в Україну, щоб зустрітись і поспілкуватись із людьми, представити свої картини. Востаннє навіть подарувала велику колекцію своїх робіт музеєві «Бойківщина» у Самборі, що на Львівщині.
Шевченківський комітет обрав Емму Андієвську лауреатом за п’ять книг – «Міста-валети», «Бездзигарний час», «Шухлядні краєвиди», «Маратонський біг» і «Щодення: перископи». Але це лише невеличка частинка літературного світу письменниці.
Емма Андієвська – одна із найцікавіших постатей, яку час зберіг для нас, аби продемонструвати, що людина не має права загубитися в чужому світі, коли вже судилося покинути свійОксана Думанська
«Емма Андієвська – одна із найцікавіших постатей, яку час зберіг для нас, аби продемонструвати, що людина не має права загубитися в чужому світі, коли вже судилося покинути свій. Пробування на чужині не позбавило художницю і письменницю того, що полюбилося в дитинстві – спільності з Україною. Коли читаєш її притчеподібні твори, усвідомлюєш, що мова – визначальна в людській особистості, що вся естетика оповіді – це умілість скористатися багатствами рідної мови. Естетизм Андієвської – від її мистецького хисту. Її манера оповідати вибудувана на бездоганному українському синтаксисі. Читаєш речення – як пісню співаєш, бо воно мелодійно перекочується на язиці – і ти просто насолоджуєшся від того, як усе припасовано, доцільно, довершено. Я люблю слухачам «Літосвіти» читати окремі абзаци із «Джалапіти», щоб продемонструвати початківцям, що таке мелодійність фрази і чим вона досягається. Безсумнівно, Емма Андієвська як мисткиня українська, що «замешкала» в інших культурних традиціях, зберегла український дух», – каже українська письменниця Оксана Думанська.
Бездоганна українська мова і збережений український дух. І це при тому, що вперше Емма Андієвська, яка народилася у 1931 році у тоді ще сталінському Донецьку (місто Сталіно), вперше почула українську мову, коли їй було 5 років. Українською з нею розмовляла мама.
«Я поклялась собі, якщо буду одна у світі українка, то змушу існувати Україну, залишусь українкою», – сказала Емма Андієвська у Львові. Її батьки між собою розмовляли російською, але вона самостійно вивчила українську і рідною мовою пише, хоч більшість життя живе за кордоном. З мамою Емма Андієвська емігрувала на Захід під час Другої світової війни. Жила у Німеччині, Франції, США. Нині проживає у Мюнхені. Емма Андієвська була багаторічним працівником Радіо Свобода, із 1959 до 1995 року.
Емма Андієвська творить власний світ, має свій мистецький упізнаваний сюрреалістичний стиль, тобто стиль Андієвської. Її відносять до представників модернізму в українській літературі другої половини ХХ століття. Хоча сама вона не раз говорила, що не поєднує себе з жодною мистецькою групою. Їй цікавий сучасний світ і молоді люди, а її творчість модерна, енергійна, філософська, містична, духовна.
Вона працює в чистому вигляді з мовою, творить нові форми української мовиТарас Возняк
«Це велике здивування, бо за великим рахунком українські інституції дають відзнаки і премії не тим людям, хто заслуговує. А у цьому випадку комітет ухвалив гідне рішення. Це сюрприз і це тішить, що такий гідний лауреат у списку, і вже давно Емма Андієвська мала отримати цю премію. І тішить, що обрали при тім, що Емма Андієвська не є традиційною письменницею, як це розуміють посполиті в Україні. Андієвська є творцем нових реальностей, мови, нових підходів у літературі, суто унікального, який ніхто не може повторити. Бо це надзвичайно складно. Вона абсолютно сучасна людина. Цікава тим, що творить іншу українську мову, при тім, що у дитинстві не була україномовна. Вона працює в чистому вигляді з мовою, творить нові форми української мови», – наголосив Радіо Свобода культуролог Тарас Возняк.
Премія за публіцистику у Сергія Плохія
У галузі публіцистики лауреатом Шевченківської премії визначено директора Українського наукового інституту Гарвардського університету, історика-белетриста Сергія Плохія за книгу «Брама Європи: історія України від скіфських воєн до Незалежності». Про свою перемогу американсько-канадсько-український історик довідався із соцмережі. Сергій Плохій – автор численних книг про українську історію. Його праця «Остання імперія: останні дні Радянського Союзу», що вийшла в 2014 році, відзначена численними професійними нагородами.
У недавньому інтерв’ю для Радіо Свобода він говорив, що Україна 1991 року стала продовженням акту про Незалежність УНР.
«Україна 1991 року є продовженням того акту 1918 року. Але якщо говорити про якісь політичні реалії, про економіку, про територіальні зміни, звичайно, Україна 1991 року, і стосовно до еліти, стосовно до проблем, з якими вона стикалася, є продуктом Радянської України, яка існувала протягом більшості 20-го століття», зауважив Радіо Свобода Сергій Плохій.
Сьогодні він є одним із найбільших популяризаторів української історії в англомовному світі, говорить український історик Микола Посівнич.
Праці Сергія Плохія знайомлять з українською історією. Науковець подає україноцентричний погляд на історію англомовному світуМикола Посівнич
«Праці Сергія Плохія знайомлять пересічного читача з українською історією, і фактично науковець популяризує історію України, подає україноцентричний погляд на історію англомовному світу», – наголошує Микола Посівнич.
Список лауреатів Шевченківської премії подано на підпис президентові України. Національна премія імені Тараса Шевченка – це найвища державна відзнака творчих людей. Її заснували ще радянський час, у 1961 році.
Цвіркуни розтягують порожнечу (Емма Андієвська)
Цвіркуни розтягують порожнечу
З надпаленими краями.
В ній сперечаються два крамарі,
Присягаючись на жовтій дині,
Як на святому письмі.
В одязі з лободи
Ходять збирачі податків
(Скрізь митники і злодії).
Іде збирач податків,
Непідвладний тяжінню,
Жує смужку олії й посвистує
(Один його кашкет
Важить пуд щирого золота)
Навколо нього сізіфові міхи
Видмухують коріння навиворіт.
Іде збирач податків,
Відділений від листка плівкою,
Від якої відрубує усе живе.
А те, що відійшло,
Висить олив’яними печатками
На папських буллах
До народів, які вже не існують на мапах.
