Діана Дуцик: «Російські ЗМІ маніпулюють страхами кримчан»

Скільки ефірного часу українські медіа приділяють питанням анексованого Криму? Наскільки важливо на материковій частині України приділяти увагу кримській тематиці? Як працює російська пропаганда щодо півострова?

Про це в ефірі Радіо Крим.Реалії розмовляємо з українським медіаекспертом Діаною Дуцик.

Моніторинг українських телеканалів щодо висвітлення тем анексованого Криму показав, що цьому питанню приділяють мало уваги. Таку заяву зробив 23 січня член Національної ради України з питань телерадіомовлення Сергій Костинський. Він зазначив, що загальний обсяг телепрограм, у яких висвітлювалися теми Криму в ефірі шести національних українських телеканалів, склав 51 хвилину за тиждень, при тому, що фахівці Нацради досліджували 1008 годин ефіру. Це 0,1 відсотка від тижневого ефіру телеканалів, які брали участь у моніторингу.

‒ Чому українські телеканали мало часу приділяють кримським подіям?

‒ Картина дуже сумна, це навіть менше, ніж кількість часу, який канали приділяють війні на Донбасі. На мій погляд, є кілька причин. З одного боку, у нас канали олігархічні, з іншого ‒ вони женуться за рейтингами й не думають про соціальну відповідальність. Більше уваги приділяють розважальному контенту, сенсаціям, скандалам. Рейтинги для українських телеканалів ‒ це найважливіше, як стверджують їхні топ-менеджери.

‒ На думку українських телеканалів, тема Криму взагалі не цікавить аудиторію на материку, раз вони не вважають її рейтинговою?

‒ Я думаю, все складніше. З одного боку, люди завжди вибирають більше сенсацій. З іншого боку, аудиторія може привчатися до чогось хорошого або поганого. Понад 20 років українські телеканали привчали аудиторію до трешу, й зараз ми пожинаємо плоди. У країні багато думаючих людей, які хочуть отримувати інформацію про те, що відбувається в Україні. Є багато соціологічних опитувань, які показують, що їм не вистачає такої інформації, інформаційні потреби громадян не забезпечуються повністю, і це стосується питань війни, окупованих територій. Це дуже турбує людей, тому що проблема зачіпає майже кожну сім’ю. Напевно, телеканали мали б до цього прислухатися. Можливо, це допоможе повернути довіру. Рівень довіри до наших ЗМІ ‒ найнижчий за всі роки незалежності. За останні 2–3 роки рівень довіри дуже впав, і це мало б спонукати телеканали задуматися, що можна змінити в своїх новинних ефірах. Це не означає, що треба прибрати весь розважальний ефір, але треба його балансувати чимось важливим і корисним.

​‒ Є певна небезпека в тому, що жителі материкової частини України, не отримуючи достатньо інформації про репресії, які російська влада здійснює у Криму, отримають спотворене уявлення про кримську дійсність. Це може призвести до розриву зв’язків між жителями Криму та материка?

‒ Є така небезпека. У нас взагалі є проблема: в інформаційному просторі дуже мало інформації про різні регіони. Ми завжди говорили про те, що Україна ‒ мультикультурна країна, але так і не змогли цим скористатися, і це теж проблема інформаційної політики держави, зокрема соціальної відповідальності великих медійних груп, які домінують у нашому інформаційному просторі. Важливо про це думати заради майбутнього. Це стосується не тільки названих регіонів (Крим, Донбас ‒ ред.), давайте подивимося, що відбувається на Закарпатті, де теж непрості процеси відбуваються. Кожен регіон ніби замикається в собі, й необхідне те, що об’єднує всі ці регіони.

‒ Чи можна впливати на наповнюваність стрічки новин українських телеканалів? Чи є якийсь механізм, що не є цензурою або іншими формами тиску на медіа, який допоміг би збільшити кількість сюжетів про Крим на українському телебаченні?

‒ Коли аналізувати те, що було в останні кілька років в українському медіапросторі, складається враження, що ніхто не збирається робити щось хороше, поки держава не застосує важелі тиску. Це стосувалося питань української мови, російського контенту ‒ поки держава не втручалася, самі телеканали нічого не робили. Я не знаю, як відповісти на це питання. Парадокс цієї ситуації ‒ з одного боку, всі говорять: «Ми патріоти й все розуміємо!», з іншого ‒ ніхто не бере на себе відповідальність робити кроки, що виходять за рамки прийнятого в медіапросторі. Мені здається, що та група, яка візьме на себе відповідальність, виграє в майбутньому й отримає довіру громадськості.

‒ Кримчани, читаючи українські медіа, часто говорять про те, що вони бачать дещо перекручену картину того, що відбувається на півострові: багато уваги приділяється невдачам російської влади Криму ‒ провал курортного сезону, невдачі в якихось проектах, неприйняття кримських чиновників на міжнародній арені. Що це ‒ зловтіха чи відповідь на запит аудиторії?

‒ Складно говорити про запит аудиторії, тут необхідне якісне дослідження з фокус-групами. Але якщо говорити про журналістів, редакторів, які це показують, мені здається, це такий психологічний захист, реакція на те, що показують російські ЗМІ, які показують Україну як країну, що розвалюється. Хоча ми розуміємо, що у нас немає державної політики, й багато хто навіть критикує Мінінформ та інші державні структури за те, що вони слабко протидіють російській пропаганді. З іншого боку, самі журналісти так реагують на події, що відбуваються в країні, тому що вони є частиною суспільства. Це стосується теми не тільки Криму, але й окупованої частини Донбасу.

Українське суспільство зараз розділене на кілька частин і по-різному сприймає всі події. Частина, налаштована патріотично, я б навіть сказала, радикально, не сприймає будь-якого іншого дискурсу, навіть нейтрального, з того боку. Це можна пояснити, тому що дуже багато людей загинули, були поранені, долі людські зруйновано. Є частина людей, які, навпаки, говорять, що ми маємо всім пробачити, все забути, налагоджувати діалог. Частина займає нейтральну позицію. Якщо ми зараз будемо давати повністю об’єктивну інформацію, мені здається, не всі її сприймуть.

Тут треба дуже тонко підходити до таких питань, тому що в майбутньому нам належить будувати діалог з людьми з усіх боків. Ми хочемо, щоб люди з різних регіонів жили разом. Як це влаштувати? На це питання ми маємо відповісти всі разом. Я не думаю, що у когось зараз є один рецепт, який обов'язково спрацює.

‒ Зараз багато кримчан живуть ніби в подвійному медіаполі ‒ вони вивчають і російські, й українські видання, намагаючись знайти золоту середину між інформаційною політикою двох країн. Така стратегія може спрацювати в умовах інформаційної війни?

‒ Я думаю, кримчанам зараз дуже складно. Коли людина бачить дві абсолютно різні картинки, складно зробити вибір. У таких ситуаціях народжується недовіра до всієї інформації. Я думаю, що Україна, незважаючи на все, має намагатися достукатися до цих людей.

Коли ми говорили про приватні телеканали (які приділяють мало уваги темі Криму ‒ ред.), мені здається, що цю функцію міг би на себе взяти громадський мовець, місія якого ‒ доносити суспільно важливу інформацію. І мене здивувало, що, за результатами моніторингу, телеканал «UA:Перший» практично не дає інформації про Крим. Є філія «UA:Крим», але вона має маленьку аудиторію, й мені здається, що в новинах «UA:Перший» треба приділяти більше уваги темі Криму, тому що вся країна має знати, що там відбувається.

‒ Відрізнити правду від вигадки не завжди просто, особливо якщо маніпуляції стають нормою в ефірі центральних медіа Росії та Криму. Що порадите кримчанам? Як визначати, де правда, а де ‒ вигадка?

‒ Знаєте, коли тільки починалася окупація Криму, а потім ‒ війна на сході (України ‒ ред.), була просто неймовірна маса фейків. Зараз пропаганда трансформувалася й використовує більш м|які інструменти. Я завжди говорила: коли ви дивитеся телеканал, подивіться у вікно й переконайтеся, чи правда те, що вам розповідають. Важливо користуватися різними джерелами інформації і спробувати визначити для себе кілька джерел, які подають більш-менш достовірну інформацію. Це як мити руки: має бути інформаційна гігієна. Коли ви починаєте читати сайт або дивитися телеканал, ви маєте для себе визначити: чи безпечні вони з точки зору інформаційної гігієни. Але в будь-якому випадку треба дивитися кілька джерел, а не одне.

‒ Кримські та російські ЗМІ ведуть досить агресивну пропаганду з приводу подій в Україні та світі, кримчанам і росіянам малюють образ зовнішнього ворога, руїни, крах моральних цінностей. Складається враження, що жити в Росії та Криму складно ‒ але безпечніше. Що робити аудиторії в такій ситуації?

‒ Російські ЗМІ дуже тонко маніпулюють не стільки фактами, скільки емоціями. Вони апелюють до людських інстинктів, страхів. Російська пропаганда працює на різних рівнях, з різними аудиторіями. Це те, чого не робить Україна. А Росія збудувала цю систему, довела її до автоматизму. Якщо багато років вмикається цей емоційний чинник, дуже складно його потім позбутися. Людина має бути насправді освіченою, стійкою, мати критичне мислення, щоб протистояти цьому. Це дуже складно, тому що російські медіа тиснуть на больові точки. Люди живуть своїм життям, їм важливо, щоб їхні діти були в безпеці, щоб була їжа, одяг тощо. І коли їм постійно нав’язують страхи, будують стіни із зовнішнім світом і кажуть, що навколо ‒ вороги, це дозволяє російському суспільству згуртуватися, щоб разом цьому протистояти. Так працювала постійно радянська пропаганда, й російська нічим не відрізняється, тільки використовує більш досконалий інструментарій: соцмережі, нові технології, канали комунікації. А суть залишається та сама ‒ маніпуляція людськими страхами й інстинктами.

‒ Але як зберегти критичне мислення в атмосфері тотальної брехні та залякування?

‒ Я впевнена, що є частина людей, яка внутрішньо цьому протистоїть, але не всі можуть про це говорити, перебуваючи в тій системі координат. Люди хвилюються за безпеку, свою та своїх сімей, тому що в Росії це небезпечно.

‒ Чи можемо ми порадити кримчанам не дивитися російські медіа, оскільки тут ідеться не про інформування, а про свідому пропаганду?

‒ Як казав професор Преображенський, «не читайте радянських газет». Можна сказати те саме: не дивіться російські федеральні (загальнодержавні – ред.) телеканали, постарайтеся знайти джерела більш-менш незалежної інформації. Той, хто знає іноземні мови, може читати міжнародні сайти. Це розширить розуміння світу й того, що відбувається, допоможе по-іншому подивитися на те, як працюють російські ЗМІ.

‒ Стрічки новин у Криму четвертий рік рясніють обіцянками, але фактично на півострові не тільки не вирішили наявні проблеми, а й накопичили низку нових. Чому редакціям вдається підтримувати цей відрив від реальності, не втрачаючи читачів?

‒ Це як за радянських часів: люди продовжували вірити у світле комуністичне майбутнє й продовжували вставати о п’ятій ранку та займати чергу за маслом, яке давали по пачці на людину. Людям важко, їм треба вірити, що завтра буде краще. Але треба реально дивитися на речі: Росія не збирається покращувати життя в Криму, вона робить на півострові військову базу. Я сумніваюся, що там будуть протести, але треба хоча б не обманювати самих себе. Міжнародній спільноті важливо розуміти, що Росія становитиме ще більшу загрозу в регіоні, якщо вона серйозно зміцнить свої військові позиції у Криму.

Оригінал публікації – на сайті Крим.Реалії