Чи можливі соціологічні дослідження в анексованому Криму? Чи говорять люди правду в соцопитуваннях? Чого хочуть українці?
Про це в проекті «Денне шоу» в ефірі Радіо Крим.Реалії з ведучим Павлом Казаріним розмовляє український соціолог, директор фонду «Демократичні ініціативи» Ірина Бекешкіна.
‒ З якими помилками обивателів щодо соціологів ви стикаєтеся?
‒ Дуже багато людей не знають, як проводяться соціологічні дослідження. Часто можна почути від журналістів: «Так соціологи ж у села не їздять». Насправді близько третини респондентів у дослідженнях ‒ жителі сільської місцевості. Іноді кажуть, що соціологів купують, особливо якщо вони дійсно незалежні. Наша мета ‒ шукати істину, на якісь гроші міняти результати ніхто не буде. Один раз обдурив ‒ і все, можна ставити хрест на репутації та професії. Зрозуміло, що опитування хтось має замовляти й оплачувати. Наприклад, маленьке соціологічне дослідження в Україні можна провести за суму від 10 тисяч доларів. Опитування з перекрученими відомостями можуть робити тільки фірми-одноденки, а організації, які постійно працюють, ви за цим не зловите.
Маленьке соціологічне дослідження в Україні можна провести за суму від 10 тисяч доларів
‒ А як справи з чесністю соціологів у Росії?
‒ У них є так звана придворна соціологія: той же ВЦДГД ‒ це державна структура, і працюють вони відповідно. В Україні таке неможливо. Наскільки я пам'ятаю, фірма, яка обслуговувала Партію регіонів, проводила нормальні опитування.
‒ Чи можна проводити опитування на тимчасово непідконтрольних Україні територіях?
‒ Так. Я знаю, що КМІС проводить телефонні опитування в Донецькій і Луганській областях на замовлення Фонду Ріната Ахметова, щоб дізнатися потреби людей. Але не потрібно ставити гострі запитання, наприклад: «Ви хочете бути з Україною чи з Росією?» Відповівши, респондент може отримати серйозні неприємності. Я вірю, що в Криму відповідають щиро, але багато хто відмовляється, спотворюючи справжню громадську думку.
Не потрібно ставити гострі питання: «Ви хочете бути з Україною чи з Росією?»
Окрім того, є спотворення й у звичайних опитуваннях: так, якщо розпитати людей, то всі завжди виносять сміття й не терплять хабарництва. Зазвичай, якщо людина не хоче відповідати, чи давала вона хабара, ми робимо висновок, що, найімовірніше, давала.
‒ Якщо говорити про політичні соцопитування, є якісь особливості?
‒ Саме внесення політика в опитування про вибори президента може стати початком його кар'єри. Згадаймо Петра Порошенка: його стали вставляти в президентські рейтинги в жовтні 2013 року, у нього 3% було. А потім він швидко пішов угору. Зараз ось стали питати, чи вибрали б президентом лідера групи «Океан Ельзи» Святослава Вакарчука, хоча він сам спростовував будь-які амбіції. Мені здається, це експеримент, наскільки стороння людина може набрати рейтинг саме за рахунок опитувань.
‒ Чи зберігається в Україні соціологічний поділ на захід і схід?
‒ Зараз східний вектор розвитку, в сторону Росії, природним чином відпав, і ми бачимо це в опитуваннях. Щоправда, мені здається, що ті, хто раніше підтримував ідею вступу до Митного союзу, зараз, радше, воліють відповідати: «Важко сказати» або «Нікуди не потрібно інтегруватися». Але в цілому тенденція змінилася різко, так само, як і з підтримкою НАТО. У 2013 році в Донецькій і Луганській областях 0,3% респондентів підтримували вступ до Північноатлантичного альянсу. Це одна людина з 278-ми. Зараз таких, за результатами опитувань, 30% у Донецькій і 10% у Луганській областях. До того ж, раніше в південно-східних регіонах країни переважала регіональна самоідентифікація. Зараз вони в більшості вважають себе громадянами України.
Зникли політичні страхи, їхнє місце зайняли звичайні економічні
‒ Чи можливий такий поворот у Криму після деокупації?
‒ Зараз там грають на страхах людей перед Україною, інтоксикація російською пропагандою дуже сильна. Перш за все зникнуть нав'язані страхи. Я пам'ятаю, як на звільнених територіях Донбасу близько третини людей боялися «Правого сектору», але нічого не сталося. Услід за цим зникли й політичні страхи, їхнє місце зайняли звичайні економічні. Так що все можна виправити.
Оригінал публікації – на сайті Крим.Реалії
