Українські військові експерти позитивно оцінили ту ясність, яку вніс новий закон про реінтеграцію, або як ще кажуть, деокупацію Донбасу, в ситуацію з військовими діями на території України, де Росію було названо країною-агресором, а її дії окупацією. Але правозахисники кажуть, що якраз у питанні захисту прав цивільного населення ясності бракує. Що саме турбує правозахисну громаду в тому «особливому порядку забезпечення прав і свобод цивільного населення» на тимчасово окупованих територіях Донецької та Луганської областей, говоримо з координатором напрямку документування порушень прав людини благодійного фонду «Восток-SOS» В’ячеславом Ліхачовим.
– Ми не є загальними критиками цього закону. Ми не вважаємо, що його взагалі не потрібно було ухвалювати. І ми позитивно ставимося до того, щоб ввести застосування Збройних сил у зоні конфлікту в легальну площину. Бо до цього, якщо ми виходимо з того, що на сході відбувалася антитерористична операція, яка регулюється законом про боротьбу з тероризмом, то в антитерористичній операції, наприклад, не можна застосовувати Збройні сили. Вона проводиться засобами СБУ й правоохоронних органів і не можна, наприклад, застосовувати в антитерористичних операціях військових, які були мобілізовані.
Була така юридична лакуна, яку начебто повинен ліквідувати цей закон, але він теж це робить не до кінця. Бо зона застосування заходів зони відсічі російської агресії – це не є те, що лежить у юридичній площині. З точки зору закону про воєнний стан відсіч збройної агресії є одним з приводів для введення воєнного стану, який цим законом не вводиться.
Це спроба легалізувати де-факто ситуацію, яка існує вже четвертий рік, але з точки зору верховенства права та сукупності існуючого законодавства, це спроба, не до кінця виважена
Тобто, це спроба легалізувати де-факто ситуацію, яка існує вже четвертий рік, але з точки зору верховенства права й сукупності нинішнього законодавства, це спроба, не до кінця виважена. Взагалі ми, безумовно, позитивно ставимося до того, що території, які зараз непідконтрольні Україні, визнаються окупованими. Ми, безумовно, позитивно ставимося до того, що Росія визнається агресором і як агресор повинна нести відповідальність за те, що відбувається на окупованих територіях. І насправді цей закон не перший, який у юридичному полі України проголошує, що Росія є агресором.
Проте на відповідальність Росії на міжнародному рівні національне українське законодавство жодним чином не впливає. Для того, щоб юридично на міжнародному рівні було визнано, що Росія є агресором, який несе відповідальність за окуповану територію, повинні відбуватися інші кроки, які лежать у юридичній площині. Це шлях через Міжнародний кримінальний суд та інші міжнародні установи, і на це ухвалений закон жодним чином не впливає.
– Деякі критики цього закону говорять про те, що він спрямований більше на реінтеграцію території, ніж на реінтеграцію населення, яке є на цих територіях, і що про населення, власне, там дуже мало сказано. Як Ви на це дивитеся?
– Так, справді, не дуже відповідає дійсності те, що цей закон називають законом про деокупацію чи то законом про реінтеграцію. Жодним чином про це в законі не йдеться. У законі регулюються відносини з окупованими територіями та заходи безпеки в регіонах, прилеглих до окупованих територій. І справді, в законі є деякі механізми, які, скоріше, ускладнюють зв’язки з населенням на окупованих територіях, ніж спрощують їх.
Реінтеграції населення чи тому, щоб населення будь-яким чином залишалося в орбіті юрисдикції української держави, це не сприяє
І реінтеграції населення чи тому, щоб населення будь-яким чином залишалося в орбіті юрисдикції української держави, це не сприяє. У законі є різні положення і були прийняті зауваження, які в чомусь полегшать становище населення на окупованих територіях.
Ми дуже позитивно ставимося до того, що, згідно з цим законом, свідоцтво про народження та про смерть, які надаються органами де-факто «влади» на окупованих територіях, будуть визнаватися українськими державними органами. Бо зараз, наприклад, для реєстрації немовляти потрібно йти тільки в судовому режимі, тобто долати пропускні пункти, подавати до суду, сплачувати судові збори і так далі – тільки для того, щоб був визнаний факт народження дитини. Нині цей процес спрощується. Але є деякі інші моменти, де, навпаки, перетин лінії розмежування й перебування на підконтрольній українському уряду території ускладнюється для населення, яке зараз перебуває на окупованих територіях.
– У законі мовиться, що уряд України буде здійснювати постійний моніторинг стану дотримання прав і свобод людини й громадянина на цих окупованих територіях. Це та діяльність, якою займаєтеся Ви, організація «Восток-SOS», яку Ви представляєте. Наскільки Ви бачите вже, що така робота проводиться державними органами, і чи Ви бачите в майбутньому свою співпрацю з ними?
Немає реального механізму захисту цих прав людей на окупованих територіях
– Ми й зараз співпрацюємо в цьому напрямку з цими органами. Інша справа, що справді увага держави не дуже зосереджена на захисті прав людей, які опинилися на окупованих територіях, і це зрозуміло, тому що немає реального механізму захисту цих прав людей на окупованих територіях.
У деяких випадках ми співпрацюємо, наприклад, з військовою прокуратурою в тому, що стосується доказів скоєння воєнних злочинів на окупованій території, але зараз робота, з точки зору української держави, немає реального виходу. Тому держава й не дуже активно цим займається.
Більш перспективними з цієї точки зору є позови до міжнародних судових інстанцій, позови до Європейського суду з прав людини, який зараз з тим, що Україна офіційно зняла з себе зобов’язання щодо, наприклад, відшкодування майна, знищеного під час бойових дій, є єдиним шляхом для людей, які хочуть, принаймні у перспективі, отримати якусь компенсацію, а також співпраця з Міжнародним кримінальним судом, у який ми теж спрямовуємо зібрані докази, і це те, що інколи координується з державними правоохоронними органами.
