Київ – Науковець Біжан Шаропов опинився спершу у центрі подій на київському Майдані, а влітку 2014 року у складі батальйону «Айдар» потрапив в епіцентр боїв на Луганщині, де проти українських добровольців воювали професійні російські військові. Нині Шаропов повернувся до наукової праці в Інститут фізіології імені академіка Богомольця, і вважає, що Майдан та участь в АТО, попри тяжкі бої, надали йому «психологічне оздоровлення». Про це Шаропов розповів Радіо Свобода.
От ми повернулись з АТО – і зразу стали до праці, стали наполегливо працювати над науковими проектами, і настрій був і залишається у нас бойовий і бадьорий
– Це може прозвучати цинічно, але і Майдан, і війна дали мені певні психологічні бонуси: відомо, що українська наука – то, на жаль, депресивна галузь. Адже на розвиток науки у держави традиційно бракує фінансування, зарплати у науковців маленькі, та і працюємо ми не на найновішому устаткуванні та обладнанні. Це призводить до зневіри у багатьох людей науки. Особисто ж для мене, як і для моїх знайомих науковців – учасників Революції гідності та ветеранів АТО – ті події принесли велике психологічне оздоровлення. От ми повернулись з АТО – і зразу стали до праці, стали наполегливо працювати над науковими проектами, і настрій був і залишається у нас бойовий і бадьорий.
– Ви так само швидко, по закінченні Майдану, вирушили на Донбас?
Ми міркували, чи нам їхати відстоювати Кримський півострів, чи готуватись до партизанського опору, якщо Росія захопить Київ
– Ні. Спершу, після втечі Януковича, ми з моїми побратимами з Самооборони вже думали розходитись і роз’їжджатись по домівках. Аж тут у Криму з’явились «ввічливі зелені чоловічки», які зовсім не ввічливо «віджали» Крим. І взагалі, якщо пригадати ті дні, – ніхто не знав, чим все закінчиться, що у Києві, що на сході і півдні країни. Ми міркували, чи нам їхати відстоювати Кримський півострів, чи готуватись до партизанського опору, якщо Росія захопить Київ. Тож ми з хлопцями з нашого майданівського загону врешті-решт вирішили готуватись до великої війни.
– А що то за загін був?
Повстанський загін імені Боба Марлі ми створював як бойову одиницю Майдану
– О, це був прекрасний загін – народний повстанський загін імені Боба Марлі, ми з побратимами його створював як бойову одиницю Майдану, ну і назву таку оригінальну вигадали. Фактично, ця назва стала «перепусткою» для пересування по Майдану і по барикадах. Бо коли підходиш до чергових на барикаді і кажеш: «Ми бійці народного повстанського загону імені Боба Марлі» – більшість, зачувши таку пафосну назву, на певний час розгублювались, втрачали дар мовлення. І ми за ці лічені хвилини «просочувались» далі. І це звучало крутіше, ніж «Перша сотня», наприклад.
– А на схід України з вами вирушили «боб-марлівці», чи то були інші люди?
Із Майдану знав лише Володимира Юричка, який загинув. Це був серпень 2014 року, «айдарівці» вступили у бій проти росіян із Псковської дивізії, то були тяжкі, виснажливі бої
– Ні, на схід зі мною пішли, здебільшого, хлопці з Майдану, але не з нашого народного повстанського загону.
З командою, яка вступила до батальйону територіальної оборони «Айдар», я із Майдану знав лише Володимира Юричка, який загинув під Хрящеватим. Це був серпень 2014 року, «айдарівці» вступили у бій проти росіян із Псковської дивізії, то були тяжкі, виснажливі бої.
– Наскільки Ви, Ваші друзі були готові до справжніх боїв, як Ви вважаєте?
Чим далі розгортались бої на Донбасі, тим частіше ми з хлопцями казали одне одному: «Час діяти, відсидітися вдома не вдасться»
– Ми з друзями весною 2014 року тренувались – але як тренувались? Тренувались без конкретної визначеної мети, щоб, якщо коротко, бути готовими, «якщо раптом щось»… А оце «щось» виявилось справжніми бойовими діями. Але чим далі розгортались бої на Донбасі, тим частіше ми з хлопцями казали одне одному: «Час діяти, відсидітися вдома не вдасться». Мене пригнічувало, що українська армія відступає і здає одне за одним населені пункти на Донбасі, а противник займає позицію за позицією.
– Яку Ви мали посаду в «Айдарі»?
Богу дякувати, мої «подвиги» як санінструктора звелись до того, що я кілька разів перевозив наших поранених із передової до шпиталю
– За відсутності кращого кандидата, я був призначений санітарним інструктором. Хоча, насправді, у мене медичного досвіду не було, я спершу навіть і джгут не вмів накласти. Але, Богу дякувати, мої «подвиги» як санінструктора звелись до того, що я кілька разів перевозив наших поранених із передової до шпиталю. А незабаром у наш підрозділ приїхали парамедики з Майдану, серед яких Катерина Михайлова (лучниця – переможець «Ігр нескорених» 2017 року – ред.). Тож я виконував роботу стрільця, трохи пізніше – стрільця, другого номера гранатометника.
– Ви пішли захищати Україну добровольцем, а маєте тепер статус учасника бойових дій?
– Ні. Хоча я можу оформити цей статус, я вже навіть документи зібрав – але їх загубили у штабі сухопутних військ. Давайте говорити чесно: якщо учасник АТО хоче отримати статус, він може це зробити, просто доведеться на цю процедуру витратити час, треба просто трохи напружитись. Я просто зайнятий, науку ж треба рухати вперед, якщо говорити пафосно, – то не маю поки що бажання іти «по другому колу» і збирати документи для отримання «корочки».
