Київ – Боєць Андрій Васькін приїхав до Києва у перші дні Революції гідності, вступив до Самооборони, пройшов усі найважчі дні та години протистоянь на Майдані. Таке «загартування» знадобилось пізніше, коли пішов боронити Україну на Схід: спершу як доброволець, пізніше – як солдат-контрактник Збройних сил України. У розмові з Радіо Свобода боєць розповідає, як відбувалось його бойове становлення та з якими проблемами стикаються вояки на передовій та у мирній частині країни:
– У лютому, поховавши наших майданівських побратимів, хлопців з Небесної сотні, я поїхав до Львова. Там потрапив до «Правого сектора», фактично, виконував там функції розвідника: ми з хлопцями мали таку ідею – знайти маєтки та бізнеси колишніх посібників екс-президента Віктора Януковича. Я знімав об’єкти на телефон, далі пересилав у центр, але пізніше виявилось, що набута не без ризику для життя інформація десь загубилась, принаймні, так мені пояснили. А потім. Це вже початок травня був. Я прочитав об’яву, що Олег Ляшко набирає добровольців до батальйону «Україна» і вирішив спробувати туди потрапити.
– Потрапили?
Мені пощастило з командиром, це був кадровий військовий офіцер, спецпризначенець, він нас навчив важливих речей
– Так, але не зовсім туди. Спершу з іншими добровольцями я потрапив до нібито навчальної військової частини, але там нас особливо ніхто і не навчав «військовій мудрості». А потім нас відправили у Дніпропетровську область, там ми отримали непоганий вишкіл. І там уже зібрався батальйон «Шахтарськ», куди я і вступив врешті-решт. Мені пощастило з командиром, це був кадровий військовий офіцер, спецпризначенець, він нас навчив важливих речей. Під його командуванням у липні 2014 року я вперше взяв участь у бойовій операції у районі села Піски поблизу Донецька та донецького аеропорту. З нами там були бійці полку «Азов», «Правого сектора», 93-ї бригади Збройних сил України. Там я першу контузію отримав – наша група потрапила під дуже щільний обстріл. Пізніше я дізнався, що у Пісках тоді сиділи ворожі корегувальники вогню. Вони на нас обстріл і навели.
– Крім Пісок, де Ви воювали як боєць-доброволець?
Нашій групі пощастило: ми виходили з цього міста не через розстріляний росіянами «зелений коридор», а полями, за добу до розстрілу наших побратимів
– Ще був Іловайськ, і я розумію, що Нашій групі пощастило: ми виходили з цього міста не через розстріляний росіянами «зелений коридор», а полями, за добу до розстрілу наших побратимів. Взагалі-то, до Іловайська ми підходили тричі, і стільки ж разів намагались там закріпитись. Вперше, коли ми наступали полем, супротивник обстріляв нас, ми мали втрати і пораненими, і вбитими воїнами. Вдруге ми заходили двома групами: через поле і через залізничний вузол. Нам казали, що будемо мати підтримку артилерією, але цього не сталось. У результаті, супротивника не вдалось вибити зі стратегічної позиції, ми були змушені відступити, знову маючи втрати.
– Чому так сталось?
Не було нормальної злагодженості поміж бойовими з’єднаннями, які атакували Іловайськ
– Я багато над цим міркував. Не стану волати про зраду, скажу так: не було злагодження поміж командирами вищої ланки, Не було нормальної злагодженості поміж бойовими з’єднаннями, які атакували Іловайськ. Власне, тоді, вдруге, ми спершу отримали наказ «окопатись» і тримати оборону, а за кілька година нам наказали терміново залишати свою позицію, бо нас може «накрити» наша ж, українська артилерія.
– А третій захід до Іловайська також був, сказати б, сумбурним?
При виході заблукали і примудрились зайти у село, де вже розмістились «сєпари». Добре, що ми своєчасно зорієнтувались і тихенько вийшли назад у поля
– Втретє спершу було більш-менш терпимо. Ми закріпились у приватному секторі, у нас зв’язок нормальний був: мені навіть мій побратим з батальйону «Донбас» зателефонував, нарікав, що у них закінчуються боєприпаси і не буде чим тримати оборону. А за пару днів ці хлопці з «Донбасу» потрапили під російський обстріл у «зеленому коридорі»…А ми виходили раніше від них, двома групами і При виході заблукали і примудрились зайти у село, де вже розмістились «сєпари». Добре, що ми своєчасно зорієнтувались і тихенько вийшли назад у поля, а вже темніло і через обстріли повсюди дим від пожеж обрій закрив. Тож ми орієнтувались по обгорілих стовпах, реагували на звуки вибухів. Нам пощастило: на нас натрапила розвідка «Азова», хлопці нас вивели до одного з підрозділів української армії, в якого російські «Гради» (реактивна система залпового вогню – ред.) знищили всю техніку. І вже з бійцями цього підрозділу ми дісталися нашої бази у Маріуполі.
– Після всього, що Ви пережили, чому все ж таки вирішили служити на контрактній основі?
З офіцерами старшого віку, які не вміють і не хочуть вчитись воювати по-справжньому, треба розпрощатись
– Я ще перед контрактом встиг повоювати у добровольчому батальйоні ОУН у Донецькому аеропорту, потім – у тих таки Пісках, але у мене, назвемо це так, не склалося з командуванням підрозділу. А потім я отримав повістку з військкомату, і пішов служити у Збройні сили. Рік провів у 81-й бригаді, міркував, як бути далі. Якщо чесно, я дуже сподівався, що реформи ось-ось торкнуться українських Збройних сил, що українська армія позбудеться офіцерів радянської доби, які вміють наживатись на армії та на війні. Але поки що цього не сталось. Не кажу, що все погано – все ж таки реформи просуваються, хоч і дуже повільно – просто З офіцерами старшого віку, які не вміють і не хочуть вчитись воювати по-справжньому, треба розпрощатись. Нехай виходять на пенсію і не заважають будувати нову армію України. А поки що, на передовій все значно простіше, ніж у тилу; поміж нас з’явились молоді розумні командири, які і мають поступово перебрати керування на себе. Також досі не вирішені проблеми з оформленням статусу учасника бойових дій для тих, хто спершу воював як доброволець, але будемо пробувати це все вирішувати, бо серед українців чимало патріотів, людей, які розуміють: на Сході точиться війна.
