Кіно може і повинно впливати на реальність, вважають координатори фестивалю документального кіно Docudays UA. З цією метою вони презентували конкурс «CIVIL PITCH: фільми громадської активності», покликаний стимулювати співпрацю між громадськими діячами та режисерами документальних фільмів. Продюсерка Дарія Бассель переконана, що документалістика може змінювати ставлення людей до реальності. А програмний директор фестивалю Геннадій Кофман зазначає: українська документалістика переживає злет після 2014 року, хоча складнощі ще є.
Координаторка конкурсу «CIVIL PITCH: фільми громадської активності» Дарія Бассель пояснює, що проект має на меті об’єднати громадських активістів та документалістів для створення стрічок на гостросоціальні теми. До таких тем Бассель відносить інклюзивність, гендер та гендерну дискримінацію, успішні історії громадських об’єднань та протидію корупції.
З нашого досвіду ми бачимо, що кіно змінює ставлення людини до дійсностіДарія Бассель
«З нашого досвіду, з досвіду наших іноземних колег ми бачимо, що кіно змінює ставлення людини, індивідууму до дійсності, до того, що є в країні, до політичного стану країни і так далі. Це дуже вдалий, дуже класний інструмент, який можна використовувати, щоб змінювати ставлення людей, громадськості до будь-яких проблем», – переконана продюсерка.
Програмний директор фестивалю Docudays Геннадій Кофман також вказує на вплив, який документальне кіно має на реальне життя.
Дуже часто відбуваються якісь події на місцях після перегляду фільму. Це не тільки дискусії, це й якісь зміни в суспільствіГеннадій Кофман
«Ті фільми, які показуємо ми протягом вже 15 років – ми чуємо відгуки і в Києві, і з регіонів, коли показуємо фільми на мандрівному фестивалі, що дуже часто відбуваються якісь події на місцях після перегляду фільму. Це не тільки дискусії, це й якісь зміни в суспільстві, які здетоновані, відбуваються під впливом того фільму, який люди подивились», – згадав режисер в студії «Ранкової Свободи».
Більш того, така орієнтованість кіно на реальні зміни, за його словами – загальносвітовий тренд.
«Дуже часто говорять про те, що, створюючи фільми, і продюсери і режисери заздалегідь прогнозують, які зміни, який вплив у суспільстві цей фільм може мати – не тільки для якоїсь конкретної країни, а, може, ставлення до якоїсь проблеми глобально».
Режисер-документаліст Володимир Тихий переконаний, що українській документалістиці ще є куди зростати, хоча й зараз вона вже феноменально виросла. На його думку, таке зростання стимулювали події Революції гідності.
Можна було почути ще 5-7 років тому: «Навіщо ви мені це показуєте, я й так бачу безлад навколо, покажіть мені щось красиве, гарне». Цей інфантилізм потроху минаєВолодимир Тихий
«Люди почали звертати на себе особисто увагу, на своє оточення. Багато разів можна було почути ще 5-7 років тому: «Навіщо ви мені це показуєте, я й так в маршрутці їжджу, я й так бачу безлад навколо, тому я не буду це дивитися, покажіть мені щось красиве, гарне». Цей інфантилізм потроху минає і, в принципі, наша документалістика пішла вгору», – вважає Тихий.
Геннадій Кофман із цією думкою погоджується. Він згадує, що подіям 2014 року передував період стагнації українського кіно, коли декілька поколінь режисерів просто «випали».
Вибух стався 2014 року. Ми отримували більше ста заявок від режисерів, які знімали в УкраїніГеннадій Кофман
«Такий вибух стався 2014 року. Ми бачимо це по заявках на наш фестиваль, коли 5-6 українських фільмів, які ми ледь знаходили до 2012-2013 років, а в 2014-му ми отримували вже більше ста заявок від режисерів, які знімали в Україні, українських кінематографістів. Про школу говорити, звісно, ще дуже рано, але сильне українське документальне кіно, я б сказав, в такому європейському просторі добре себе позиціонувало», – впевнений Кофман.
Втім, і проблем наразі вистачає: кінодіяч скаржиться на те, що українські кінотеатри поки не надто охоче йдуть на співпрацю з документалістами, зокрема й українськими.
«Це знову ж таки стереотип, тому що ті, хто ризикнув співпрацювати з документальним кіно, дуже часто цей стереотип руйнується і вони кажуть: окей, давайте ще, нам подобається. Але, на жаль, поки що таких кінотеатрів одиниці», – констатує він.
Дарія Бассель зазначає, що Civil Pitch – це поки що конкурс ідей, а не готових стрічок, проте умови вже регламентують короткий кінцевий хронометраж – 20-40 хвилин.
26 лютого ми проанонсуємо, хто пройшов конкурс. Це будуть громадські активісти та режисери, з яких буде обрано трьох переможців, які вже зможуть реалізувати свої ідеїДарія Бассель
«Прийом заявок буде тривати до 1 лютого 2018 року, а вже 26 лютого ми проанонсуємо, хто пройшов конкурс. Це будуть громадські активісти та режисери, з яких ми потім будемо робити команди, які будуть працювати з нами на тренінгах і потім вийдуть на пітчинг. Пітчинг – це презентація проектів міжнародним, європейським експертам. Власне, після цього пітчингу буде обрано трьох переможців, які вже отримають грошові призи і зможуть реалізувати свої ідеї», – пояснює Бассель.
Організатори Civil Pitch сподіваються, що фільми, зняті в рамках конкурсу, будуть презентовані вже на фестивалі Docudays 2019 року.
Ранковий ефір Радіо Свобода слухайте і дивіться на YouTube-каналі
