(Рубрика «Точка зору»)
Прискорення технологічного прогресу спричиняє стрімку трансформацію відносин суспільств і держав. Останні позбуваються дедалі більшого числа своїх функцій. Держави перестають становити собою монопольні центри емісій – виникають альтернативні платіжні системи. Індивідуальна і колективна безпека дедалі частіше забезпечується приватними суб’єктами. Годі говорити про освіту, медицину, рекреацію, де держави ніколи не мали монопольного становища. (Звісно, що мова про західний світ, а не про колишній соціалістичний табір чи нинішні Кубу та КНДР.) Законодавство дедалі частіше підміняється корпоративними правилами та культурними нормами, які часто становлять собою більш ефективний регуляторний механізм.
Чи перетворюються держави на дорогий і зайвий для суспільств аксесуар, що становить собою радше данину традиції, ніж необхідний інструмент впорядкування буття соціуму?
Наразі ще ні. Однак сьогодні виникла нова площина конкуренцій держав і приватних корпорацій. Це площина впровадження інновацій. Носії інноваційних знань та навичок самі створили для себе соціальні ліфти, розчистивши у такий спосіб значний сегмент місць серед національних і світової еліти. Поряд із Рокфеллерами, Ротшильдами, Морганами чи Дюпонами з’явилися Гейтси, Цукерберги, Маски та інші. Саме вони задаватимуть порядок денний світу найближчими роками. Представники «старої еліти» намагаються встигати за цим порядком, трансформуючи, з різними ступенями успішності, державні механізми відповідно до сучасних реалій.
Де у цих процесах місце України?
Трансформація суспільно-державних відносин в Україні становить собою перед усім відчайдушну боротьбу угруповань, які за роки незалежності зайняли нішу національної еліти, за збереження цієї позиції. Всілякі суспільні інновації для цих кланів означають звуження корупційної «кормової бази», яке тягне за собою загострення «внутрішньовидової боротьби» аж до канібалізму.
Відтак «реформи з гори», які впроваджує нинішня правляча верхівка, підпорядковано перед усім меті збереження та примноження її статків. Суспільний і технологічний прогрес із цією метою є несумісним, тому, що статки української еліти створено в індустріально-аграрній економіці, якій відповідає ієрархічна, а не мережева суспільна організація.
Саме тому «реформи» вже призводять перед усім до збільшення майнового розриву між шарами суспільної піраміди, посилення залежності дедалі більшого числа українських громадян від держави, через: субсидії на комунальні послуги, медичну допомогу, освіту, зарегульованість підприємницької діяльності і таке подібне.
Однак, світовий суспільний прогрес неминуче впливає на Україну. Дедалі більше українців продуктивного віку просто полишають країну, віддаючи перевагу роботі за кордоном. Набирають сили процеси внутрішньої еміграції, коли громадяни максимально обмежують свої взаємини з державою, обмінюючись товарами і послугами без її участі. Недарма Україна посідає перше місце у Європі за показником тіньової економіки. Навіть за даними Міністерства економічного розвитку і торгівлі, він цього року сягнув 37%.
Держава сама спричиняє вивітрювання ресурсу свого існування. І це в умовах величезної загрози розгортання повномасштабної війни з боку Росії, чиєю національною ідеєю є знищення України. Такій державі місце лише на периферії цивілізованого світу.
Утім – ні! Бо глобальний світ близького майбутнього вже не матиме периферії. Отже місця не лишається зовсім.
Безвихідь?
Багатьом видається, що так. Проте протягом усієї історії України – давнішої і сучасної – українці не раз доводили свою здатність до виживання. Сьогодні, в умовах корупційної захланності системи влади в Україні, виникають і розвиваються нові українські стартапи, високотехнологічні підприємства, освітні та медичні проекти. Українці поволі знаходять своє місце у сучасному світовому співтоваристві.
Розрив між інноваційними рівнями українського суспільства і української держави збільшується. За певний час інноваційне суспільство мало б шанси поглинути і трансформувати архаїчну державу, перетворивши її з тяжіючого над собою утворення, у свою похідну – на механізм забезпечення потреб власного прогресу.
Такому перебігу подій перед усім заважає війна, з якою у влади склався очевидно плідний симбіоз – на війну можна списувати падіння рівня життя та зростання бандитизму. На війні можна красти…
Відтак перед суспільством – його політичними суб’єктами стоїть два надзавдання:
1. Зупинити війну без втрати територіальної цілісності і повноцінного суверенітету країни;
2. Трансформувати державу у максимально легітимний, а в ідеалі – у легальний спосіб.
Це як «перестрибнути прірву у два стрибки». Неможливо? Не факт. Адже виникнення інноваційного порядку денного для світу, з одного боку, відкриває надможливості для самоорганізації та діяльності суспільних суб’єктів, а з іншого – різко обмежує їх для архаїчних держав.
Костянтин Матвієнко – експерт Корпорації стратегічного консалтингу «Гардарика»
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
