(Рубрика «Точка зору»)
Українське державне телебачення стоїть на порозі великих змін. Замість нього невдовзі запрацює суспільне телебачення за цілком новою схемою. Реформи вже почалися і наступного року мають завершитися. Одна з найбільших змін стосується обласних телерадіокомпаній. Відтепер вони є філіями Національного суспільного телебачення України і втратили статус окремих юридичних осіб. Гряде суттєве скорочення на місцях, бо в деяких філіях штат працівників уже перевалив за дві-три сотні. І ось тут постане головне питання – що і кого скорочувати, адже зменшуватиметься і виробництво власних програм в регіонах.
Тож хочеться поміркувати про роботу Закарпатського державного телеканалу «Тиса-1». Головна «фішка» місцевих телевізійників, якою вони весь час козиряють перед Києвом: ми мовимо вісьмома мовами. (Інше питання – чи це потрібно?)
Як повідомляє сайт «Тиси-1», тут працює редакція програм угорською мовою, редакція румунською мовою, редакція словацькою мовою, редакція німецькою мовою і ще окремо – редакція мовами національних меншин. (Чотири попередніх, вочевидь, до національних меншин не належать).
І ось тут починається найцікавіше: редакція національних меншин, як зазначає її офіційна сторінка, випускає програми для русинів, росіян та ромів. Щодо ромів, то тут питань нема: Закарпаття має чи не найчисельнішу їхню громаду в Україні.
Із Москвою -- навіки?
А от пояснити потребу в найзахіднішій області Україні щотижневої півгодинної російськомовної програми «Зеркало времени» уже складніше. За переписом 2001 року, Закарпаття має одну з найменших російських громад в Україні. Для прикладу, на Львівщині росіян утричі більше. Але там ніхто не додумався на обласному державному телебаченні випускати щотижневу програму російською мовою, аби пропагувати місцевий осередок «русского мира».
Ми ніяк не можемо виборсатися з тенет кількасотлітньої насильницької русифікації, виставляємо квоти для української мови на центральних телеканалах, аби її врятувати; в Росії не знайдеш жодної програми на телебаченні українською мовою для мільйонів українців, а «толерантне» Закарпаття пропагує російську мову та культуру за державний кошт.
У сучасних умовах, кому мало Росії, може спокійно отримати її всю через супутник чи інтернет. Жодних проблем! А в Ужгороді доходить до абсурду, коли україномовний учасник програми «Зеркало времени» дає коментарі не рідною мовою, а російською, бо програма – російськомовна. (Бо ж звідки тих росіян тут настарчиш на щотижневу півгодинну програму?) І це парадоксальне видовище відбувається на закарпатському телеканалі в той час, коли луганське телебачення у важких умовах війни оголошує про повний перехід на україномовне мовлення.
Без русизмів виглядати занадто по-українськи
Ще дивнішою у редакції мовами національних меншин виглядає програма для русинів «Русинська родина». Адже русини не є національною меншиною в Україні. Хто в цьому сумнівається, може прочитати результати Всеукраїнського перепису 2001 року, де ті, хто записався русинами, віднесені до українців (як і лемки, гуцули, бойки, козаки тощо).
Але «Тиса-1» з якогось дива віднесла русинів до національної меншини і щотижня пропагує їхню відрубність від українців. На офіційній сторінці редакції написано, що русини – це «мужній народ», а в самих програмах весь час наголошується, що це щось окреме і з українцями не має нічого спільного. Безсумівну сепаратистську ідею програми підкреслюють заставки під триколор.
Як записано на тій же сторінці, програма йде «русинською мовою». Що це за винахід, слід би поцікавитися у лінгвістів. Бо «русинських мов» у світі є вже декілька, але жодна з них для Закарпаття не підходить. Закарпатські діалекти не мають офіційної кодифікації, тому не можуть бути проголошені окремою мовою. Поки що це говірка у варіанті: «Хто, як знає, так і говорить».
Ведуча програми Віра Кобулей та її «русини» мовлять якимось страхітливим суржиком, переповнений русизмами на кшталт «ізвестний», «ізданіє», «опитний», «проізведеніє», «воспітаніє»», «печать», «обобщают», «жизнь», «шествіє» «проісхожденіє» тощо. Про яку культуру мови, що для будь-якого ТБ завжди є незаперечною цінністю, може йтися за таких умов? Це тим паче шокує, що в Ужгородському університеті є чимало науковців-діалектологів, які навчили би Віру Кобулей та її гостей висловлюватися по-народному. Але біда в тім, що без русизмів, воно все буде виглядати занадто по-українськи. Як тут будеш пропагувати окрему «мову»?
Із 2008 року Закарпатське обласне телебачення через «Русинську родину» пропагує, що русини – це окремий народ. Колись це робилося абсолютно відверто, бралися інтерв’ю у відомих сепаратистів, їм присвячували цілі програми. В останні рік-два це вже робиться стриманіше, але дух програми залишився той самий.
Цікаво, що тепер «Русинська родина» може розповідати і про відомих українців (як-от, музикознавець Володимир Гошовський, письменник Василь Басараб чи навіть художник зі Стрия Ігор Панейко), але, ясна річ, ані словом не викаже їхню українську національність, приписуючи всіх за умовчанням до окремого «мужнього народу».
Цей абсурд давно мав скінчитися. Була розумна думка перейменувати програму на «Закарпатську родину» і там вже розповідати про місцеві звичаї чи діячів, не ділячи їх на «русинів» та «антирусинів». І навіть народній говірці могло би там знайтися своє місце. Але «сепаратисти» запротестували, бо вони втрачали головну трибуну. І «Русинська родина» тричі на тиждень (причому у прайм-тайм – суботній вечір!) далі залишається рупором ідеї, що закарпатці – це інший народ. Українська ж держава вкотре виступає у ролі «корисного ідіота», яка сама собі творить проблему та ще й за свої гроші.
Олександр Гаврош – письменник, журналіст
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
