Що відбувалося в МЗС України напередодні появи в Криму «зелених чоловічків», як західні країни ставляться до анексії Криму та яким чином Україна може заручитися міжнародною підтримкою? Про це в ефірі «Денного шоу» на Радіо Крим.Реалії говоримо з генеральним консулом України в Торонто (Канада) Андрієм Веселовським.
– Чи цікавитеся Ви тим, що відбувається зараз у Криму?
– Безперечно. Крим – це частина моєї батьківщини. Поготів, з огляду на окупацію Криму, кожна подія, кожна новина з Криму дуже важливі емоційно.
– Чи були Ви в Криму? Коли це було востаннє?
Кожна подія, кожна новина з Криму дуже важливі емоційно
– Я бував у Криму не раз. Міністерство закордонних справ України часто проводило там міжнародні заходи. Свого часу в Ялті відбувся один із самітів ЄС, там відбувався саміт ГУАМ. Бували не раз і українсько-російські переговори, зокрема, я добре пам’ятаю 1990-1991 роки, коли там були неофіційні й офіційні зустрічі, переговори щодо Чорноморсього флоту.
Вперше я був у Криму 60 років тому. Мене батьки привезли туди дитиною, це було в Євпаторії. А востаннє був 2013 року, там жили наші приятелі. Я був і на горі Аю-Даг, і в таборі «Артек», і в старому Криму… А в Керчі й Севастополі мені пощастило зніматися в художньому фільмі. Мені тоді було 12 років.
– 2014 року, коли в Криму з’явилися «зелені чоловічки», Ви вже були в Канаді? Як Ви тоді бачили ті події?
– Тоді я був у Києві. В лютому, ще до цих подій, у МЗС було відчуття, що складатиметься непроста ситуація між Україною та Росією. Коли Янукович утік зі своєю – інакше це не назву – «шоблою», з’явилися перші ознаки того, що Крим буде місцем першого удару.
Коли Янукович утік, з’явилися перші ознаки того, що Крим буде місцем першого удару
Як тільки був призначений тимчасовий виконувач обов’язків Андрій Дещиця, він зібрав людей, які зналися на двосторонніх відносинах, і ми час від час часу радилися. Я пам’ятаю свою трагічну фразу, яку я собі сказав десь 25-27 лютого: «Крим у нас забрали». Його тоді ще не забрали фактично, але було зрозуміло, що Україна (його – ред.) не має. Я тоді сказав, що нам треба починати жити з цими новими реаліями.
Треба сказати, що тоді і в Росії ще були голоси, які доносили частину правди. І в Криму жили й працювали десятки українських кореспондентів, патріотів, які передавали і через Facebook, і через засоби масової інформації... Всі бачили, що відбувається, за кожним «зеленим чоловічком» стояв БТР, але Україна не мала сил із цим боротися, а на Заході не було розуміння, що ж насправді відбувається. Не розуміли, що йдеться про агресію та анексію.
– Чи є це розуміння зараз?
Україна не мала сил із цим боротися, а на Заході не було розуміння, що ж насправді відбувається
– Мені здається, що зараз абсолютно протилежні тому відчуття, мабуть, у більшості західних країн. Головне, що зміна цього бачення нарешті прийшла до західної громадськості. Протягом 2014 та 2015 років більшість дій на підтримку України робили політики. Менше американські, більше наші безпосередні сусіди. Але на той час у суспільствах і ЗМІ існувала інерція бачення України як частини великого східноєвропейського простору, де вона із власної дурості посварилася з Росією, і Росія її зараз поставить на місце.
Лише пізніше, коли кореспонденти західних солідних видань почали потрапляти до Криму й на Донбас, коли були дані з аерокосмічних розвідок про пересування збройних сил Російської Федерації на території України, всі ці «гумконвої», які вивантажували боєприпаси і завантажували трупи – все це переломило громадську думку.
Тоді вони сказали: це не наша війна. Але зараз зрозуміли, що війна може прийти і в їхні країни
Це не означає, що всі ці люди підтримали позицію західних лідерів. Тоді вони сказали: це не наша війна. Так само, як колись сказали деякі українські політики, коли Росія розпочала війну проти Грузії. Але зараз, 2017 року, більшість людей зрозуміла, що війна може прийти і в їхні країни.
– Чи можна сказати, що західні країни, де-юре визнаючи анексію Криму незаконною, готові прийняти її фактично?
Ми повинні відділити себе від «совєтскості», якою зараз живе Російська Федерація. Тоді наша підтримка буде безумовною
– Кожна країна – це сім’я, вона має свою історію і свої відносини. Чим країна далі – тим вона менше знає і тим менше турбується. Але не обов’язково. Наприклад, Португалія. Вона далеко від України, але вона знає, що таке бути колонією більшої, сусідньої держави – Португалія мала такий досвід з Іспанією. Натомість деякі наші ближчі сусіди на Заході, навпаки, мають синдром втраченої великодержавності. Тому їхнє ставлення до України може бути менш приязним, а до Росії – більш поблажливим.
Україна сама повинна демонструвати свою відмінність від Російської Федерації і свою подібність до Європи. Ми повинні відділити себе від «совєтскості», якою зараз живе Російська Федерація. Тоді наша підтримка буде безумовною.
– На Вашу думку, де має вирішуватися питання Криму? Чи треба піднімати його у великих геополітичних групах?
Росія розвалиться – імперський спосіб не може бути в сучасному світі економічно вигідним
– З точки зору зовнішнього міжнародного права, Крим – анексований, це протиправне діяння. З точки зору міжнародного права, Донбас є територією України, і там нібито виникли якісь «самодіяльні» групи населення, які нібито «захищають» якісь свої етнічні права. Для українця і те, і те – захоплена ворогами територія. Для дипломатів, а отже, і для способів вирішення проблеми – це різні контексти.
Ми повинні згадувати Крим скрізь, де це доречно. Але я б хотів сказати, що краще це робити окремо. Так ми показуємо, що розуміємо, чому західні країни так на це дивляться. І це нам допоможе, бо ми і своєму населенню зможемо це краще пояснити.
– Чи повернеться Крим до складу України де-факто?
– Думаю, що повернеться. 1991 року Україна опинилася на стику розвалу трьох імперій: Австро-Угорської, Османської і Російської. Перші дві розвалилися, розвалиться і третя. Не тому, що ми любимо чи не любимо Росію – імперський спосіб не може бути в сучасному світі економічно вигідним.
(Над текстовою версією матеріалу працювала Катерина Коваленко)
Оригінал публікації – на сайті Крим.Реалії
