(Рубрика «Точка зору»)
Російський колоніалізм має одну особливість, що її висвітлив Мирослав Шкандрій у праці «В обіймах імперії: Російська і українська літератури новітньої доби» (К., 2004). Приєднуючи до імперії силою зброї сусідні території і поневолюючи народи, які їх населяють, росіяни при цьому хочуть, щоб їх любили.
У російському суспільстві в ХІХ столітті побутувало переконання, що російська експансія не була насильницькою, що російська мова, як і російська держава, мають якусь унікальну силу, що робить її надзвичайно привабливою для інших народів. Слов’янофіл Міхаїл Погодін протиставляв Російську імперію, що розширювалась буцімто без примусу, а на запрошення інших народів, західним державам: «Наша держава заснована на любові, а західні – на ненависті».
Євразійська концепція «братерських народів» Російської імперії
В середовищі російських теоретиків євразійства, що емігрували за кордон, у 1930-х роках, склалась концепція «братерських народів» Російської імперії, де буцімто не було «вищих» чи «нижчих» народів і «взаємне протягування було сильнішим, ніж відштовхування». У 1920-1930-х роках гасло «братерства народів» стало невід’ємною риторичною фігурою радянського пропагандивного дискурсу.
Популяризації міфу про «братерське» ставлення Росії до інших народів сприяли події Другої світової війни і роль Радянського Союзу в перемозі над гітлерівською Німеччиною. Це дало змогу московському агітпропу представити світові Червону армію як армію-визволительку, хоча насправді вона принесла країнам Центральної Європи, лицемірно названим евфемізмом «країни народної демократії», не свободу, а підневільну залежність від радянської імперії.
Нинішні проекти «братерського» поглинання України
Облудна риторика «братерства народів» продовжує фігурувати і в нинішніх проектах поглинання української території, що їх російські спецслужби почали розробляти невдовзі після утворення Української держави.
Так, у 1998 році в газеті В’ячеслава Чорновола «Час» був опублікований документ «Концептуальні положення стратегії протидії основним зовнішнім загрозам національній безпеці Російської Федерації», розроблений в жовтні 1995 року московським інститутом оборонних досліджень. В ньому зазначалось: «В цілому слід чекати, що через 3-5 років економіка України підійде до остаточного краху, республіка цілком вірогідно розвалиться. У цих умовах її східна й південна частини, очевидно, висловлять бажання добровільно возз’єднатися з Росією. Розуміючи це, Захід і націоналістичні сили Західної України можуть спробувати спровокувати конфлікт між Росією і Україною. Приводом може стати Крим. Метою – посварити два народи, посіяти між ними ненависть… і зробити тим самим неможливим будь-яке возз’єднання Росії й України в майбутньому».
Надії Москви на швидкий розпад України не справдилися, але слабкість держави, зокрема її нездатність захистити своє інформаційно-культурне поле, дала російським спецслужбам великі можливості для підривної роботи всередині країни.
За президентства Януковича Росія, здавалося, вже майже досягла мети реінтеграції України, але її здійсненню перешкодила Революція гідності, яка довела, що українці не хочуть повертатися до «братніх» обіймів, обравши європейську модель цивілізації.
Окупувавши Крим одразу після втечі Януковича, Росія порушила підписаний нею ж у 1994 році «Меморандум про гарантії безпеки у зв’язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї», а також міжнародні угоди зі збереження безпеки і миру, укладені після Другої світової війни.
Агресивні дії Москви в Криму і на Донбасі не мають жодного виправдання. Здається, їхнє нахабство і цинізм абсолютно очевидні і жодному спростуванню не піддаються.
Але і тут Росія застосовує свою традиційну практику ошуканства, винайшовши нові форми пропагандивних маніпуляцій, призначених надати огидним діям шляхетного вигляду.
Слоган «Вежливые люди» як новий символ Збройних сил Росії
Тактичним прийомом маскування протиправних дій військового захоплення чужої території стала придумана спецслужбами і реалізована в Криму гра у «ввічливих людей». Як повідомляє російська Вікіпедія, слоган «вежливые люди», а також «зеленые человечки» – це евфемізми для позначення військових Збройних сил Російської Федерації, які у 2014 році в камуфляжній формі без розпізнавальних знаків блокували стратегічні об’єкти в Криму під час приєднання півострова до Росії.
Те, що сюжет про «ввічливих людей» розробили військові стратеги, свідчить заява міністра оборони Росії Сергія Шойгу, яку він зробив 17 квітня 2014 року: «Щодо тверджень про використання російського спецназу в подіях на Україні, то скажу лише одне – важко шукати чорну кішку в темній кімнаті, особливо коли її там немає. Це тим паче безглуздо, якщо ця кішка розумна, смілива і ввічлива».
Одразу після окупації Криму була створена пісня «Вежливые люди». 13 квітня 2013 року її виконав Академічний ансамбль Російської армії імені А.Александрова як гімн, присвячений «возз’єднанню» Криму з Росією. Пісня починається з таких слів: «Вежливые люди с вежливым виглядом // Вежливо смотрят, важливо просят. // Просто стоят они вежливо рядом. // Просто оружие вежливо носят».
Експерти вважають, що слоган «Вежливые люди» перетворюється на новий символ Збройних сил Росії, а російські філологи пояснюють його популярність комічним ефектом, закладеним в означенні «ввічливі» стосовно збройних сил.
Слоган здобув величезну популярність в Росії і на окупованих нею українських територіях. Місцева влада Бахчисараю в квітні 2014 року ухвалила рішення встановити в місті пам’ятник Ввічливому Солдату, а в Сімферополі такий пам’ятник уже відкрили в червні 2016 року. У травні Міністерство оборони Росії оголосило запуск лінії одягу під трендом «Вежливые люди».
На території, підконтрольній нині угрупованню «ЛНР», із 2016 року виходить дитячий журнал «Вежливые человечки». Отже, дітей на окупованій українській території виховують у повазі й любові до «ввічливих» російських вояків, хоча на Донбасі вони не тільки «ввічливо» носять зброю, але й використовують її за призначенням. Проте дітям пояснюють, що російські вояки «хороші», а руйнують їхні міста і села та вбивають мирних людей «погані» українські «фашисти».
Міф про «ввічливих людей» у військовій формі і його популярність в Росії свідчить про те, що ця держава не збирається відмовлятися від своїх неоімперських претензій на володіння територією в межах колишнього СРСР, як і про те, що вона продовжує жити в атмосфері тотальної брехні.
Майбутнє покаже, чи справдиться передбачення історика Олега Панфілова, який вважає, що брехня розвалила Радянський Союз і що вона ж розвалить і Російську Федерацію.
Лариса Масенко – доктор філологічних наук, професор Національного університету «Києво-Могилянська академія»
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
