«Польська операція» НКВС у роки Великого терору. 80 відсотків заарештованих розстріляли

До 80-ї річниці початку однієї з найбільших «національних операцій», що проводилися в СРСР у роки Великого терору, – «польської операції» НКВС – в польському консульстві в Петербурзі відкрили виставку, присвячену репресованим полякам. Про причини і характер цієї операції своїми міркуваннями та оцінками поділилися: доктор історичних наук, провідний науковий співробітник Петербурзького інституту історії Російської академії наук Олександр Рупасов; польський історик з міста Вроцлава, професор Микола Іванов; автор книг про Великий терор, Сталіна, «польську операцію», професор Інституту історії університету імені Адама Міцкевича в Познані Якуб Войтковяк; упорядник «Ленінградського мартирологу» Анатолій Разумов.

Микола Іванов: Як сказала одна з моїх українських знайомих, під час Великого терору бути поляком в СРСР – це було приблизно те ж саме, що бути євреєм в гітлерівській Німеччині. У 1937 році чоловікові-поляку було надзвичайно важко не бути розстріляним або не потрапити в табір.

Нещодавно в Білорусі опублікували документи, які розповідають про те, що якщо до польських сіл в Білорусі під’їжджала машина НКВС, то все населення ховалося в лісі, знаючи, що їдуть їх вбивати. Кожен шостий розстріляний в 1937-38 роках мав у паспорті запис «поляк». Тоді загинуло майже 20 відсотків польського населення СРСР. Так, постраждали німці, інгерманландці, фіни, але ніде немає такої кількості розстріляних. У Білорусі, наприклад, розстріляли 90 відсотків заарештованих поляків. Із 140 тисяч заарештованих виправдали 40 осіб.

Чому саме поляки? Тому що Сталіну під час Великого терору потрібно було пугало, а хто підходив для цієї ролі? Німеччина, з якої в СРСР немає спільного кордону, маленька Фінляндія, Литва? Ні, Польща, якій програли війну 1920 року. Ця рана у Сталіна не заживала ніколи.

У Москві проживало близько 3000 польських комуністів – залишилося 80, інших розстріляли. Сталін був переконаний, що поляк-комуніст – це троцькіст. Жодну компартію не заборонили, не знищили остаточно, тільки польську.

​Анатолій Разумов: Репресії були завжди, але Великий терор складався з двох різних паралельних операцій: одна за наказом 00447 – по селянах, по колишніх куркулях, колишніх партіях, священиках, вірянах і так далі, друга – по так званих національних лініях. За кількістю розстріляних перша становить дві третини щодо другої. А серед національних операцій польська – найбільш кровопролитна. Слідчий отримував 50 рублів за кожного розколотого «шпигуна».

Олександр Рупас: У 1930-31 роках чекали швидкої війни, але дві країни, які раніше за всіх почали гонку озброєнь, до початку Другої світової опинилися в програшному становищі – це Росія і Італія. Вони почали гонку на рубежі 20-30-х років і вгепали в неї величезні кошти – а війна якось не почалася, і у 1936 році стало зрозуміло, що до неї залишається ще кілька років.

​– Якщо підійти до «польської операції» впритул, то з чого все починалося?

​Анатолій Разумов: 1937 рік – це рік завершення другої п’ятирічки механістичної побудови соціалізму, і було заплановано, що до цього часу країна буде вільна від залишків старих класів, їх просто не буде. Так і сталося. Через рік після ухвалення Конституції були оголошені вперше – не тільки в СРСР, але, напевно, і в світі – загальні таємні рівні вибори, і треба було показати всьому світу досягнення – з усіма перельотами й іншими перемогами. І в цей час показово знищили всю верхівку партії і держави. До виборів хотіли знищити в країні всіх неблагонадійних, які перебувають на обліку в НКВС. Перший національний наказ – «німецький» наказ НКВС – вийшов 25 липня 1937 року, він був ще спрощеним, а ось «польський» наказ було ухвалено 15 серпня вже з повним розвитком процедури, і 20 серпня повинна була початися національна операція – за зразком її польської лінії.

​Якуб Войтковяк: Більшість польських істориків бачать у Великому терорі антипольську рису, а деякі – і я серед них – античужеродецьку. Відсоток заарештованих і розстріляних естонців, фінів і греків був вищим, ніж заарештованих і розстріляних поляків.

Але статистика – не завжди надійний критерій, і я підкреслюю, що серед заарештованих поляків було розстріляно 80 відсотків, і з цієї точки зору поляки постраждали більше за інші нації.

– Чи дійсно «польська операція» вирізняється з-поміж інших національних операцій?

​Анатолій Разумов: Так, вона виявилася найстрашнішою. У Ленінградській області було складено для Москви 82 списки поляків – по 100 осіб в кожному. До них пропонувалося застосувати найвищу міру – як до терористів, шпигунів, диверсантів і шкідників. За ними йшли естонці – 61 список, фіни – 39 списків. Зрозуміло, що «польська лінія» різко виділяється.

– У чому ж причина такого особливого ставлення до поляків у радянського керівництва?

​Якуб Войтковяк: Польська історіографія виділяє два мотиви, найпоширеніший – це злість Сталіна після поразки 1920 року.

Але присутній і параноїдальний момент – тоді весь час говорили про можливі коаліції для нападу на СРСР, але, які б варіанти не розглядали (хоч на чолі з японцями) незмінним елементом залишалася Польща. Вона була небезпечна не своєю силою, а тим, що була плацдармом, з якого могла початися війна. Це був ключ для потенційної агресії проти СРСР, ось поляки і були визнані найнебезпечнішою національною меншиною.

​Микола Іванов: Перші масові репресії – це не 1937-й, а 1932 рік, коли почалася історія польської військової організації. Сталін задумався: якщо поляки не йдуть в колгоспи, що ж буде, коли почнеться війна? Перші виселення поляків у 1934 році були за радянськими мірками настільки ліберальними, що їм давали тиждень на збори, можна було взяти насіння, корову, навіть давали матеріальну допомогу. А в 1937-му їх записали в нелояльні і не закликали в армію, тому вони всі і вціліли.

Польська операція почалася, коли Сталін зрозумів, що з радянізацією поляків щось не те. І це була зразкова операція, потім всі робилися за її зразком.

Рекордсменом виявилася Оренбурзька область – там було репресовано 98 відсотків поляків, в Україні – близько 80 відсотків, в Ленінградській області операція відбувалася дуже жорстоко. Причому люди навіть не знали, за що їх заарештовували, майже нікого не викликали, розглядали справи в закритому режимі, а потім вели людей по коридору і раптом стріляли в голову.

Сім’ям повідомлялося про «10 років без права переписки», тільки в 1939 році почали повідомляти правду, і то не завжди. Постраждали не тільки чоловіки, але і жінки, і діти, і люди похилого віку.

– Трагедія Катині якось пов’язана з «польською операцією»?

Анатолій Разумов: Не тільки Радянський Союз боявся Польщі, а й Польща боялася Радянського Союзу – і, як виявилося, не дарма. А чому в 1940 році трапилася Катинь – навіть не тому, що «польська операція» знімала бар’єр цивілізованого ставлення до військовополонених, весь тотальний терор до цього призвів. Були проведені подібні до Катинської операції депортації ув’язнених таборів і тюрем під виглядом переведення в інші табори, без повідомлення конвою, – всі були таємно розстріляні, і місця розстрілів ми досі не знайшли. Такою є і Катинь.

Матеріал повністю – на сайті Російської редакції Радіо Свобода