(Рубрика «Точка зору»)
Інформаційне цунамі у зв’язку зі звинуваченнями на адресу України про передачу Північній Кореї двигунів для ракет, якими та погрожує обстрілювати американський острів Гуам, може перерости в міжнародний скандал. При цьому ніхто з західних експертів, на яких постійно посилаються російські і проросійські ЗМІ, не стверджує, що це саме Україна передала ракетні двигуни КНДР. Вони говорять лише про те, що двигуни могли потрапити до Північної Кореї або з Росії, або з України.
Двигуни РД-250, про які йдеться, були розроблені конструкторським бюро «НВО Енергомаш», яке розташоване в підмосковних Хімках, але серійне виробництво було передане «Південмашу» до Дніпропетровська. Там аж до 1991 року вони встановлювалися на ракети Р-36, відомі на Заході як «Сатана». До 2001 року такі двигуни виготовлялися в Україні для ракет-носіїв серії «Циклон». Зараз в Україні зберігаються три ракети сімейства «Циклон», звісно, разом із двигунами, тобто всі двигуни на місці. А в Росії, за словами голови Державного космічного агентства України Юрія Радченка, є від 7 до 20 «Циклонів» і від 28 до 80 двигунів РД-250, а також документація та експертиза для роботи з ними. Очевидно, що в разі міжнародного розслідування експертам доведеться розбиратися з двигунами не тільки в Україні, але і в Росії.
Про участь Києва в північнокорейській ракетній програмі ніяких відомостей немає, а ось про тривале співробітництво Росії і Північної Кореї в цій області відомо чимало. Такі дані підкріплюють версію про те, що двигуни потрапили до КНДР все ж з Росії. Ось, наприклад, історія ракети «Мусудан», відомої також як БМ-25 або «Хвасон-10». Аж до 2010 року російські військові і дипломати категорично заперечували саме існування такої ракети. У 2009 році у Вашингтоні відбулося засідання російсько-американської групи щодо спільної оцінки загрози поширення балістичних ракет. Засідання проходили за закритими дверима, але сайт WikiLeaks зумів роздобути текст секретної телеграми, відправленої з Вашингтона до американського посольства в Москві. У ній докладно описувався перебіг переговорів, в яких брав участь високопоставлений російський генерал Євген Зудін. «Росія не думає, що БМ-25 існує. Ракета виглядає міфічною, хоча дехто каже, що вона заснована на російській ракеті. Однак ніхто ніколи її не бачив, і Росія не може знайти її слідів», – стверджував генерал Зудін, відповідаючи на питання американських колег.
«Мусудан» дуже схожа на радянську балістичну ракету Р-27
Так тривало до жовтня 2010 року, коли міф став реальністю: на військовому параді в Пхеньяні вперше були продемонстровані ці самі балістичні ракети. Після цього заперечувати їхнє існування було вже неможливо. Північнокорейські ракети «Мусудан» дуже схожі на радянську балістичну ракету Р-27, створену в 1960-і роки під керівництвом радянського конструктора ракет для підводних човнів Віктора Макеєва. «Ми чітко визначили, що ракети типу «Мусудан» або «Хвасон-10» насправді є модифікованими ракетами для радянських підводних човнів. Це добре видно по ракетному двигуну, конструкції і так далі», – зауважує Роберт Шмукер, професор Технічного університету в Мюнхені, в минулому – один із конструкторів в американському проекті «Спейс Шаттл». Сьогодні цю спорідненість визнають не тільки західні, а й багато російських експертів. «Судячи з усього, джерелом натхнення для північнокорейців дійсно стала радянська морська БР Р-27... Мова не тільки про компонувальні рішення рухової установки, а й про вибір пари «пальне – окислювач», – писав російський експерт Володимир Хрустальов. Це пояснює, чому аж до кінця 2010 року в Москві заперечували існування ракети «Мусудан». Якщо це визнати, то довелося б пояснювати, як і чому вона з’явилася в Північній Кореї в обхід міжнародних угод.
А почалася ця історія в 1992 році, коли північнокорейська компанія «Йонванг» уклала великий контракт із КБ імені Макеєва. Згідно з цим документом, зокрема, передбачалася передача КНДР космічної ракети-носія «Зибь» і надання допомоги в її виробництві. «Зибь» – варіант Р-27, призначений для використання в цивільних цілях. Судячи з усього, реалізація контракту йшла дуже повільно. Можливо, це було пов’язане з тим, що в 1990-і роки російське керівництво не дуже хотіло озброювати Північну Корею. Або у Пхеньяна не було коштів оплачувати послуги російських ракетників.
Повідомленням про «Мусудан» передував візит Путіна до КНДР
Як би там не було, перші повідомлення про ракету «Мусудан» з’явилися в середині 2000-х років. Не виключено, що цьому сприяло укладення під час візиту Володимира Путіна до Пхеньяна в лютому 2000 року Договору про дружбу, добросусідство і співробітництво між Російською Федерацією і КНДР або, швидше, підписання в квітні 2001 року угоди про співпрацю у ділянці оборонно-промислового комплексу, а також міжвідомчої угоди про військові відносини. Однак, і в останні роки російські та північнокорейські військові продовжували із задоволенням говорити про розширення співпраці. Навесні 2015 року, наприклад, зустрічаючись зі своїм колегою з КНДР, міністр оборони Росії Сергій Шойгу заявив, що «обидві країни мають великі плани, що стосуються розширення двосторонніх відносин у різних сферах... Принципова позиція Росії щодо зміцнення співпраці з КНДР в дусі домовленостей, досягнутих на найвищому рівні, буде залишатися незмінною». Через півроку російська делегація на чолі з першим заступником начальника Генерального штабу генералом Миколою Богдановським відвідала КНДР. Чи обговорювали генерали двох країн співпрацю в ракетній галузі, невідомо. Чому б і ні? Адже в лютому 2016 року шеф розвідки Південної Кореї Лі Бен Хо повідомив, що компоненти запущеної КНДР ракети далекого радіусу дії надходили з Росії.
Випробування «Мусудан» відбулися в 2016 році і виявилися не дуже вдалими. Однак досвід роботи над ракетою дав північнокорейським фахівцям чималу користь. Вона, наприклад, була першою в КНДР, двигуни якої працювали на суміші гептилу і тетраоксиду азоту. Відповідно, в КНДР відкриті підприємства для виготовлення цих компонентів, що вимагає досить складних технологій та знань. При цьому підприємств, які виробляють гептил, в Україні немає. Корейські ракетники навчилися працювати з ракетами, спорядженими цією отруйною речовиною, що теж далеко непросто. І найважливіше: двигун «Мусудан» використовується в якості двигуна другого ступеня тієї самої ракети, яка призначена для удару по американському острові Гуаму.
Очевидно, що, на відміну від України, в Росії накопичено серйозний досвід співпраці з КНДР в ракетній галузі. Тому для північнокорейських лідерів було набагато логічніше і звичніше звернутися до Москви за двигунами (хтозна, можливо, і за іншими компонентами) для своїх найсучасніших ракет, ніж шукати їх в Україні. Є й політична сторона справи: важливим елементом зовнішньої політики Кремля є створення вогнищ конфліктів, які відволікають увагу від агресії проти України, авантюри в Сирії і так далі. А російські журналісти і «політологи», які із захопленням звинувачують Україну в контрабанді ракетних двигунів до КНДР, дуже нагадують людей, які живуть у скляному будинку і жбурляють каміння.
Юрій Федоров – російський політичний експерт
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
Оригінал матеріалу – на сайті Російської редакції Радіо Свобода
