Кабінет міністрів схвалив створення державної установи «Український інститут» для презентації України за кордоном та просування її іміджу в світі. На початок роботи «Українського інституту» у Берліні, Парижі та Варшаві, які вибрані як пілотні проекти, до кінця року передбачено близько одного мільйона доларів. Про те, чи вистачить цих грошей, як з ними господарювати і чи можна розраховувати на українські громади з кордоном Радіо Свобода розповів екс-директор Польського Інституту у Києві та Нью-Йорку Єжи (Юрій) Онух.
– Яким би Ви хотіли бачити цей інститут?
– Я десять років працював польським дипломатом, будучи директором Інституту спершу в Києві, а пізніше – в Нью-Йорку – в двох різних країнах, і дуже різних ситуаціях, в двох різних, можна сказати, тактичних розв’язаннях як такий інститут має працювати.
Є різноманітні моделі в світі: British Council, Goethe Institut, Італійський Інститут, Іспанський і так далі. Більшість цих інститутів було створено після війни, у зв’язку з цим вони були збудовані в трошки різні часи. Очевидно, вони помінялися, вони увесь час міняються. Але, по суті, моделі залишилися такими, як вони були створені.
Наприклад, польська модель, яку я дуже добре знаю, вона перейняла французьку модель, тобто прив’язання інституту до Міністерства закордонних справ. Це, очевидно, мало велике значення колись, а тепер, мені здається, що це не так важливо чи інститут є частиною Міністерства закордонних справ чи якоюсь іншою установою. Можливо, у випадку України, коли вона не так добре інтегрована в світовий простір, можна сказати, що в чисто прагматичних міркуваннях, ця прив’язка має сенс.
– Війна активізувала українців за кордоном, які самі почали власними силами творити якісь культурні інституції. Чи можлива співпраця з державою в цьому аспекті?
– Існування культурних інституцій українських – це довга історія. Вони існували, коли не існувала українська держава. Я б хотів, щоб українці в Україні про це не забували.
Діаспора має свої власні інтереси, про які треба пам’ятати. Держава має теж власні інтереси – вони дуже часто сходяться, але не завжди
Друга річ – відносини між діаспорою та державою, але вони дуже, я б сказав, делікатні. Діаспора має свої власні інтереси, про які треба пам’ятати. Держава має теж власні інтереси – вони дуже часто сходяться, але не завжди. Звичайно, держава – це потужніша складова цього діалогу, вона може мати тенденції, щоб мати якійсь тиск на різні рішення. Перший найважливіший інтерес діаспори – це збереження самої діаспори, і треба дуже делікатно й обережно на це дивитися.
– На початок відкриття трьох поки що центрів, які мають з’явитися в Парижі, Берліні і Варшаві, виділяться досить малі гроші. Де брати більше, як розвивати ці культурні проекти, які вимагають великих і довготермінових інвестицій?
– Моя точка зору така: як тебе на щось не вистачає, то не треба цього робити. Або це серйозне рішення, добре приготоване, або це трошки піар- акція. Ясно, без грошей, це очевидно і банально – нічого зробити неможливо. Тут я бачу таку тенденцію, що от вже ми маємо, а пізніше будемо думати, як це має працювати.
Україна не може собі дозволити рівень західноєвропейських країн. Я навіть думаю, що вона не може собі дозволити такого рівня, як Польща
Тобто, очевидно і ясно, що Україна не може собі дозволити рівень західноєвропейських країн. Я навіть думаю, що вона не може собі дозволити такого рівня, як Польща, яка підтримує свої інститути, але все ж таки це мусять бути якісь сенсові гроші, без цього – це просто смішно.
Тут не треба себе дурити, що сам факт, що ми створимо інститути, які не будуть помічені, які не матимуть можливості діяти та розвиватися, що вони щось добре принесуть. Потрібно все чітко обдумати, як би вони могли б працювати.
– Йдеться на початку про менш, ніж один мільйон доларів на всі три установи. Чи з такою сумою можна щось зробити?
– Я можу сказати, що бюджет Польського інституту в Нью Йорку, коли я був директором, був на рівні 1 мільйон 300 тисяч доларів. Тобто це були гроші, які інститут отримував від міністерства. Але своєю діяльністю інститут генерував ще півтора мільйони доларів. Тобто це не були гроші, отримані від донорів, а внески, отримані у партнерстві з іншими організаціями.
Найважливіше – увійти у серйозні зв’язки з інституціями в країнах, в яких ти працюєш. І тоді кошти проектів будуть обчислюватися в інших сумах
Найважливіше – увійти у серйозні зв’язки з інституціями в країнах, в яких ти працюєш. І тоді кошти проектів будуть обчислюватися в інших сумах. Одним з таких проектів була постановка опери народженого в Україні польського композитора Кароля Шимановського «Король Роґер». Кошт продукції цієї опери був 2 мільйони доларів, але наш фінансовий вклад був лише 10 тисяч доларів. Тобто потрібно увійти в такі коаліції, коли ваші партнери вкладають найбільші гроші.
Друга складова питання грошей – це логістичні питання утримання таких інститутів за кордоном – оренда приміщень, заробітна плата дипломатів тощо. Ну, і вам скажу так: коли наш бюджет був 1 мільйон 300 тисяч, то всі логістичні кошти склали мільйон. І 300 тисяч – на програмну діяльність. Але з тих 300 тисяч програмної діяльності ми генерували вартість десь півтора мільйона, як я вже сказав.
Тож, очевидно, коли ми говоримо, що, наприклад, кошти на оренду приміщення – це важливо, щоб це було в такому місці, яке має значення, або що резиденція директора інституту – це таке місце, куди місцеві еліти хочуть приходити – це також є частиною промоції країни.
– За якими критеріями Ви б оцінили успіх роботи такої інституції?
– Якщо ви садите сад, то вам треба чекати декілька років, щоб ці дерева виросли, і щоб мали перші фрукти. І треба на це так дивитися. Теоретично, коли ви маєте кошти, це може прискорити процес. Але тоді цей процес виглядатиме так, що ви просто не садите сад, ви не чекаєте, поки яблуні виростуть, а ви просто імпортуєте яблука і показуєте які ми чудові яблука маємо. Це можна зробити, але це не працює. Тобто, треба усвідомлювати, що це довгий процес.
Політикам і бюрократам треба мати швиденько добру звітність, але між звітністю та дійсністю може бути велика прірва. Успішність цього проекту не вдасться оцінити за короткий час
Проблема така, що, звичайно, політикам і бюрократам треба мати швиденько добру звітність, але між звітністю та дійсністю може бути велика прірва. Успішність цього проекту не вдасться оцінити за короткий час. Очевидно, можна буде визначити певні параметри, але кількість поміток в медіа, кількість рецензій… Тобто це все можна зробити, але є набагато більш складнішим. Але, очевидно, треба собі поставити якусь мету, збудувати чітку, ясну стратегію, щоб можна було це звіряти. Бо коли ми скажемо, що це буде просування України, то це означає все й ніщо, і коли ми це відносно ясно бачимо, тоді можна казати чи то успішний проект, чи не успішний. І я вам скажу – він успішний, але треба дати йому час – сад має рости, час на плоди прийде.
