Можлива купівля Туреччиною у Росії ракетних комплексів С-400: вимушений захід чи хитра стратегія?

Марина Севальнєва

Росія готується продати ракетні системи ППО С-400 «Тріумф» Туреччині, яка готується їх купити, такими повідомленнями супроводжуються в останні місяці майже всі новини про примирення президентів Володимира Путіна і Реджепа Ердогана. Прокремлівські російські експерти переконані, що Анкара таким чином використовує Москву, щоб подражнити США і НАТО, турецькі ж аналітики стверджують: йдеться про можливу звичайну угоду на ринку озброєнь. Окрім того, за їхніми словами, купівля С-400 у Росії – вимушений захід для Туреччини, яка вважає, що їй слід зміцнювати свою обороноздатність та розвивати власну військову промисловість через зростання зовнішніх загроз.

Турецькі експерти в галузі озброєнь пояснюють бажання своєї країни придбати С-400 у Росії (за ціною приблизно в 500 мільйонів доларів за дивізіон) зміною ситуації в регіоні. Військовий аналітик Хакан Килич нагадує, що Туреччина вже оточена країнами, у яких є системи протиповітряної оборони: «ППО є у безпосередніх сусідів Туреччини – Греції, Росії, Азербайджану, Вірменії, в Сирії та в Ірану. При цьому придбати власні зенітно-ракетні комплекси Анкара намагалася останні десять років. Вперше Туреччина зіткнулася з ракетною загрозою під час воєн в Перській затоці, після другої з них був запущений тендер на купівлю ППО».

В результаті конкурс виграла китайська компанія CPMIEC. У неї Анкара збиралася придбати зенітно-ракетні комплекси HQ-9 на суму в 3,4 мільярда доларів. Однак під тиском НАТО Туреччина від цього відмовилася. До того ж, рішення про угоду з Китаєм було політичним, продовжує Хакан Килич: «Система ППО, яку пропонував Китай, не могла збивати балістичні ракети і не могла бути інтегрована в НАТО. Рішення придбати HQ-9 у КНР у 2013-му було ухвалене для європейських союзників Анкари, які різко критикували реакцію турецької влади на серію громадянських протестів в Стамбулі навколо парку Гезі. Після того, як тендер був зірваний, Туреччина залишилася ні з чим. Зараз під час військових дій в Сирії балістичні ракети використовують як Росія, так і сирійська влада. Тому тема власної системи ППО знову стала актуальною».

Однак, нагадує Килич, паралельно Туреччина продовжує переговори про купівлю досвідченого зенітно-ракетного комплексу американо-німецького виробництва MEADS і системи протиповітряної та протиракетної оборони великої і середньої дальності Aster SAMP/T (французько-італійського виробництва). Проблема в тому, що європейці пропонують занадто високу ціну, а MEADS досі не функціонує.

«Туреччина не змогла придбати у членів НАТО системи ППО в бажаній кількості і за невеликі гроші, – говорить Килич. – В результаті Анкара звернулася до Росії, яка пропонує дуже хорошу ціну. При цьому Туреччина дуже добре розуміє, що використовувати С-400 на власній території все одно неможливо, оскільки комплекс не може бути інтегрований в загальну оборонну систему ППО Північноатлантичного союзу. За відсутності даних, які повинні надходити з радарів НАТО, С-400 зможе помітити ворожі ракети, коли буде вже занадто пізно. Тому я вважаю, що Анкара могла б бути зацікавлена в тому, щоб придбати одну-дві системи С-400 у Росії і два комплекси MEADS. Туреччині потрібна система ППО, яка може бути інтегрована в систему НАТО».

Існує думка, що Анкара зацікавлена не стільки в купівлі готових російських С-400, скільки в тому, щоб отримати технологію виробництва новітніх систем ППО. Туреччина зараз активно розвиває оборонну промисловість, тому її мета – виготовляти нові види озброєнь самостійно, говорить Арда Мевлют-оглу, експерт у сфері оборони, озброєнь і національної безпеки: «З одного боку, Туреччина – член НАТО. З іншого – вона самостійно і незалежно поводиться в міжнародній політиці. Туреччина вважає, що їй потрібна власна система захисту своїх інтересів, яка не залежить від інших країн Північноатлантичного союзу. І для цього Туреччині потрібне відповідні озброєння».

Аналітик Хакан Килич переконаний в тому, що Москва ніколи не піде на те, щоб поділитися з Анкарою секретами власних військових технологій: «Нерозумно очікувати, що Росія передасть технологію виробництва стратегічної зброї іншій країні. Це може статися, тільки коли вона застаріє. Саме так вчинив Пекін, який виграв турецький тендер на поставку систем ППО. Тоді китайська сторона заявила, що ні про який трансфер технологій мови бути не може. Наразі дві турецькі компанії розробляють системи ППО, однак у них немає деяких критично важливих компонентів, тих самих, за наявності яких нам було б не потрібно купувати російські С-400».

Арда Мевлют-оглу нагадує: первісною причиною, через яку Анкара активно інвестує в розвиток власного оборонного комплексу, стало вже дуже давнє рішення США радикально обмежити продаж Туреччині американського озброєння після турецького вторгнення на Кіпр у 1974 році: «Саме тоді в Анкарі вперше задумалися про розвиток власного оборонно-промислового комплексу. Зараз Туреччина хоче відчувати себе впевненіше в разі, якщо вона знову зіткнеться з якимось іноземним ембарго. Країні потрібна промисловість, потужностей якої вистачило б на те, щоб компенсувати брак зарубіжних поставок. Досі Туреччина не змогла досягти необхідного рівня розвитку технологій – цьому заважали то економічні кризи, то політичні чинники. Сьогодні уряд вважає розвиток оборонної промисловості першочерговим завданням, тому він і докладає стільки зусиль. Після спроби військового путчу в липні 2016 року і реакції на нього влади та спецслужб відносини Анкари з Євросоюзом та США стали досить прохолодними. Офіційного ембарго на поставки Туреччині озброєння і його компонентів немає, але його ефект присутній. Окремі країни вже припинили військову співпрацю з Туреччиною».

Аналітик Арда Мевлют-оглу як найгучніший приклад наводить нещодавню відмову австрійської компанії AVL List GmbH постачати двигуни для однієї з головних сучасних турецьких новинок в галузі озброєння – танка Altay AHT, пристосованого для міських боїв.

Розробляти цей танк турецьким інженерам допомагали фахівці з Південної Кореї. Однак в цьому випадку, крім політичних причин, були ще й ринкові. Туреччина вимагала передачі їй технологій виробництва двигунів, що не влаштовувало австрійців. Раніше через аналогічну причину зірвалася угода на поставку мотора для Altay AHT з японським концерном Mitsubishi, розповідає експерт Хакан Килич: «Справитися з розробкою сучасної зброї самостійно ми поки не можемо. Саме тому Туреччині доводиться залучати зарубіжних партнерів. Наприклад, Turkish Aerospace Industries разом з британською компанією BAE Systems розробляє нове покоління турецьких винищувачів TF-X».

Через брак власних технологій Туреччина змушена як залучати зарубіжних фахівців, так і закуповувати за кордоном окремі комплектуючі для різної військової техніки. Так, танк Kaplan MT компанії FNSS турецькі інженери створили за допомогою індонезійського державного оборонно-промислового об'єднання PT Pindad. Ще однією вдалою розробкою вважається турецький турбогвинтовий навчально-тренувальний літак Hürkuş. Однак Туреччині знову не вистачає головної складової – двигуна. У підсумку на цьому літаку планується використовувати двигун виробництва американської компанії Pratt & Whitney.

Що стосується власних розробок озброєння Туреччиною, то Хакан Килич бачать потенціал відразу в декількох з них: «Розробка власної оперативно-тактичної ракети Kaan – це великий крок для Туреччини. Якщо дивитися на Kaan в контексті світових досягнень, то вона поки програє, навіть Іран має ракети більшої дальності. Однак потенціал для експорту у Kaan є – насамперед до Саудівської Аравії та інших арабських країн. Не менш перспективним виглядає безпілотник Anka. Крім того, потенціал Туреччини як експортера озброєнь підтверджує продаж ракети Cirit: її Туреччина постачає до багатьох арабських країн. Також популярністю користується деяка турецька бронетехніка».

Окрім цього, Туреччина зараз активно розробляє власну лазерну зброю YGLSS, якою планується обладнати кораблі турецьких ВМС. На ці цілі міністерство оборонної промисловості країни виділило близько 35 мільйонів доларів США.

Оригінал матерілу – на сайті Російської редакції Радіо Свобода