Володимир Воронов
Колосальні військові витрати виснажують російський бюджет, а кардинальної модернізації армії не відбувається. Події на сході України, де Росія підтримує бойовиків угруповань «ДНР» та «ЛНР», які в Україні визнані терористичними, та участь у війні в Сирії, де Росія підтримує сили президента Башара Асада, вплинули на коригування та перегляд програми переозброєння Росії. Через санкції за окупацію Росією українського Криму, наприклад, Росія втратила можливість закуповувати техніку, аналогів якої у неї немає, купувати електроніку для військових потреб, комплектуючі для власних систем озброєння, які в самій Росії не виробляють. Але особливо сильно вдарив по програмі переозброєння авіації і флоту Росії розрив військових зв'язків з Україною.
«Танк «Армата» володіє безпрецедентною руйнівною силою:
один батальйон може знищити весь російський бюджет».
Жарт російських економістів
Ці дві події майже збіглися за часом.
Наприкінці квітня Стокгольмський міжнародний інститут дослідження проблем світу (SIPRI) опублікував щорічну доповідь, згідно з якою Росія у 2016 році збільшила свої військові витрати на 5,9 відсотка – до 69,2 мільярда доларів, вийшовши на третє місце в світі за кількістю військових витрат.
Інша подія відбулася 16-19 травня в Сочі, де Володимир Путін провів серію нарад з керівництвом Міністерства оборони та військової промисловості щодо формування нової держпрограми озброєння. Під чуйним спостереженням Верховного головнокомандувача вищий генералітет, чиновницька верхівка та управлінці ВПК вирішували, як далі озброюватися і скільки грошей для цієї справи їм потрібно.
З ким воювати готуються?
Формально з фінансуванням у російських військових і військово-промислового комплексу особливих проблем в останні кілька років не спостерігалося. З невеликим лише уточненням: за фактом його левова частка дісталася зовсім не людям в погонах, а «генералам» військової промисловості і купі «ефективних менеджерів». До реальних працівників ВПК – конструкторів, інженерів та робітників – дійшов лише тонкий-тонкий струмочок майже жебрацьких зарплат. А до військових – теж не так щоб вже й потужний потік техніки. У будь-якому разі, зовсім не в тій кількості, яка реально необхідна для підтримки боєздатності та заміни катастрофічно застарілого парку літаків, вертольотів, танків, бронемашин, кораблів тощо. Та й отримують армійці часто не зовсім те, що їм дійсно необхідно: найчастіше – не дуже сучасне і ефективне, не дуже якісне, оскільки виробники керуються одвічним, ще з радянських часів, принципом: «Що вам, військовим, дадуть, тим і задовольняйтеся».
Останні кілька років військові витрати Росії зростали рекордними темпами, незважаючи ні на яку кризу, санкції, катастрофічне падіння цін на нафту, падіння рубля, падіння ВВП, колосальний бюджетний дефіцит та інші «дрібниці життя». Не випадково ж Росія посіла третє місце в світовій першості з військових витрат. Попереду лише США з військовим бюджетом у 611 мільярдів доларів і Китай – 215 мільярдів доларів.
Щоправда, і з цим «призовим» місцем є якась загадка. Буквально нещодавно, в грудні 2016 року, була представлена щорічна доповідь Jane's Defense Budgets, з якої випливає, що вперше з 1990-х років Росія не потрапила до п'ятірки країн з найбільшими витратами на оборону. За даними видання, Росія з військовими витратами в 48,5 мільярдів доларів пропустила вперед США, Китай, Великобританію, Індію та Саудівську Аравію. Але не минуло й чотирьох місяців, як країна раптом злетіла на третє місце, а 48,5 мільярдів доларів таємничим чином трансформувалися в 69,2 мільярда. Хоча взагалі у всіх цих оцінках незрозуміло все: незрозуміла ні методика підрахунків, ні який курс рубля до долара при цьому брали.
Так чи інакше, але у внесеному російським урядом восени 2016 року до Держдуми законопроекті зазначалася найбільша за весь пострадянський час цифра передбачуваних асигнувань на оборону – 3,889 трильйона рублів. Майже чверть всього бюджету – 23,87 відсотка, понад 4,7 відсотка всього обсягу ВВП.
Але є ще один нюанс: військові витрати фінансуються зовсім не за однією лише графою «оборона», але і за лінією інших відомств, часом зовсім цивільних. Ці витрати вміло замасковані в такі нешкідливі розділи бюджету, як, наприклад, «освіта», «охорона здоров'я», «фізична культура і спорт», «загальнодержавні питання», «соціальна політика», «житлово-комунальне господарство», «економіка», «міжбюджетні трансферти», «ЗМІ» та навіть «культура і кінематографія». Через ці канали військові отримують не менше ніж 20 відсотків коштів, але скільки саме, як і на які цілі – це вже закрита інформація. Наприклад, як ще в 2013 році підрахував Василь Зацепін, завідувач лабораторією військової економіки Інституту економічної політики імені Гайдара, в проекті трирічного російського бюджету на 2013-2016 роки секретними стали 24,8 відсотка всіх витрат. Для порівняння: до 2012 року закрита частина бюджету не перевищувала 11,2 відсотка, потім засекречування статей бюджету стрімко зросло. Але бюджет 2017 року у цьому сенсі дещо «більш поміркований»: закриті витрати повинні скласти там близько 18 відсотків. Так чи інакше, але реальні військові витрати очевидно набагато вищі за офіційно анонсовані.
Але ось тільки, відстаючи від США майже в 9 разів за офіційною цифрою військових витрат (а за версією міністра оборони Росії Сергія Шойгу, який виступив 24 травня 2017 року в Раді федерації, в 11 разів), а від Китаю – більш ніж в 3 рази, насправді Росія просто вимотує, виснажує свою економіку, оскільки витрачає на озброєння до 7,4 відсотка свого ВВП. У той час як США – не більше ніж 3,1 відсотка свого ВВП, а Китай і зовсім – 1,68 відсотка. Для довідки: російський ВВП менший за американський майже в 15,5 разів, за китайський – в 9,5 разів (за іншими оцінками, в 14 разів). Частка Росії у світовій економіці не дотягує і до 2 відсотків (1,77 відсотка), продовжуючи падати, зате російська частка в світових військових витратах – 4 відсотки. Виходить, що країна витрачає на військові зусилля набагато більше, ніж реально може собі дозволити? Але за рахунок чого: адже якщо у військових і виробників зброї прибуло, то десь, зрозуміло, вибуло? А вибуло, судячи з бюджету на 2017-2019 роки, багато де: тільки в цього року асигнування на економіку знижені на 366 мільярдів рублів, а до 2019 року – більш ніж на 500 мільярдів. Фінансування ЖКГ скорочене катастрофічно – із 61 до 27 мільярдів рублів, освіта «схудла» на 77 мільярдів, охорону здоров'я «обрізали» майже на чверть, вилучивши у медиків понад 100 мільярдів рублів...
І є ще графа «безпека і правоохоронна діяльність»: цифра там цілком відповідає офіційним витратам на оборону ...
Куди не кинь...
Так чи інакше, в Росії вирішено зачати абсолютно нову програму озброєнь. А як же тоді колишня? На сочинських нарадах у Путіна йшлося про проект держпрограми озброєнь на 2018-2025 роки, хоча формально все ще діє держпрограма озброєнь на 2011-2020 роки. Виходить, нова держпрограма накладається на нині чинну, «відкушуючи» у неї три роки. У чому, власне, справа? Невже все заплановане по-стахановськи виконали достроково, а виділені кошти використовували повністю і цільовим чином – і теж достроково? Не схоже. Наскільки відомо, держпрограма озброєнь на 2011-2020 роки (ГВП-2020), яка була ухвалена в грудні 2010 року, не тільки не перевиконана, але навіть і близько не виконана, хоча кошти на неї виділені. І виникають певні підозри: чи не провалили програму, не дуже вдало розпорядившись виділеними на неї фінансами? А виділено було на переозброєння армії і флоту 20 трильйонів рублів і ще 3 трильйони – на переоснащення військово-промислового комплексу.
Найбільш витратними статтями ГВП-2020 стали: військово-морська – на переозброєння флоту виділили 4,7 трильйона рублів; авіаційна – 4,5 трильйона рублів; закупівлі для повітряно-космічної оборони поглинули 3,4 трильйона рублів; на переозброєння Сухопутних військ – 2,6 трильйона рублів; 2 трильйони – на переоснащення стратегічних ядерних сил (СЯС), а також на науково-дослідні і дослідно-конструкторські роботи (НДДКР).
Начебто і солідні суми, але цього очевидно мало для кардинального переоснащення або хоча б життєво необхідної модернізації ракетної складової стрімко застарілих СЯС ще радянської «закваски». Вартість одного ракетоносця Ту-160 оцінюють не менше ніж у 300-400 мільйонів доларів, тому з радянських часів його і не будують – не по кишені. У 1993 році підтримка в боєздатному стані кожного Ту-160 коштувала мільйон доларів на рік, нині – набагато більше. Незважаючи на виділені кошти, терміни модернізації бомбардувальників дальньої авіації виявилися зірваними, зірваний і термін виробництва транспортних літаків Іл-76МД-90А.
Військовим треба було замінити величезну кількість техніки, виробленої ще за радянських часів, щоб реалізувати поставлене завдання: довести частку сучасної техніки у військах з 23 відсотків (як це було в 2011 році) до 70 відсотків у 2020 році. Але кошти йдуть, перш за все, на підтримку боєздатності вже наявної техніки і її капітальний ремонт, на модернізацію старих зразків і вже в останню чергу на випуск чогось нового. Теж, до речі, давно застарілого радянського зразка ... Не випадково відразу після сочинських нарад куратор воєнпрому віце-прем'єр Росії Дмитро Рогозін заявив, що нова програма озброєння передбачає відхід від модернізації старих зразків озброєння.
Сирійська війна теж сприяла коригуванню та перегляду програми переозброєння, оскільки знову на практиці підтвердила невідповідність цілої низки систем сучасним умовам. Та й витрати на сирійську операцію, які не закладені в бюджет, виявилися високими і теж зажадали коригування фінансової частини програми переозброєння.
Не могли не внести коригування в ГВП й події на сході України. Як і санкції за Крим: Росія втратила можливість закуповувати техніку, аналогів якої у неї немає, купувати електроніку для військових потреб, комплектуючі для власних систем озброєння, які в самій Росії не виробляють. Але особливо сильно вдарив по програмі переозброєння авіації і флоту розрив військових зв'язків з Україною: нині доводиться ледь не на коліні налагоджувати виробництво двигунів для вертольотів і намагатися чимось замінити українські корабельні двигуни. Сучасні верстати для військової промисловості за кордоном російському ВПК теж не продають. Не випадково у вересні 2016 року під час поїздки Путіна до Тули губернатор Тульської області Олексій Дюмін обмовився про «гострий дефіцит вітчизняних верстатів спецпризначення і нових роторних виробничих ліній для боєприпасників», додавши, що і «за програмним забезпеченням ми перебуваємо не зовсім в хорошому стані» . Проблема імпортозаміщення, судячи з усього, все ще гостра і, як не раз визнавав сам Путін, «принципово важлива»: без її вирішення немає і реального переозброєння. Тому на неї вимушено і «направляються серйозні ресурси», раніше абсолютно не заплановані. І вирішити цю проблему повністю не сподіваються навіть до 2025 року, коли, як заявляється, російські «озброєння і техніка будуть складатися з вузлів, компонентів, деталей російського виробництва на 85 відсотків».
І 55 трильйонів мало
Про формування «нової редакції» держпрограми озброєння, розрахованої до 2025 року, Путін вперше заговорив уже в 2013 році – всього лише на третьому році реалізації розрахованої на 10 років ГВП-2020. Тоді ж оголосив і дві причини: необхідний «розвиток високоточної зброї не тільки великої дальності, а й тактичної зони ураження», а також «оптимізація стрілецької галузі», в якій, за словами Путіна, «накопичилося чимало проблем». Фактично це перше визнання з високих вуст, що зі стрілецьким озброєнням справи не такі хороші, як запевняли. Більш істотними виявилися проблеми з високоточною зброєю «тактичної зони» – тобто зброєю поля бою: керованими засобами (ракетами, снарядами тощо) третього покоління, що реалізують принцип «вистрілив і забув».
Про необхідність оснащення новітньою високоточною зброєю і передовими засобами зв'язку говорилося настільки часто, що важко було не здогадатися: проблема дійсно дуже серйозна. Схоже, конструктори і промисловці ніяк не можуть видати військовим високоточні «вироби» з тими тактико-технічними характеристиками (ТТХ), які вже давно є на озброєнні армії НАТО. Але щоб створити таке озброєння, для початку необхідно ледь не з нуля створити відповідні КБ (конструкторські бюро) – вже на дійсно новітній науково-технологічній базі. Для промислового випуску треба мати засоби виробництва нового покоління, які теж доведеться створювати самим і теж з нуля, оскільки російське верстатобудування фактично вже давно померло. Це насамперед негативно позначається на виробництві боєприпасів, оскільки, як уже не раз констатував експерт в цій сфері Юрій Шабалін, «власного верстатобудування в боєприпасній галузі промисловості у нас в країні не існує». Придбати ж верстати останніх поколінь на міжнародному ринку не вдасться – їх Росії не продають. З розвитком російської електронної компонентної бази справи ще сумніші, в іншому випадку Путін не став би регулярно підіймати цю тему на нарадах з переозброєння.
Ні в грудні 2015 року, ні навіть в 2016 році ГВП-2025 не затвердили. Немає її і нині, але перший проект обіцяли анонсувати 1 липня 2017 року. Можна припустити, що все впирається в гостру нестачу коштів. Спочатку Міноборони запросило під ГПВ-2025 близько 55 трильйонів рублів – на додачу до 20 трильйонів, які виділяються під ГПВ-2020. Але проти виступило Міністерство фінансів, і в грудні 2016 року у розширеній колегії міністерства Сергій Шойгу повідомив, що вартість ГВП-2025 скоротять до 30 трильйонів рублів. Однак Мінфін Росії категорично відмовився задовольнити і цю заявку, погодившись виділити не більше ніж 12 трильйонів. З цього приводу 9 вересня 2016 року на закритій нараді в Кремлі Сергій Шойгу зчепився з міністром фінансів Росії Антоном Сілуановим. Шойгу хотів уже поменше – 22 трильйона, але міністр фінансів знову погоджувався тільки на виділення 12 трильйонів, оскільки бюджет просто не витримає більшого навантаження.
Але щоб привести запущену військову машину в дієздатний вигляд, недостатньо навіть 55 трильйонів. Не випадково кілька років тому тодішній головком Сухопутних військ Росії генерал-полковник Олександр Постніков кинув, що було б дешевше купувати кілька німецьких танків «Леопард», ніж один «хвалений Т-90», який «усього лиш сімнадцята модифікація танка Т-72», яка виготовляється з 1972 року. Бо монстри оборонки в момент зжирають будь-які трильйони, а ось що, коли і за скільки видають – це питання.
За монополії виробника у міністра оборони немає вибору: танки нині виробляє тільки «Уралвагонзавод», винищувачі і ударні літаки – фактично тільки «Сухий», стратегічні і далекі ракетоносці-бомбардувальники – монополія «Туполєва»... І над усім цим ще й «центровий» монополіст – «Ростех». Ніякого ринку і ніякої конкуренції. При такій структурі якби навіть і 55 трильйонів видали, їх все одно не вистачило б. Та й кошти на неминучий розпил в бюджет треба закласти. У квітні 2016 року Генпрокуратура Росії оцінила збитки від корупції в Збройних силах Росії більш ніж в 9 мільярдів рублів, при реалізації держоборонзамовлення виявлено понад 9,6 тисячі порушень законів і порушено 163 кримінальні справи.
Ще одна «малопомітна» проблема, про яку якщо і говорять, то лише вузькі фахівці. Програми переозброєння чомусь обходять своїм фінансуванням сферу виробництва боєприпасів, і особливо пороху. Хоча асигнування на цю галузь, здавалося, за визначенням повинні ставитися до числа пріоритетних. Як стверджує один з експертів, «залпи по терористах в Сирії знекровили наші арсенали, за деякими оцінками, майже на 40 відсотків, і можливості швидко їх поповнити просто немає». У тому ж матеріалі перераховуються стратегічно значущі підприємства, доля яких виявилася плачевною, незважаючи на всі держоборонзамовлення і держпрограми озброєння. Збанкрутував і ліквідований «Бійський хімкомбінат». Також «наказало довго жити» виробництво піроксилінового пороху та сумішевого твердого ракетного палива на кемеровському заводі «Прогрес»; ліквідовано Режський хімзавод… Якщо терміново не вжити заходів, б'є на сполох експерт, то вже найближчим часом російська армія залишиться без боєприпасів, і «танки, кораблі, літаки і вертольоти перетворяться в звичайні засоби пересування».
Оригінал матеріалу – на сайті Російської служби Радіо Свобода
