Як вплине вихід США з Паризької кліматичної угоди на Україну?

Якщо США таки вийдуть із Паризької угоди і триматимуться тієї лінії, яку обрали, то за двадцять років їхні втрати, пов’язані з кліматичними змінами, будуть більш ніж у десять разів вищими, аніж щорічний внесок. На цьому в ефірі Радіо Свобода наголосив колишній міністр екології України Сергій Курикін. Разом з тим, додав експерт, вирішувати додаткові фінансові проблеми тепер доведеться підписантам угоди, бо чимало країн, які взяли на себе зобов’язання, потребують зовнішньої допомоги. Та, попри всі труднощі, переглядати угоди Європа не буде, зауважив експерт. Про те, як рішення Дональда Трампа вплине на виконання зобов’язань Україною і чи впорається з ними держава, Сергій Курикін розповів в ефірі Радіо Свобода.

​– Наскільки важливою є Паризька кліматична угода? Її уклали на зміну Кіотському протоколу, наскільки ці документи відрізняються? Які нові визначення чи обмеження вводить ця угода?

– Насамперед, характерною рисою Паризької угоди є очікуваний національний внесок – держави-учасниці взяли на себе добровільне зобов’язання щодо скорочення рівня викидів парникових газів. Скажімо, для України це показник 60% від рівня 1990 року. В інших країнах він різниться, але так чи інакше, це той показник, якого вони мають досягти, впроваджуючи чисту енергетику чи інші заходи щодо зниження емісії парникових газів.

Також важливою деталлю Паризької угоди є зобов’язання щодо формування державами зеленого кліматичного фонду. До речі, передбачалося, що внесок Сполучених Штатів до цього фонду складатиме 3 мільярди доларів. Звичайно, тепер тих грошей очікувати не доводиться. Це буде створювати певні складності фінансового характеру для тих країн, які взяли на себе певні зобов’язання, але потребують при цьому зовнішньої допомоги в їхній реалізації.

– Дональд Трамп, заявляючи про те, що США виходять із Паризької кліматичної угоди, говорив, що ця угода економічно невигідна для Сполучених Штатів. У чому саме це проявляється? Крім згаданих трьох мільярдів доларів, які вони мають сплатити, чи дійсно угода гальмує розвиток американської економіки?

– Справа в тому, що позиція Трампа базується на спеціальній доповіді, яку зробила йому група консультантів, які в цілому негативно ставляться до кліматичної проблематики. Переважна більшість науковців визнає, що кліматичні зміни відбуваються і що ці зміни спричинені саме людською діяльністю. Проте завжди є відсоток вчених, які дотримуються діаметрально іншої позиції. Саме таких експертів було залучено до підготовки цієї доповіді, і вона відрізняється однобічністю.

Ця доповідь абсолютно не бере до уваги ті плюси, які має принести участь у заходах, спрямованих на зниження емісії парникових газів, але при цьому так скрупульозно підраховує ті внески, вкладення, втрати, уявні і реальні, яких може зазнати американська економіка.

Якщо порівняти ті вигоди, які дає угода, із можливими втратами або обмеженнями, то звичайно, що перевага на боці угоди. Достатньо сказати лише: якщо Америка буде триматися того сценарію розвитку, який у неї є сьогодні, не виконуючи вимоги Паризької угоди, то втрати, пов’язані з кліматичними змінами, до 2040–2050 років складуть близько 40 мільярдів доларів на рік. Тобто ці втрати незрівнянно вищі, ніж ті, які має вкласти Америка у виконання своїх зобов’язань.

– Як Ви вважаєте, Дональд Трамп зможе дотиснути Європу, змусити її поступитися і переглянути принаймні ті квоти, які передбачені, і ті фінансові вливання з боку США? Або підписати нову угоду?

– Я думаю, що підписання нової угоди – абсолютно нереальне. Достатньо згадати, що Паризька угода є продуктом 25-річного процесу. Спочатку був Кіотський протокол, потім були інші перемовини, і в підсумку це завершилось підписанням у 2015 році Паризької угоди. Європа тут не має виходу. Я вже не кажу, що вона взяла на себе достатньо суворі зобов’язання щодо скорочення викидів.

Переглядати угоди, зважаючи на те, що вони теж є результатом певних болісних компромісів, тривалої підготовки і вже виконуються, тільки тому, що американці виходять з цього процесу, Європа не буде. До речі, деякі дослідники вважають, що вихід Сполучених Штатів із угоди є для неї менш шкідливим, ніж перебування США в цій угоді. Тому що ризик можливого невиконання американцями взятих на себе зобов’язань був би для інших учасників поганим прикладом і міг би дійсно призвести до того ефекту доміно, якого зараз побоюються.

– Як в умовах Паризької кліматичної угоди має почуватися Україна, чи Україна, як і раніше, недобирає визначені квоти і може мати з того прибуток?

– Ні, тут абсолютно інший механізм. І Україна має не квоти, Україна взяла на себе зобов’язання скоротити до 60% від рівня 1990 року свої викиди. Продати гаряче повітря, як це було раніше, вона вже нікому не може, але мусить дотримуватись тієї цілі, яка була визнана і підтверджена Кабінетом міністрів напередодні Паризької угоди.

Варто зауважити, що це достатньо м’які показники. В принципі, вони теж стали результатом, скажімо, міжгалузевого компромісу у самій Україні, коли представники різних галузей зважили свої можливості та інтереси. Навіть коли Україна приймала це рішення, то дуже багато представників міжнародних, українських громадських організацій були дещо цим розчаровані, вважаючи, що 60% – це дуже мало, треба 40% або 35%.

Отже, Україна має почуватися комфортно в тому розумінні, що це реалістичний показник, і для того, щоб його досягти, їй зовсім не треба ламати свою економіку або здійснювати якісь грандіозні перетворення. Треба просто послідовно й ефективно займатися енергозбереженням, підвищенням енергоефективності і впроваджувати відновлювані джерела енергії.

ПОВНИЙ ЕФІР «РАНКОВОЇ СВОБОДИ»