Минулого тижня власники автомобілів з іноземною реєстрацією блокували дороги в урядовому кварталі Києва. Так водії протестували проти законодавчих нововведень, які пропонують ввести окрему плату за користування їхніми автомобілями: 2 євро на день. Водночас на окупованих територіях Донбасу автобізнес продовжує розвиватися за рахунок автомобілів, які нелегально ввозять з-за кордону. «Донбас.Реалії» дізнавалися, хто і за якими цінами торгує автомобілями на окупованих територіях, звідки з початком конфлікту пішли всі легальні автодилери.
Зруйновані та покинуті – саме так зараз виглядають автосалони Донецька – міста, яке до війни було другим в країні за кількістю проданих за рік автомобілів. Більше купували тільки кияни.
Тут можна було знайти всі основні світові бренди. В офіційного імпортера «Ніссан» в Донецьку і Луганську були одразу три дилерські центри. Представники компанії дивуються тому, як ці центри виглядають зараз на тимчасово окупованих територіях.
«Ми ж бачили, як воно все будувалося. Це, звичайно, жах. Це пригнічує», – каже піар-менеджер компанії «Ніссан мотор Україна» Володимир Іванов.
«Правила» автомобільного бізнесу в «ДНР» та «ЛНР»
Одразу після початку бойових дій компанія припинила роботу в регіоні через загрозу життю співробітників. Тоді з офісів швидко евакуювали людей. Крім того, встигли врятувати і машини. Тим не менше, на окупованому Донбасі дуже швидко запрацювали так звані нові правила автомобільного бізнесу.
Були випадки, коли людей брали у заручникиВолодимир Іванов
«Слава Богу, нас це оминуло, але ми знаємо випадки з нашими колегами, які представляють інші автомобільні бренди та автомобілі цих брендів, які були в Донецьку і Луганську, їх конфісковували та забирали. Були навіть деякі випадки, коли людей брали у заручники», – додає піар-менеджер «Ніссану» Володимир Іванов.
«Автомобіль сюди може пригнати будь-хто» – донецький автоблогер
Як пояснюють учасники ринку, з 2014 року на непідконтрольній Україні території неможливо офіційно купити автомобіль.
Офіційних поставок в «ДНР» і «ЛНР» немаєОлег Назаренко
«Статус цих «ДНР» і «ЛНР» не визнаний ні Росією, ні Україною і, звичайно, офіційних поставок нових автомобілів або вживаних автомобілів туди немає», – зауважує генеральний директор Всеукраїнської асоціації автомобільних імпортерів і дилерів Олег Назаренко.
Але на практиці в окупованих Луганську і Донецьку торгівля йде повним ходом. Виявляється, на окупованих територіях не всі автосалони зруйновані і спорожнілі.
У Донецьку, як й у Луганську, можна побачити цілком пристойні автосалони, де десятки іномарок на різний смак, колір і гаманець чекають на нових господарів.
«Немає офіційних дилерів, представників офіційних автосалонів, але автомобіль сюди може пригнати будь-хто», – каже житель Донецька Микола Сорокін.
Про тонкощі автобізнесу на підконтрольній бойовикам території журналістам програми «Донбас.Реалії» погодився розповісти житель Донецька Микола Сорокін. Він веде невеликий відеоблог на автомобільну тематику, тому пильно стежить за місцевими новинами у цій сфері. За його оцінкою, практично весь товар по ту сторону лінії розмежування – це не нові автомобілі.
«80 відсотків, напевно, це Грузія. Також є Росія, Польща, Литва, тобто європейські машини. Але в основному це Грузія», – пояснює він.
Оскільки машини туди потрапляють із США, то стан у них гарний, пояснює Микола. Не менш важливий фактор – вартість.
Київ і Донбас: де автомобіль дешевший
«Донбас.Реалії» вирішили порівняти ціни на старі автомобілі на підконтрольній Україні території і на окупованих частинах Донбасу. Журналісти переглянули оголошення, де фігурують машини різних цінових категорій. У всіх випадках результат один: по той бік лінії розмежування машини коштують дешевше.
Так, наприклад у Києві за Nissan Tiida 2010 року випуску доведеться віддати на 4 тисячі доларів більше, ніж за таку ж модель на непідконтрольній території. Різниця на Hyundai Sonata ще відчутніша: 5 тисяч доларів. Volkswagen Touareg 2007 року в столиці також обійдеться на 5 тисяч дорожче. А гібридний шестирічний Lexus CT в Донецьку і Луганську можна купити аж на 7 тисяч доларів дешевше, ніж аналогічну модель у Києві.
Така разюча різниця виникла через митні платежі. На підконтрольній Україні території вони можуть подвоювати вартість машини. Проте на окупованому Донбасі виплати значно нижчі та залежать від обсягу двигуна автомобіля.
«Бензинові двигуни, якщо обсяг до 2 300 кубічних сантиметрів, потрібно помножити 0,3 євро на кількість кубиків. Припустімо, це дволітровий двигун, то це приблизно 600 євро. Це основне формування ціни», – пояснює Микола Сорокін.
Дешево, але небезпечно
Незважаючи на очевидний плюс у вигляді низьких цін, можливу вигоду перекреслює значний мінус. Автомобілі з номерами угруповань практично невиїзні. Такі машини можуть вільно переміщатися тільки на окупованих територіях і по Росії.
«Українських номерів дійсно більше. Більшість жителів цієї території мають родичів, ділові зв’язки, тобто вони постійно змушені їздити туди. Тому українська реєстрація автомобіля для них просто необхідна», – каже Микола Сорокін.
Учасники ринку відзначають ще одну небезпеку: території угруповань фактично перебувають поза правовим полем.
«Правоохоронні органи» так званих «республік» не співпрацюють з ІнтерполомОлег Назаренко
«Правоохоронні органи» так званих «республік» не співпрацюють з Інтерполом, не підключені до баз. Вони не можуть навіть визначити, який автомобіль у розшуку. Тому не виключено, що крадені автомобілі у тій же Грузії або в Росії можуть потрапляти якраз на ту територію», – говорить генеральний директор Всеукраїнської асоціації автомобільних імпортерів і дилерів Олег Назаренко.
Тонкощі автобізнесу бойовиків – «машина вилучається на користь країни»
Кількість крадених автомобілів на території угруповань і без того велика. Особливо часто машини відбирали на початку конфлікту – серед білого дня на очах у всіх.
Саме так восени 2014 року в окупованому Луганську залишилася без свого автомобіля Мирослава Щавінська.
«Дядько в камуфляжі, шльопанцях, з миготливим оком і з автоматом сказав, що я платила податки у країні, яка вбивала їхніх друзів. Тож машина вилучається «на користь країни» – у мене забрали техпаспорт і ключі», – розповідає переселенка з Луганська Мирослава Щавінська.
Тепер у Мирослави нова машина, нова робота, і живе вона в новому для себе місті. А ті, хто залишилися по той бік лінії розмежування, змушені пристосовуватися до інших правил життя і до псевдозаконів бізнесу в окупації.
