Британська газета The Guardian розмірковує над тим, хто становить більшу загрозу західній демократії та світовій безпеці – Росія чи екстремістське угруповання «Ісламська держава». Американський журнал The National Interest пояснює, чому український уряд не в змозі об’єднати українців, а нові закони сприяють загостренню напруженості у суспільстві. Британський аналітичний центр Chatham House пише про те, як нещодавня поява Росії в Лівії дозволяє створювати важелі впливу на західні країни, і як це стосується конфлікту в Україні.
Після заяви американського сенатора-республіканця Джона Маккейна в інтерв’ю австралійському виданню про те, що Росія становить значно більшу загрозу, ніж екстремістське угруповання «Ісламська держава», британська газета The Guardian розмірковує тим, чи справді це так.
Автор пояснює, що багато що залежить від контексту та того, що саме опиниться під загрозою – західна цивілізація чи глобальна безпека, чи західна демократія, чи щось інше. Автор зазначає, що питання стосовно того, чи загрожує Росія західній демократії є досить спірним, але якщо припустити той факт, що мала місце змова щодо обрання Дональда Трампа президентом США, тоді Маккейн мав би рацію, адже втручання у вибори «в найпотужнішій демократії світу могло б стати більшою загрозою, ніж будь-які дії «Ісламської держави».
Щодо глобальної безпеки, автор пояснює, що тут Маккейн має рацію – тут у Росії є перевага, адже незважаючи на той факт, що у Росії не найсучасніші збройні сили, вона все ж таки є ядерною державою та її можливості є значно більшими. Видання також додає, що «швидше за все, Росія переважатиме практично будь-якого ворога, за винятком США і, можливо, Китаю».
Автор підкреслює, що «вочевидь, Росія становить більшу потенційну загрозу, ніж «Ісламська держава», або ж може нею стати, якби ви були її ворогом, і вона мала б намір боротися». Газета підсумовує, що Росія не обов’язково має такий бойовий настрій, як «Ісламська держава», але якщо все ж таки порівнювати їхні пропорції, то Маккейн «абсолютно мав рацію».
Американський журнал The National Interest пояснює, чому український уряд не в змозі об’єднати українців. Автор пояснює, що спочатку уряд наклав суттєві обмеження на транслювання російських новин та фільмів, на ввезення російських книжок, потім ухвалив закон щодо транслювання 75% контенту українською мовою на загальнонаціональних телеканалах, а також наклав санкції на російські IT-компанії. Це привернуло увагу критиків, які наразі стурбовані тим, що далі уряд намагатиметься нав’язати націоналістичні настрої у суспільстві, які будуть сприйматися жителями східних регіонів як напад на їхній «культурний зв’язок з Росією».
Автор зазначає, що для тієї частини українців, які вважають росіян «братським народом», усі санкції проти Росії є санкціями проти них самих. Він також називає дві причини того, чому уряд, який наразі перебуває у глибокій політичній та економічній кризі, продовжує загострювати напруженість у суспільстві, «все більше розпалюючи ненависть до Росії».
По-перше, «це створює резервуар для міжнародної підтримки та фінансування України», а по-друге, це «відвертає внутрішню увагу від непопулярних економічних реформ». Також, підкреслює автор, це допомагає президенту України залучитися підтримкою західних регіонів.
Автор підсумовує, що державі треба брати до уваги «бікультурну ідентичність» великої кількості українського населення, аби не допустити більшого розколу в суспільстві, адже від цього буде залежати, «запам’ятається Майдан початком нової ери національної єдності чи початком розпаду України».
Як пише британський аналітичний центр Chatham House, нещодавня поява Росії в Лівії – нова можливість для створення важелів впливу на західні країни, і це також стосується конфлікту в Україні.
Росія підтримує генерала Халіфа Хафтара, якому підконтрольні східні території Лівії, та, як підкреслює автор, «ані питання безпеки, ані економічні інтереси не пояснюють таку присутність Москви саме в цій частині Близького Сходу», а справжньою причиною російського інтересу на землях Лівії «є суміш честолюбства, опортунізму та антизахідних настроїв».
Автор пояснює, що Москва бере активну участь в дипломатичному врегулюванні конфлікту між основними фракціями, а саме Збройними силами Лівії під керівництвом Хафтара та Урядом національної згоди, який підтримує ООН. Тому справа полягає перш за все у тому, що Кремль не зацікавлений у встановленні прозахідного уряду в Лівії, який ігноруватиме російську точку зору.
Але найголовніше те, що, як пояснює видання, «російська присутність у Лівії також є частиною глобальних силових ігор з Заходом», яка демонструє, що вона не обмежиться присутністю у Сирії чи Україні. Росія «генерує вплив, шукає слабких гравців в ЄС та перевіряє їхню готовність чинити тиск, зокрема, щодо «українського питання». Також, додає автор, Росія хоче зміцнити співробітництво з іншими регіональними гравцями, такими як Єгипет та ОАЕ.
Видання підсумовує, що у той час як США не має наміру серйозно залучатися до лівійського питання, Росія тим часом може впливати як на регулювання чинного конфлікту, так і на його розпал. Водночас сам «Захід повинен бути готовий до того, що Кремль попросить високу ціну за свою допомогу».
