Тетяна Савчук
Аналітичний центр Carnegie Europe пояснює, у чому полягає проблема нового законопроекту про використання української мови як державної в усіх сферах суспільного життя. Британська газета Financial Times розмірковує над впливом українських мігрантів на економіку та політику Польщі. А американська газета The Washington Post розповідає про зміну політичного курсу адміністраціі президента США Дональда Трампа щодо українського питання.
Як пише аналітичний центр Carnegie Europe, нещодавно Верховна Рада України ухвалила закон, який вимагає транслювання 75% телевізійних передач українською мовою на загальнонаціональних телеканалах, а президент України Петро Порошенко ухвалив рішення про заборону російських веб-сайтів та соцмереж, таких як «ВКонтакте» та «Однокласники», а наразі також обговорюється законопроект, спрямований на забезпечення «функціонування і використання української мови як державної в усіх сферах суспільного життя на всій території України».
З одного боку, на думку автора, немає нічого дивного у такому рішенні, адже українська – державна мова, яку треба підтримувати, але проблема полягає у тому, що є багато громадян України, «які, не обов'язково будучи прихильниками Володимира Путіна або російської держави, вважають себе патріотами України, при цьому розмовляють двома мовами або навіть віддають перевагу російській – ці люди розглядатимуть будь-яку спробу змусити їх відмовитися говорити своєю рідною мовою як напад на їхні основні права».
Якщо законопроект буде ухвалений, автор вважає, що він «малюватиме нові лінії фронту в Україні на основі національної належності». Стаття 8 законопроекту, пише автор, містить досить тривожне формулювання щодо «громадян України, чиє етнічне походження не є українським». Повідомляється, що стаття 51 пропонує створення «контрольної комісії», чиї «мовні інспектори» контролюватимуть використання української в державних установах, у школах та аудиторіях університетів.
У статті пояснюється, що в Росії такі події завжди викликають гучні реакції, які вона використовує, щоб залучитися підтримкою російськомовного населення України та налаштувати його проти української влади. Наприклад, під час анексії Криму, російське телебачення згадувало обговорення в українському парламенті необхідність скасувати закони часів Януковича, що тоді зробили російську регіональною мовою в Україні, називаючи це «лінгвістичним геноцидом».
Автор також зазначає, що найбільш поширеною думкою серед самих українців є те, що політики вдаються до «мовної війни», щоб залучитися більшою підтримкою громадськості й відвернути увагу від більш суттєвих проблем, таких як корупція та бідність.
Британська газета Financial Times розмірковує над впливом українських мігрантів на економіку Польщі, зазначаючи, що цей міграційний потік є одним з найбільших у Європі, але є менш помітнішим, ніж інші. Насправді, зазначає автор, наплив української робочої сили до Польщі, який склав минулого року майже 1,3 мільйона людей, є економічно вигідним для українського сусіда.
Видання пояснює, що українська міграція вигідна польській владі як в економічному, так і в політичному сенсі, адже «вона допомагає справлятися із критикою ЄС через відмову Варшави прийняти квоти на мігрантів з Близького Сходу» та заповнити дефіцит робочої сили у країні, адже самі поляки мігрують у західні країни ЄС у пошуках вищих зарплат.
Зазначається, що наразі варшавські міністри зацікавлені в проведенні паралелі між входженням на польський ринок праці українців та прийняттям Німеччиною мільйону сирійських мігрантів у 2015 році. Автор цитує слова міністра закордонних справ Польщі Вітольда Ващиковського: «Я не можу погодитися із тим, що Польща не приймає мігрантів. Справа у тому, що у нас інше географічне розташування та інша міграційна закономірність».
Стаття посилається на дослідження економіста Томаша Віладека, пояснюючи, що українці заповнюють робочі місця у Польщі на схожих позиціях, як поляки у Німеччині – передусім у сфері послуг. Дослідження також припускає, що через трудову міграцію українців уповільнилося зростання польських зарплат, що добре для конкурентоспроможності та залучення інвесторів, але це також сприяє зростанню польської міграції до західних країн.
У статті зазначається, що в самій Польщі не всі задоволені цією ситуацією, адже, як зазначив один польський політичний діяч, «Польща витрачає величезні суми на освіту поляків, які потім покидають країну та повинні бути замінені робітниками з сусідньої країни».
Польський дипломат Яцек Саріуш-Вольський: «Різке зростання кількості мігрантів з України до Польщі після вторгнення Росії у 2014 році до Криму і на Донбас, в 2016 році – 1,4 мільйона».
Як повідомляє американська газета The Washington Post, у березні під час зустрічі з канцлером Німеччини Анґелою Меркель в Овальному кабінеті президент США Дональд Трамп зазначив, що українська криза є відповідальністю Європи, та США не братимуть активнішої участі у її вирішенні, але через два місяці після того адміністрація Трампа рішуче налаштована на зміну курсу щодо українського питання.
Видання зазначає, що це дуже порадувало європейських лідерів, цитуючи міністра закордонних справ Німеччини Зігмара Габріеля: «Ми знаємо, що Росія рухатиметься тільки тоді, коли американці долучаться та тиснутимуть на неї, щоб здійснити більше зусиль для припинення вогню і виведення важкого озброєння з регіону», адже «росіяни знають, що поведінка Росії в Україні є попередньою умовою для співпраці (США – ред.) з Росією в інших сферах».
Повідомляється, що посадові особи у США підтвердили, що державний секретар Рекс Тіллерсон вже мав декілька дискусій з приводу подальших дій з міністром закордонних справ Росії Сергієм Лавровим. Тіллерсон наразі намагається залучити спеціального посланника в Державному департаменті США, який здійснюватиме нові спроби щодо подолання конфлікту в Україні та налагоджуватиме дипломатичний канал між Вашингтоном і Москвою з Владиславом Сурковим – російським політичним діячем, наближеним до президента Росії Володимира Путіна, відомого раніше як «сірий кардинал».
Що змінилося з часів невдалих спроб адміністрації Обами з вирішення українського питання, на думку автора, – так це те, що час минає, а нова влада у багатьох західних країнах не змінює позицій щодо російської агресії, на відміну від сподівань російського керівництва.
Також зазначається, що Александер Вершбоу – колишній працівник Пентагону, повідомив, що можна досягти значного прогресу у відношеннях із Росією у разі встановлення нового принципового підходу, що обмежуватиме політику санкцій тільки після того, як Росія припинить вогонь та забере важке озброєння зі східної України. На його думку, зараз необхідно винайти певні угоди, які змусили б Росію покинути українські землі.
