1 травня як День міжнародної солідарності трудящих за свої права був дискредитований радянською владою, проте боротьба за права працівників – проблема далеко не вирішена в Україні, говорить юрист громадської організації «Трудові ініціативи» Георгій Сандул. На його думку, хоч українці і не достатньо обізнані щодо того, як боротися за свої права, нині в Україні є достатньо прикладів успішного обстоювання прав людей найнятої праці.
– Які порушення прав працівників, на Вашу думку, є найбільш кричущими в Україні?
Насамперед – це невиплата чи затримка виплати заробітної плати. Також дуже важливою проблемою є неформальна зайнятість. Можна згадати і про незаконні звільнення
– Насамперед – це, звичайно, невиплата чи затримка виплати заробітної плати. Це стосується будь-яких секторів економіки, це приватний сектор, це державний сектор. Також дуже важливою проблемою є неформальна зайнятість. На жаль, роботодавці, оптимізуючи свої витрати, намагаються не працевлаштовувати працівників офіційно, тому що їм потрібно сплачувати податки за них, обов’язкові платежі. Втім, навіть у нашій практиці є дуже позитивні приклади, коли вдавалося повернути зароблене, наприклад, тим самим «неофіціалам», бо зараз в Україні для роботодавців діють просто астрономічні штрафи у випадку неофіційного працевлаштування робітника.
Також можна згадати і про незаконні звільнення. Це можуть бути як індивідуальні звільнення просто безпідставні, так і в деяких випадках це великі і державні підприємства, і приватні підприємства, де відбуваються масові скорочення.
Також важливою проблемою є проблема дискримінації на робочому місці. Жінки отримують приблизно на 30 відсотків меншу зарплату, ніж чоловіки
Також важливою проблемою є проблема дискримінації на робочому місці. Ця дискримінація приймає різні форми, наприклад, ґендерна дискримінація. У нас, за статистикою, жінки отримують приблизно на 30 відсотків меншу зарплату, ніж чоловіки. Це дискримінація при прийомі на роботу.
Загалом рівень дотримання трудових прав дуже низький, найбільше страждають одинокі матері, вимушені переселенці
Загалом рівень дотримання трудових прав дуже низький, через що найбільше страждають саме вразливі категорії населення – це одинокі матері, це вимушені переселенці, це люди, яким в принципі, на жаль, нема куди звертатися, лише в громадські організації чи до центрів надання безкоштовної правової допомоги Мін’юсту. Але ми заохочуємо людей вступати до профспілок, бо це превентивний механізм охорони своїх прав.
– Наскільки ефективним є українські профспілки зараз, порівняно із тими, що були за часів Радянського Союзу, і порівняно з тими, що діють у західних країнах, де профспілковий рух має велику і славну історію?
В Україні насправді є чудові і яскраві профспілки, що діють в різних секторах. Авіатори кілька років тому виграли рішення Європейського суду з прав людини
– В Україні насправді є чудові і яскраві профспілки, що діють в різних секторах. Наприклад, Незалежні профспілки гірників, профспілки залізничників, медиків, освітян, що кожного дня домагаються чи то підвищення заробітних плат чи укладення нових колективних договорів.
У нас є позитивна практика: авіатори кілька років тому виграли рішення Європейського суду з прав людини. Там була справа «Тимошенко та інші проти України», був перший страйк на транспорті і Європейський суд з прав людини задовольнив скаргу української сторони.
На жаль, за багатьма профспілками в Україні тягнеться шлейф радянськості. І люди вважають, що профспілка – це якась путівка, якісь цукерки до Нового року, якийсь подаруночок і обов’язкові відрахування. А там сидить якийсь 70-80-літній керівник, який просто розподіляє кошти. Насправді це не так. У найбільш активної частини профспілок немає такого ресурсу, щоб піаритися, та, втім, ці спроби є. І ось наша організація «Трудові ініціативи» їм у цьому допомагає.
Головною проблемою є подолання радянського іміджу профспілок і донесення правдивої інформації, що профспілка, дійсно, може за українським законодавством відстоювати права найманих працівників
Порівнюючи з зарубіжним досвідом, в багатьох країнах саме Західної Європи, наприклад, та сама Франція, якщо ми беремо профспілки, то вони вкрай активні саме в процесі реформування трудового законодавства. І українські незалежні профспілки дуже схожі з ними у цьому питанні.
Все впирається у чисельність цих профспілок. І ми зараз стикаємося з тим, що головною проблемою є подолання радянського іміджу профспілок і донесення правдивої інформації про те, що профспілка, дійсно, може за українським законодавством відстоювати права найманих працівників і може це робити вкрай ефективно. Бо, за чинним українським законодавством, профспілка має надзвичайно великі повноваження і є надзвичайно дієвим інструментом, якщо його використовувати.
– Конфедерація вільних профспілок України до Міжнародного дня солідарності трудящих видала свої вимоги. І серед них, зокрема, є такі вимоги, як вимоги до уряду щодо відновлення виробництва, створення нових робочих місць, припинення «неефективної медичної реформи». Чи не стають профспілки гальмом на шляху реформ?
– Щодо медичної реформи, основна критика профспілок полягає саме у тому, що до процесу реформ не була залучена громадськість, представлена профспілками, і що при впровадженні медичної реформи є велика загроза втрати робочих місць. Ніхто не заперечує необхідність реформ в усіх сферах, і зокрема в медичній, але ці реформи мають бути зроблені з урахуванням принципів соціального діалогу, із залученням громадськості і саме профспілок як представників найманих робітників.
– Профспілки навіть на Заході шукають свій modus vivendi, чим вони будуть займатися далі, як вони зможуть захищати права найманого працівника, наприклад, якщо замість швейної фабрики з’являється кілька десятків кравчинь, які працюють на дому. Як захистити їхні права? Чи в Україні задумуються так само і над цими питаннями?
– Це насправді дуже великий виклик для профспілок з усього світу. Адже модерна економіка розбиває зв’язки великих колективів, що були раніше, і ось на Заході – Британія, США – вона тяжіє до того, що називають зараз gig economy. Тобто, той же самий UBER, та ж сама Deliver-ALL – це компанії, які вдають, наче їх працівники – це вільно наймані агенти, але це лише шлях до оптимізації витрат роботодавця.
Втім, наприклад, на Заході, в тій же самій Британії, профспілки активно стоять на позиції того, що ті ж самі 15 кравчинь, які щось роблять, це все ж колектив, вони можуть об’єднуватися у профспілку і досягають успіхів, ніби виграні справи.
В Україні насправді економічні реалії змінюються з часів Радянського Союзу, та, втім, і великі підприємства працюють, і навіть на маленьких підприємствах приватної власності працівникам необхідний захист.
І є позивні приклади створення профспілок не тільки у таких секторах, як гірники чи металурги, наприклад, великі підприємства, це і приватні фірми, де профспілка має ті ж самі повноваження. Тут лише питання популяризації цього інструменту. Питання донесення до людей реальних повноважень, які профспілка матиме.
