Багато міст Білорусі заборонили акції на захист прав трудящих 1 травня

У Західній Європі права робітників та професійних спілок, цивілізовані трудові відносини виборювали понад сотню років, де стали загальною нормою, але для багатьох країн колишнього Радянського Союзу залишаються актуальною проблемою. Де живеться краще найманому працівнику – у Білорусі, де, здавалося б, усе мало б залишатися, «як при Союзі», чи в Україні, де великі підприємства переважно привласнили олігархи?

Микола Шарах з міста Новополоцьк Вітебської області 30 років відпрацював на місцевому підприємстві «Хімволокно», 15 років з них він був активістом та лідером Вільної профспілки Білорусі. Микола Шарах був висококваліфікованим робітником, отримав дві вищі освіти, технічну та юридичну, жодних претензій за свою роботу від адміністрації він не чув.

Але його звільнили за три роки до пенсії. Причина банальна для Білорусі – закінчився трудовий контракт. Для цього на підприємстві навіть змінили колективний договір, який не дозволяв позбуватися працівників передпенсійного віку. Адміністрації не подобалася його активність як лідера профспілки у відстоюванні прав робітників, каже Шарах.

«Це загальний шлях, я так скажу, будь-якої людини, яка збирається відстоювати свої права, треба готуватися до гіршого, до того, що вас будуть переслідувати, вас будуть звільняти та арештовувати, якщо ви будете захищати свої права», – каже Шарах.

Контрактна система перетворила робітника на «раба»

Микола Шарах став жертвою контрактної системи, запровадженої декретом президента Білорусі Олександра Лукашенка ще у 1999 році. Ця система зобов’язує з усіма найманими робітниками заключати короткочасні контракти, які можна не подовжувати, якщо адміністрація чимось не задоволена.

Така система дозволяє позбутися усіх неслухняних, активних, незалежних та тримати у напрузі решту робітників, каже голова Конгресу демократичних профспілок Білорусі Олександр Ярошук: «Доки в Україні триває дискусія щодо ухвалення нового Трудового кодексу, тривалі рокі ідуть дебати, висловлюються різні думки, наш Трудовий кодекс був ухвалений у 1999 році, він і не такий поганий, але уся проблема полягає в тому, що сфера трудових відносин регулюється за допомогою цих декретів».

У Білорусі силу законів мають написані президентом Лукашенком декрети, у тому числі про контрактну систему, про виконавчу дисципліну, про заборону звільнення за ініціативою робітника з підприємств деревообробної галузі, які перебувають у стадії реконструкції, і де катастрофічно впала заробітна плата. Цю заборону на звільнення, запроваджену декретом президента Лукашенка в Білорусі назвали фактичним поверненням до кріпацтва або навіть рабства.

Таких декретів президента вже чимало. Зокрема, один із них, декрет номер 5, полегшує адміністраціям підприємств можливості для погіршення умов праці робітників, запроваджує штрафи до 3 місячних заробітних плат, дає можливість «депреміювати» робітника, тобто забрати у нього усі премії, отримані ним протягом року, говорить голова Конгресу демократичних профспілок Білорусі.

«Українцям важко розуміти, що в нас відбувається, але насправді мова йде про те, що в нас не ринкова, а командно-адміністративна економіка, і багато речей незрозумілих. Хоча декому, може, і подобається, те, що в нас є, але коли починаєш пояснювати, то вони починають розуміти, наскільки небезпечна система трудових відносин, яка склалася в нас, яка цілком базується на авторитарній політичній системі і суттю якої є встановлення тоталітаризму у трудовій сфері, коли працівник цілком позбавляється трудових прав і коли єдиним методом регулювання його відносин з працедавцем є закручування гайок», – говорить Ярошук.

«Приводні ремені» адміністрації

Конгрес демократичних профспілок Білорусі об’єднує 10 тисяч робітників, це дуже мало, 96 відсотків найманих робітників, це 4 мільйони 200 тисяч, входять до проурядової Федерації профспілок Білорусі, яку очолюють колишні посадовці з адміністрації президента, яка фактично залишила у собі усі ознаки безправних та сервільних радянських профспілок, каже активіст Микола Шарах: «Це радянські профспілки, у них нічого не помінялося з часів СРСР, коли вони були «приводними ременями Комуністичної партії», тепер вони приводні ремні адміністрації».

Олександр Ярошук каже, що лояльна до уряду Федерація профспілок Білорусі, яка має організації на всіх підприємствах, фактично виконує роль державного міністерства по роботі з трудящими, причому своїми внесками його утримують самі робітники.

Нечисельні незалежні профспілки залишаються під тиском адміністрацій, сотні і навіть тисячі їх членів змушені були залишити їх ряди, багатьох активістів звільнили з роботи, як того ж Миколу Шараха.

Утриматися незалежним профспілкам у Білорусі допомагають міжнародні структури, такі як Міжнародна організація праці, визнає Олександр Ярошук: «Звичайно, наші можливості обмежені, хоча ми змусили владу визнати нас, ми маємо одне місце у Національній раді з трудових та соціальних питань, це для нас особливо важливо, але це не ті можливості, які дозволяють принципово впливати на ситуацію у сфері трудових відносин, покращувати її та вирішувати питання з правами трудящих в країні».

Командна економіка – в руках держави

Основою для авторитарних методів у трудових відносинах є економіка Білорусі, де більшість потужних підприємств залишається у руках держави, яка далі виступає у ролі головного працедавця. Тривалий час білоруська командно-адміністративна економіка існувала за рахунок дотацій з Росії, тепер вони зменшилися, але це не підштовхнуло уряд до зміни політики.

Економічних реформ у Білорусі не було і президент Олександр Лукашенко у квітні під час щорічного звернення до парламенту більше казав про дисципліну та мобілізацію для подолання економічної кризи та відверто заявив, що реформ не буде: «Ліберальний тезис про те, що органам влади треба поменше втручатися в економічні процеси, що ринок сам усе розставить на свої місця, не витримує жодної критики. Європа разом зі США, які нав'язували нам ліберальну ідею, вже від неї відмовилися і ведуть пошук нової моделі розвитку. Тому не сідайте в старий вагон і не штовхайте нас до того, щоб ми знову слідували цим ліберальним ідеям».

Звернення президента Лукашенка до парламенту, 21 квітня 2017 року:

Олександр Ярошук прогнозує, що криза та невдоволення людей все ж підштовхне владу Білорусі до економічних перетворень: «Ми бачили по подіях, які відбувалися у Білорусі цієї весни, що голод напевно міцніший за страх, хоча люди дуже бояться, особливо на периферії. Економічна політика влади спрямована на те, щоб контролювати ситуацію у столиці. І вона з цим справлялися, виплачуючи там зарплатню, яка, може, і не зароблялася. Але є все менше можливостей та менше засобів це робити».

Ярошук прогнозує погіршення умов життя робітників, подальше падіння доходів та зростання цін, та активізацію протестних настроїв, подібних до тих чисельних «маршів недармоїдів», які відбулися в Білорусі цієї весни, але були придушені репресіями: «Коли влада не буде проводити адекватний економічний курс, змінювати його, то нас можуть чекати серйозні соціальні катаклізми, заворушення та виступи робітників».

У багатьох містах Білорусі місцева влада заборонила акції на захист прав трудящих 1 травня цього року, лише у Мінську виконком дозволюв мітинг на околиці міста, але заборонив демонстрацію.

Демонстрацію збирався проводити Конгрес демократичних профспілок Білорусі. Його заявлена мета – вимагати від влади негайних заходів проти зубожіння народу, змусити владу підтримати соціально незахищені верстви населення, створити нові робочі місця, ліквідувати дискримінацію в соціально-трудовій сфері, виключити з практики примусову працю.

Але у зв'язку з тим, що демонстрацію було заборонено, Конгрес демократичних профспілок взагалі відмовився від акції. Окрему акцію у центрі Мінська закликав провести без дозволу влади голова Соціал-демократичної партії «Народна громада» Микола Статкевич, але його затримали та засудили на 5 діб арешту.