Що допомогло б Україні приєднатися до ЄС і НАТО? На думку австрійського економіста Гюнтера Фелінгера, цьому допомогли б уроки балканських держав. Про те, як і чому Києву вартувало б зблизитися із цими країнами на тлі спільних інтересів, він публікує на сайті аналітичного центру Atlantic Council. Тим часом з наближенням вирішальних для Франції та всього ЄС виборів американське видання The Washington Post звертає увагу на координовані Кремлем втручання у виборчі процеси спочатку США, а нині ключових держав Євросоюзу – Франції та Німеччини. А бельгійська газета La Libre публікує відеорепортаж про те, як вдихають нове життя в українську астрономічно-метеорологічну обсерваторію на горі Піп Іван.
Які уроки могла б засвоїти Україна з балканського досвіду? Розмірковуючи над цим питанням, голова проекту «Європейці для податкової реформи», австрійський економіст Гюнтер Фелінгер пише на сайті аналітичного центру Atlantic Council, що як і Словенія, Хорватія, Македонія, Албанія, чи Сербія, Україна прагне приєднання до ЄС і НАТО. Тільки це дало б її громадянам «міцні рамки, які дозволили б Україні подолати всі нинішні головні виклики», насамперед війну та проблему реформ. «Але як можна забезпечити надійну європейську перспективу та пришвидшити прогрес на шляху до вступу в ЄС у всіх секторах одночасно?», – запитує автор і дає відповідь: для досягнення цієї мети, Україні потрібен новий стратегічний підхід та коло друзів, партнерів і союзників, що складаються з країн зі схожими інтересами.
На думку Фелінгера, такими союзниками українців могли б стати саме балканські держави: вони теж мали схожий травматичний досвід війни та руйнувань у 1990-х роках. Далі були роки реконструкції, і нині у них відкрита перспектива приєднання до ЄС, а дехто вже навіть цього досяг: наприклад, Хорватія вступила до НАТО в 2009 році, до ЄС – в 2013 році. Інші стикаються з аналогічними українським проблемами, пов’язаними із внутрішніми реформами і пануючою втомою від розширення ЄС.
Балканський досвід, на думку австрійського економіста, може стати вирішальним для української інтеграції в ЄС і НАТО. «У 1990-х роках балканські країни були в такому ж стані, як і нинішня Україна, а можливо, й гіршому»… Натомість, «розрушені війною держави вдалося перетворити на успішні держави-члени ЄС, як у в випадку Хорватії, або на успішних кандидатів на це членство на кшталт Чорногорії. Шість інших країн, що не входять в ЄС – Албанія, Боснія, Хорватія, Македонія, Чорногорія і Сербія, – все ж перебувають у кращому економічному і політичному становищі, ніж вони коли-небудь були (Чорногорія розраховує вступити до ЄС протягом наступних п’яти років). І доки ніхто наразі повністю не задоволений нинішнім станом балканських країн, все ж такі сектори, як енергетика, державні фінанси, інфраструктура, торгівля і загальна безпека, де ЄС бере участь і підтримує реформи на регіональному рівні, обігнали інші держави.
Такий секторальний підхід, де використовуються існуючі інститути і перевірений досвід, міг би підтримувати й перетворення України, і може додати ваги у консультаціях щодо розширення ЄС, із точки зору економічної важливості України. На думку автора статті «Чого Україна могла б навчитися у Балкан?», через свої значні розміри та проблеми Україна є серйозним викликом, водночас саме це могло б її «перетворити на велику можливість та природного лідера».
«Впевнена, незалежна і проєвропейська Україна повинна підтримувати балканські країни, а також забезпечити своє власне членство в ЄС шляхом створення альянсу з цими країнами, координації їхніх зусиль по впровадженню стандартів ЄС, а також обмінюватися мережами й друзями для забезпечення кожному спільного майбутнього всередині Європейського союзу», – пише автор.
«Україна з «великої проблеми» могла б перетворитися на «велику можливість»
Про втручання Кремля у виборчі процеси держав Західної Європи пише в своїй редакційній статті американське видання The Washington Post.
Нині має бути зрозуміло, що існує нова норма поведінки Росії на міжнародній арені. Вона почала містити й фальсифікацію виборів у західних демократіях для надання підтримки кандидатам, які, на думку Кремля, виконуватимуть його накази, та переслідувати тих, хто цього робити не буде.
Тобто, робити те, що робилося на виборах президента США в 2016 році. Спецслужби президента Росії Володимира Путіна тепер націлили ці прийоми на Європу, в тому числі на провідні в економічному сенсі держави континенту, а саме: Німеччину і Францію.
У статті під назвою «Кремль скеровує свої виборчі втручання на Західну Європу» The Washington Post пише, що найнагальнішою мішенню кібервтручань Росії нині став Еммануель Макрон, фаворит другого туру виборів президента Франції, що відбудеться 7 травня. Аналітичні центри також вказують на Анґелу Меркель, чия правляча коаліція братиме участь у виборах восени.
«Так само, як Гілларі Клінтон, чия кампанія була під перехресним вогнем Кремля, ні пан Макрон, ні пані Меркель не вагаються засуджувати агресію Москви в Україні. Вони підтримують економічні санкції проти Росії, які розлютили пана Путіна. Як результат – з Москви линуть нещадні серії кібератак, які, цілком ймовірно, управляються російською військовою розвідкою».
Але, пише видання, не лише Макрон та Меркель стали мішенями російських хакерів. Під їхнім прицілом опинилися й міністерства закордонних справ і оборони Данії, що є частиною ЄС і НАТО. «Це – частина війни з боку російської сторони в цій сфері», – цитує видання міністра оборони Данії Клауса Йорт Фредеріксена.
На тлі шквалу повідомлень про фейкові новини, фішинг, фальшиві веб-сайти та інші хитрощі «кібернетичних вояків» Путіна, видання звертає увагу на те, що і у американських виборах, і нині в електоральних перегонах в державах Європи втручання Росії – це не відстоювання якихось політичних цілей, а загалом напад на найголовнішу особливість демократії – вибори.
Звертаючи увагу на тисячі спроб зламати сайти виборчої кампанії Еммануеля Макрона для отримання улюбленого важеля кремлівської тактики – компромату, автор редакційної статті додає: Москва «намагається посприяти Марін Ле Пен, ультраправій націоналістці, яка отримує кредити в російських банках, виступає за скасування санкцій щодо Москви та обливає брудом Євросоюз. Її політика послабить Європу та вб’є клин між західними демократіями – саме такого «повернення інвестицій» сподівається пан Путін від свого втручання у вибори», – підкреслює американське видання.
The Guardian: «Ле Пен, Путін, Трамп: тривожна вісь чи просто спілка взаємного захоплення?»
Бельгійський французькомовний часопис La Libre на своєму сайті публікує відеорозповідь про реконструкцію занедбаної в українських Карпатах астрономічної обсерваторії на горі Піп Іван.
В репортажі «Друге життя колишньої астрономічної обсерваторії в Україні» йдеться про те, як відроджують з руїн розташовану на найвищій точці споруду в Україні, в якій жили й працювали люди до 1941 року. Припинила свою роботу ця обсерваторія через Другу світову війну. Переживши понад 75 років забуття, ця побудована у важкодоступному, але вражаючому своїми пейзажами місці колишня обсерваторія, була відкрита ще в часи, коли Прикарпаття належало Польщі. Згодом і до нинішніх днів обсерваторія служила імпровізованим притулком для туристів.
«Із 2008 року розпочалася реконструкція силами українсько-польських науковців, вартістю 900 тисяч євро, – йдеться у репортажі. – Насамперед вона може служити метеорологічною станцією. Тут можуть робитися проби якості повітря та спостереження транскордонного руху, якому в ЄС приділяють багато уваги. Нарешті, тут можуть здійснюватися астрономічні дослідження», – розповідає журналістам науковець-астроном Ярослав Романюк.
Туризм – це ще один привабливий бік астрономічної та метеорологічної обсерваторії на вершині Піп Іван, яку українці ще називають «Білим слоном».
Маючи в середньому тільки 60 ночей без хмар на рік, Піп Іван далекий від сучасних стандартів астрономічних обсерваторій, однак може притягнути зацікавлених з усієї Європи та забезпечити своє майбутнє майже 80 років після своєї появи, резюмує репортаж на сайті бельгійського видання.
«Друге життя колишньої астрономічної обсерваторії в Україні»
