(Рубрика «Точка зору»)
У квітні 2014 року, через кілька тижнів після анексії Криму, я зіткнувся у прямому ефірі Радіо Свобода з російським бізнес-омбудсменом Борисом Титовим. Чиновник поводився нахабно й розв'язно. Порівняно з іншими прихильниками путінських авантюр відповідав на згадки про справжній міжнародний статус Криму відвертим хамством і образами. Словом, було зрозуміло, що Борис Титов нервується.
Причини цієї істеричної поведінки російські колеги пояснили мені вже після ефіру. Вони сказали, що омбудсмен налаштований на захоплення виноробних підприємств півострова, і я своїми постійними зауваженнями про неминучість відновлення міжнародного права й відплату, яка спіткає російських воєнних злочинців, весь час примушував його сумніватися в довговічності власних намірів. Саме тому Титов пітнів, червонів, блід і весь час ефіру, як заведений, повторював: «Ви дурень! Дурень!». Бізнес, нічого особистого.
Через три роки після дискусії з одіозним чиновником я прочитав велике дослідження російського інтернет-видання «Медуза», присвячене долі кримського виноробства. Борис Титов нам згадується лише одного разу ‒ коли йдеться про спроби омбудсмена підім'яти під себе «Новий світ». Але основна частина тексту присвячена незавидній долі знаменитої «Масандри», переданої на баланс управління справами президента Російської Федерації. У Росії кожен знає, що за цим нехитрим формулюванням ховається набагато простіша фраза ‒ «віджата Володимиром Путіним».
Окупанти бувають різні. Адже потрібно ще вміти розпоряджатися захопленим. Біда сучасної Росії ‒ це не тільки повне презирство до норм міжнародного права й моральності, це ще і кричущий непрофесіоналізм. І в долі кримського виноробства він проявляється дуже яскраво. «Масандра» перестане бути «Масандрою», «Новий світ» ‒ «Новим світом». У Путіна й Титова все вийде.Точніше,не вийде нічого.
Коли ми розмірковуємо про повернення Криму, нам часто здається, що ми повернемося до «нульової відмітки», до точки, з якої починалась анексія. А далі розпочнеться звичайне мирне життя, і Крим потихеньку перетвориться на звичайний український регіон із кримськотатарською специфікою. Але це велика ілюзія. На наших очах гине те, що становило суть життя на півострові не тільки за часів його перебування в УРСР і незалежній Україні, але й у дорадянський час. До місцевих грабіжників Криму, які все ж боялися рубати сук, на якому сидять, додалися московські мародери. Багато з них добре розуміють, що від півострова рано чи пізно доведеться відмовитися. І тому поспішають розчавити його в руках, як стиглий плід.
Нічого нового в цьому немає. Приблизно таким же було ставлення російської влади до Калінінградської області після Другої світової війни. Здавалося, що ця територія в складі СРСР не дуже надовго буде, а тому з неї все тільки вивозили. Коли через 30 років, після наради в Гельсінкі, кордони в Європі отримали непорушність, Калінінградську область вирішили розвивати ‒ але було вже пізно, колишня Східна Пруссія остаточно перетворилася на глуху російську провінцію.
На Крим, якщо він не буде швидко звільнений від мародерів, чекає та ж сумна доля.
Віталій Портников – журналіст і політичний коментатор, оглядач Радіо Свобода, голова української частини Українсько-польського форуму партнерства
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію редакції
Оригінал публікації – на сайті Крим.Реалії
