У гаазьке правосуддя для Володимира Путіна і російських журналістів американський фотограф і репортер Сергій Лойко не вірить. Через місяць у Києві він представить свою вже третю книгу про війну на Донбасі. Цього разу йдеться про збитий у липні 2014 року в небі над Донбасом малайзійській «Боїнг». На відміну від попередньої книги про захисників Донецького аеропорту, новий твір Лойко планує видати не тільки в Україні, але й у Росії. До Києва журналіст приїхав не тільки заради презентації, але й для переговорів про екранізацію історії про 242 дні захисту аеропорту.
– Ви були в аеропорту Донецька, коли там були найзапекліші бої. Проте зараз на сході бойові дії мають здебільшого позиційний характер – є артилерійські обстріли і протистояння, проте немає просування вперед. Як і чому Росія змінила свою поведінку на цій війні?
Путін ніколи не визнає своїх помилок. Це – трагедія Росії, що настільки маленька людина обійняла посаду президента і тепер хоче помститися всьому світу
– Вони не знають, що робити з цим конфліктом, але не можуть просто взяти і піти звідси. Путін ніколи не визнає своїх помилок, найважливіше для нього – це «понти». Важливіше, ніж політика, ніж людські життя. Найголовніше для нього – це, як він виглядає по телебаченню, як він одягнений, як може пограти м’язами. Це трагедія Росії, що настільки маленька людина обійняла посаду президента і тепер хоче помститися всьому світу, що вона така маленька.
Він не знає, що робити із Україною – війну Росія виграти не може. Путін розуміє, що якщо в Росію підуть тисячі домовин, то пояснити це розумно буде неможливо
Він не знає, що робити із Україною – війну Росія виграти не може. Аеропорт став реперною точкою, після якої навіть у Кремлі це зрозуміли. Це є в мене в першій книзі – російський генерал каже, що якщо вони підуть далі, то в них «донецький аеропорт» буде на кожному кілометрі. Втрати вже тоді були неприйнятними – Путін хоч і «на понтах», але не дурень. Він розуміє, що якщо в Росію підуть тисячі домовин, то пояснити це розумно буде неможливо.
Сотні тисяч «зелених чоловічків» у них немає і бути не може. Для ведення справжньої війни Росія має перетворитися на Північну Корею
Для захоплення Донбасу потрібно угруповання в 100 тисяч людей і таку кількість охочих Росія теоретично ще може знайти. Але пригадайте «зелених чоловічків» у Криму і на початку війни на Донбасі – це ж була показуха. Можна оснастити і підготувати 30, максимум 50 тисяч людей. Але сотні тисяч таких «зелених чоловічків» у них немає і бути не може. Для ведення справжньої війни Росія має перетворитися на Північну Корею, а це вже неможливо.
Війна була потрібна Путіну для того, щоб відволікати росіян від існуючих проблем
Сьогодні це просто країна злодіїв і шахраїв, які хочуть захистити своє право на корупцію. Війна була потрібна і досі потрібна Путіну для того, щоб відволікати росіян від існуючих проблем.
Після Майдану в Україні є незалежні засоби масової інформації, є справжнє політичне життя
І якщо для захоплення Донбасу Путіну потрібно 100 тисяч людей, то для контролю за цією територією – набагато більше, мабуть, мільйон. Тому для Путіна зараз головне – підтримувати вогнище на сході України. Йому потрібно показати, що Майдан був шкідливим для України. Але насправді після Майдану в Україні є незалежні засоби масової інформації, є справжнє політичне життя, кожен може висловити свою думку. Це розвиток, який потрібний для побудови демократичного суспільства.
– У Росії Вас викликали на допит. Із чим це було пов’язано?
– Мене викликали в прокуратуру, слідчий з особливо важливих убивств. Я довго не міг зрозуміти, кого я вбив. Допит був пов’язаний, в основному, із книгою «Аеропорт», а приводом стала моя фотовиставка в Москві. Її зірвали якісь козаки – вони принесли банку томатного соку, на якій написали «кров дітей Донбасу». Козаки облили фотографії з книги «Аеропорт», понаписували на них якусь гидоту, а потім порвали.
І на допиті мене запитували, як я фотографував в аеропорту і про що писала моя газета Los Angeles Times. Це була форма тиску, і він зараз триває – справу повернули зі Слідчого комітету до прокуратури. Я розумію, що вони не дурні – якщо мене вб’ють чи там посадять до в’язниці, то світові тиражі моєї книги «Аеропорт» виростуть у десятки, а може, й у сотні разів. Сьогодні ця книга – це моя охоронна грамота в Росії. З нею вже нічого не зробиш.
– Понад рік тому повідомляли, що книгою «Аеропорт» зацікавилися у Голлівуді. Чи вдалося домовитися про екранізацію?
Наступного тижня в Києві зустрічаємось із керівництвом дуже відомої світової кіностудії, яка пов’язана з дуже відомим режисером
– Я не можу розголошувати всі деталі, але наступного тижня в Києві разом із українськими кінематографістами ми зустрічаємось із керівництвом дуже відомої світової кіностудії, яка пов’язана з дуже відомим режисером. Він знімав і військові фільми. І ми будемо говорити про «Аеропорт». Синопсис сценарію вже готовий.
Я не торгую своїми персонажами – хочете знімати про них фільми, знімайте за моєю книгою. Вона для мене – найголовніше, що я зробив у своєму житті
Свого часу я відмовив студіям Columbia і Sony, які хотіли придбати права на обставини моїх статей у Los Angeles Times, які отримали другу після Пулітцера журналістську премію Overseas Press Club awards. Згідно з контрактом, вони могли знімати кіно із цими обставинами без згадки про Україну – тобто мої історії могли б бути в фільмі про будь-яку війну. Тому я сказав «ні» у відповідь на запропоновані 175 тисяч доларів. Чесно кажучи, я дурень, що відмовився – кіно могло б проштовхнути книгу вперед. Але я не торгую своїми персонажами. Хочете знімати про них фільми – знімайте за моєю книгою. Вона для мене найголовніше, що я зробив у своєму житті. Ця війна мені дорого обійшлася, і гроші для мене на другому місці.
– «Аеропорт» випускало українське видавництво. Так само буде і з новою книгою «Рейс»?
– Вона вийде 16 травня в Києві в тому ж українському видавництві «Брайт Стар Паблішінг». Але сподіваюсь, що в серпні «Рейс» буде опублікований у Москві. Випустити її планує одне з найбільш інтелектуальних видавництв. У новій книзі діють український і російський президенти, але прізвища в них трохи змінені, тому видавництво хоче представити книгу як трилер. Чи не зламають їм руки після цього – не знаю, вони спочатку хочуть побачити реакцію на українське видання.
– У кого з героїв нової книги є реальні прототипи, наскільки сюжет перегукується з реальністю?
– Це не документальна повість. Відчуття і дух того, що відбулося з «Боїнгом», для мене були важливіші, аніж конкретні деталі. У мене, наприклад, збивають не рейс MH-17, а іншій літак. Американський президент із книги – взагалі жінка на ім’я Ребекка. Але там є персонажі, яких легко впізнати. Наприклад, там є «доктор Варя», яка вивозить дітей з України. Епізод про неї був написаний за два місяці до загибелі доктора Лізи, Єлизавети Глінки. Є в книзі російський письменник на прізвище Захаров. Епізод із його участю я написав за місяць до того, як російський письменник Захар Прилепін оголосив себе «політруком» нового підрозділу.
Раніше, замість збитого «Боїнга», дружина і діти головного героя гинули у вибухах житлових будинків у Москві в 1999 році
Якщо перша книга з мене просто вирвалася, і я написав її за місяць, то над новою я працював більше ніж півроку, причому працював разом із великою командою. Взагалі я цей сюжет виношував понад 10 років. Раніше, замість збитого «Боїнга», дружина і діти головного героя гинули у вибухах житлових будинків у Москві в 1999 році. Після їхньої загибелі головний герой, колишній оперуповноважений міліції починає власне розслідування. Прототип головного героя – це колишній російський міліціонер, який утік з СРСР і зараз живе у Лос-Анджелесі на своїй яхті. Він був моїм консультантом, коли я писав цю книгу. Життя набагато цікавіше, аніж вигадка.
Мій герой повертається до Росії, вербується до армії романтиків-добровольців «русского мира» і починає розслідувати міжнародний злочин
Головному герою «Рейсу» на все наплювати. Він корупціонер, колишній полковник міліції, який «кришував» наркоманів і повій. Він украв бандитський «общак», втік до США, а дружину із дочками задля безпеки відправляє до Великої Британії. А через кілька років, коли він вирішує нарешті із ними зустрітися, літак із його родиною збивають з «Бука». Війна прийшла до людини, якій було наплювати на неї. Вона прийшла до нього і вбила його родину. Оскар Уайлд говорив, що не буває поганих людей. Бувають люди, які роблять погані речі, а іноді гарні. Мій герой колись був блискучим слідчим.Він повертається до Росії, вербується до армії романтиків-добровольців «русского мира» і починає розслідувати міжнародний злочин. І тут він зустрічається з американською журналісткою, яка також розслідує трагедію з «Боїнгом».
«Аеропорт» – це все ж таки документальна книга, відсотків на 90. Книга важлива для Росії, але там її читати не хочуть – мільйони зомбі не можуть повірити, що це правда написана
«Аеропорт» – це все ж таки документальна книга, відсотків на 90. Аудиторія обмежена тими, хто хоче щось дізнатися про війну в Україні. Книга важлива для Росії, але там її читати не хочуть – мільйони зомбі не можуть повірити, що це правда написана.
Коли мені були потрібні консультації з кримінальних питань, я читав цілі сторінки відомому «крадію в законі», який відсидів 12 років за вбивство
А нова книга – трилер і бойовик. «Рейс» має захопити увагу тих людей, які не розбиралися у війні. І після того, як вони прочитають книгу, вони почнуть цікавитися, почнуть докопуватися до правди. Коли мені були потрібні консультації з кримінальних питань, я читав цілі сторінки відомому «крадію в законі», який відсидів 12 років за вбивство. Мене також консультували майор українського спецназу і генерал-лейтенант українських ПВО Ігор Романенко.
– Запитання щодо розслідування: чи Ви вірите, що винні у вбивстві 298 людей на борту малайзійського «Боїнга» потраплять на лаву підсудних, що їх наздожене відплата?
Відплата може наздогнати злодіїв лише в тому випадку, якщо Росія зазнає великої військової поразки. А серйозної війни із Заходом у Росії не передбачається, Путін на це не піде
– Ні, не вірю. Відплата може наздогнати злодіїв лише в тому випадку, якщо Росія зазнає великої військової поразки. А цього не буде, тому що серйозної війни із Заходом у Росії не передбачається, Путін на це не піде. Ані президента Росії, ані російських журналістів, які розв’язали цю війну, на лаві підсудних ніколи не буде.
Їх буде судити історія, а наш герой хоче помститися тут і тепер. Він колишній «оперуповноважений» і знає, як відрізнити непрямі докази від прямих. Він діє значно швидше, аніж правосуддя в Гаазі. Висоцький співав: «Чистая правда со временем восторжествует, если проделает то же, что явная ложь».
