Ренат Давлетгільдєєв
Правий поворот в Європі почався разом з імміграційною кризою. Одночасно з ростом потоку біженців росла і популярність неонаціоналістичних ідей. Починаючи з 2014 року, на європейських виборах праві партії набирають все більше голосів. А в деяких країнах і перемагають.
Минулого січня в німецькому містечку Кобленц наступного дня після інавгурації Дональда Трампа «європейські Трампи» зібралися в гурток за інтересами. На сцені – всі герої року – і лідер «Національного фронту» з Франції Марін Ле Пен, і Герт Вілдерс – очільник «Партії свободи» з Нідерландів, і Маттео Сальвіні з «Північної ліги» Італії, і Гаральд Вілімські – генеральний секретар «Партії свободи» з Австрії, і, нарешті, Фрауке Петрі – засновниця «Альтернативи для Німеччини». Оголосили «європейську патріотичну весну» і «початок правої революції».
Об'єднані ненавистю до Євросоюзу, Шенгену, Єврозони, нелюбов'ю до біженців та жорстокою антиісламською риторикою, праві європейці приготувалися до сезону виборів. Які, як тоді, в січні, здавалося, перемалюють карту Європи.
Так вже сталося, що одна зі «скреп», які об'єднують правих європейців, – симпатії до Володимира Путіна. Зачарованість російським президентом – така любов до образу Путіна як популістського лідера, який кидає виклик Заходу, який ігнорує прийнятні там політичні умовності. В результаті ставлення до зовнішньої політики Кремля стало лакмусом нових європейських правих. У них і «Крим – це Росія», і «війна в Сирії – це добре».
Великобританія
У Великобританії Володимира Путіна підтримує ультраправа Британська національна партія. Її попередній лідер Нік Гріффін навіть був спостерігачем на виборах до Держдуми Росії у 2011-му – тих самих, де «146 відсотків». І гордо відрапортував потім, що «російські вибори набагато чесніші за британські».
З великою симпатією до російського президента ставиться колишній голова Партії незалежності Великобританії і головний натхненник «Брекзиту» Найджел Фарадж. У 2014 році він говорив, що захоплюється Путіним і його втручанням у сирійську кампанію.
Німеччина
Найбільше правих, а часом і неонацистських політичних сил, для яких Володимир Путін – зразок для наслідування – в Німеччині. Найвідоміша – Pegida (Патріотичні європейці проти ісламізації Заходу).
Її активісти люблять озброюватися на демонстраціях російським триколором. Одягати футболки з портретами Путіна. На демонстраціях руху кричать: «Меркель – до Сибіру, Путіна – до Берліна», і відомі, серед іншого, тим, що розкрутили скандал з нібито «зґвалтуванням» російської дівчинки Лізи арабами, яке «трапилося» в Берліні. Акції на підтримку Лізи перетворювалися на антимігрантські погроми.
Але якщо Pegida – зовсім маргінальний рух, то лідерка системних правих німців, Фрауке Петрі, має всі шанси якщо і не стати канцлером, то неабияк попити крові у Анґели Меркель.
Лідера партії «Альтернатива для Німеччини» теж зараховують до правої колони Путіна. Наприкінці лютого Петрі літала до Москви – на переговори зі спікером Держдуми Росії В'ячеславом Володіним. Щоправда, повернувшись, переконувала журналістів, що ніяких грошей в Росії на передвиборчу кампанію не просила.
Угорщина
Найбільш статусний правий путініст в Європі – угорський прем'єр Віктор Орбан. Орбан критикує політику Брюсселя, виступає проти антиросійських санкцій, а іноді навіть копіює закони російської Держдуми.
Ультраправа партія «Йоббік» – місцеві неонацисти – теж підтримує Путіна. А їхній лідер Ґабор Вона навіть пропонував вийти з Євросоюзу і пристати до Євразійського економічного співтовариства під егідою Кремля.
Австрія
Ультраправа австрійська «Партія свободи» стала однією з небагатьох європейських політичних сил, які визнали «легітимним» «референдум» в Криму. А деякі її члени були присутні як спостерігачі.
У грудні керівництво партії у повному складі літало до Москви і підписало договір про співпрацю із «Єдиною Росією», в якому обіцяють приділяти особливу увагу «вихованню молодого покоління в дусі патріотизму та любові до праці». В Австрії неодноразово писали про те, що партія отримує фінансування в Кремлі, щоправда, самі націоналісти це спростовують.
На знаменитій фотографії, зробленій після кримського «референдуму» в 2014-му, люди, представлені в російській пресі як «незалежні спостерігачі», переважно є членами всіх цих правих європейських сил: від австрійської «Партії свободи», наприклад, Йохан Штадлер (в минулому – її завзятий активіст), а також Бєло Ковач з «Йоббіка».
Усі решта – не виняток. Політики дрібніших європейських сил зазвичай супроводжуються епітетами від «ультранаціоналістичних» і «неофашистських» до «расистських», «антисемітських» і «гомофобних». Але вони так потрібні Росії для поширення свого впливу хоча б в правих лавах.
Оригінал матеріалу – на сайті спецпроекту «Настоящее время»
