Без прокуратури України притягнути до відповідальності українських олігархів на Заході буде складно – Буллоу

В інтерв’ю австрійському телеканалу ORF український олігарх Дмитро Фірташ, який очікує в Австрії своєї імовірної екстрадиції до США, говорить, що Америка хоче завадити його поверненню до України, і що він є жертвою політичного переслідування. У Федеральному бюро розслідувань США заявляють, що це «абсолютно не політична справа».

У США 51-річного Дмитра Фірташа звинувачують у справі про хабарі на суму близько 18,5 мільйонів доларів при отриманні ліцензії на видобуток титанової руди в Індії. Таке звинувачення затвердив суд присяжних у Чикаго 2013 року.

Наскільки Захід може допомогти у боротьбі з корупцією? Це запитання стає джерелом надій і розчарувань в Україні, адже, з одного боку, західні країни тиснуть на українську владу, щоб вона почала не імітувати, а справді боротися з корупцією. А з іншого боку, куди, як не на Захід корумповані чиновники відправляють свої гроші, родини, де вони купують нерухомість та з приємністю витрачають вкрадені мільярди? На ці запитання відповідає відомий британський журналіст-розслідувач, автор багатьох публікацій про Україну Олівер Буллоу.

– На Вашу думку, чи вдасться притягнути Дмитра Фірташа до відповідальності у США?

– Звинувачення, які йому висувають американці на підставі індійської справи, буде нелегко довести. Мені здається, що ця справа є досить слабка. Якби українська прокуратура співпрацювала з американською в повну силу, американцям не потрібно було б покладатися на індійську справу Фірташа. Думаю, що якби вони покладалися на українські справи і докази, справа була б набагато міцнішою. Бо основний його бізнес є в Україні, а не в Індії.

Чи я є оптимістом у цій справі? Я радий, що його екстрадують до США. Добре, що його будуть судити. Чи його визнають винним, я не впевнений. Але, чесно кажучи, добре, що хоч щось робиться, що хоч хтось робить щось значуще для того, щоб покласти край цій безкарності.

– Дмитро Фірташ є одним з багатьох українців, яких намагалися безуспішно переслідувати на Заході. Чому ці справи закінчилися невдачею?

– У зв’язку з корупцією Захід наклав санкції на кількох українських громадян, і це було дуже позитивно. Але мені дуже шкода, що багато з цих людей вже вилучені зі списку осіб під санкціями. Останнім таким прикладом був Юрій Іванющенко, якого виключили з санкційного списку кілька тижнів тому. Це було прямим результатом бездіяльності української прокуратури. Українські слідчі органи мали розслідувати діяльність цих людей та встановити факти, за які їх треба було притягнути до відповідальності. І якби це було зроблено, ці люди б залишилися у санкційному списку Європейського союзу.

Результат цього є трагічний. Бо українська держава не змогла повернути сотні мільйонів доларів з-за кордону, які вона могла б використати на сьогоднішні нагальні потреби українців. На мою думку, працівники прокуратури, які не змогли цього домогтися, повинні були б понести відповідальність. Вони мають відповісти на запитання, чому вони не змогли вирішити це першочергове завдання. І якщо б в результаті з’ясувалося, що вони діяли свідомо, то їх потрібно було б за це покарати.

– Ці випадки якраз доводять, що система покриває і захищає, вона є сильною, і подолати її зсередини є надзвичайно важко. Можливо, варто підходити до цих випадків з іншого боку, з західного, і судити цих людей на Заході, де правозахисна система працює краще, використати так би мовити «позичене правосуддя»?

– Переслідувати людину на Заході за злочини, скоєні в Україні, надзвичайно важко. Бо, знову ж таки, тут потрібна співпраця з українськими слідчими органами. Без цієї співпраці неможливо конфіскувати їхнє майно. Бо для цього потрібно довести, що гроші походять зі злочинних джерел. А для цього потрібна участь української сторони.

Так, чесні та ефективні українські слідчі існують. Давід Сакваралідзе та Віталій Касько – обидва дуже важко працювали, щоб довести подібні злочини, поки їх не звільнили з прокуратури. І це також треба було розслідувати, знайти відповідальних та змусити цих людей відповісти. Бо українці мають право знати, що десятки чи сотні мільйонів доларів, які українська держава не змогла повернути, були втрачені ще й тому, що цьому не сприяла прокуратура.

– Українська прокуратура впродовж років була частиною корумпованої системи, і тому, мабуть, не дивно, що вона працює так, як працює. Але багатьох українців дивує, що на Заході поважні західні банки не виконують законодавства своїх власних країн. В Україні пам’ятають, як австрійський банк пояснював, чому не була застосована особлива прискіпливість до капіталів братів Клюєвих. І на це банк відповів на початку, що вони вже були давно знайомі з клієнтами, і не потребували підтверджень їхньої особистості, хоча йшлося не про це, а про те, що Клюєви були «політично значущими особами», і щодо них мала виконуватися ця процедура. Чому це можливо, чому гроші з таких джерел не стають «токсичними» для західних банків, і вони залюбки їх приймають?

– Це дуже важливе питання. Чи ми говоримо про братів Клюєвих в Австрії, чи про Дмитра Фірташа в Британії, Віктора Януковича у Швейцарії, чи Юрія Іванющенка в Монако – це є люди, які протягом тривалого часу були не просто частиною системи, але і обличчям країни. І як змусити західні країни не брати їхні гроші? Думаю, що найпростішим і найдієвішим способом переконання західних країн не торкатися їхніх грошей було б притягнути їх до відповідальності в Україні.

Якби вони були засуджені злочинці, вони б не змогли закоренитися у західних країнах. Я знову повертаюся до того, що розслідування та суд мають відбуватися в Україні. Ці злочини мають бути доведені в Україні і зупинені в Україні. Бо коли гроші вже вивезені з країни, повернути їх назад практично нереально.

Так, звичайно, я погоджуюся, що західні банки також несуть свою частину відповідальності за допомогу у вчиненні злочину. Але подивіться на випадок Павла Лазаренка. Його заарештували в 1999 році. Його заарештували, судили, і вже випустили у Сполучених Штатах. Але його гроші не вдалося повернути в Україну, незважаючи на це.