У Празі в рамках фестивалю «Один світ» (One World) відбулася чеська прем’єра документального фільму про долю кримських татар в окупованому Росією Криму. Стрічка «Коли цей вітер вщухне» (When Will This Wind Stop) польської режисерки Аніели Астрід Ґабріел показує, як змінилося життя кримськотатарських сімей після того, як Кремль відтяв собі український півострів. Фільм – про сповнене гіркого мовчання будення тих, хто залишився.
Вони поневірялися майже півстоліття. Кримські татари і сьогодні з болем згадують 1944-й, коли за наказом диктатора Йосипа Сталіна їх масово вивозили з Криму у віддалені регіони Азії. Ті, хто вижив, отримали змогу повернутися наприкінці 80-х років, але радість возз’єднання з історичною батьківщиною тривала недовго. Після того, як Росія ввела свої війська на територію півострова в 2014-му, цей народ почав зазнавати цькувань за будь-які прояви проукраїнських настроїв. І хоч про депортацію нині не йдеться, кримські татари знову почуваються небажаними на своїй землі.
Документальний фільм «Коли цей вітер вщухне» польської режисерки Аніели Астрід Ґабріел показує, що відбувається поза театром політичних баталій: ми бачимо, як розлучаються ті, хто люблять одне одного, а потому надходить тиша і самотність.
Деякі сцени фільму є глибоко емоційними: ніжне прощання батька з донькою, яка разом із матір’ю переїжджає на материкову Україну, одкровення літньої жінки, яка зі сльозами на очах ділиться тяжкими спогадами про жорстоке виселення кримських татар із їхніх домівок у часи війни, здушений плач чоловіків – відчай, який стримують, щирість та інтимність, яких не покажуть у новинах.
Глядач не дізнається прізвищ головних героїв. Як зазначено на початку фільму, кожен, хто в ньому знявся, ризикує життям, поділившись власною історією.
«Я не можу протистояти. Єдине, що я можу, – залишатися тут до кінця», – каже один із них.
Режисерка Аніела Астрід Ґабріел зазначає, що для її команди зйомки були непростим завданням.
Це було дуже небезпечно для нас також. Через це, мені здається, ми завоювали повагу і довіру героїв. Ми здійснили чотири поїздки під прикриттямАніела Астрід Ґабріел
«Це було дуже небезпечно для нас також. Через це, мені здається, ми завоювали повагу і довіру героїв. Ми дуже хотіли бути з ними. Тому взяли на себе цей ризик. Ми здійснили чотири поїздки під прикриттям і залишалися там протягом тижнів. Останні два роки я тільки й думала про цей проект і про наш зв’язок із цими людьми. Для мене це був наче шлюб», – розповіла у розмові з Радіо Свобода Ґабріел.
Стрічка «Коли цей вітер вщухне» не стільки про саму окупацію, як про вплив, який вона має на родинні зв’язки, про те, як відстань змінює стосунки між близькими. Вона про людей, для кого неозорість степів та моря – не просто ландшафт, а складова їхньої ідентичності, про принциповість і терпіння та ціну, яку доводиться за них платити.
