Що казати собі, коли інформація з фронту накриває з головою, а оптимізм випаровується? Якою має бути інформаційна гігієна для громадян воюючої країни? Про це Радіо Свобода запитало українського співака, лідера гурту «Воплі Відоплясова» Олега Скрипку. За останні три роки Скрипка не раз бував на сході, не лише співав, а і допомагав військовим як волонтер. В інтерв'ю він поділився своїм баченням змін, які спричинив збройний конфлікт – змін як суспільних, так і своїх особистих. А також розповів, що таке з його погляду загартування і нарощення «інформаційних м'язів».
У мене з першого дня війни виникла одна нав’язлива думка про те, що треба допомагати країні, допомагати людям, які воюють
– У мене з першого дня війни виникла одна нав’язлива думка про те, що треба допомагати країні, допомагати людям, які воюють. Це те, що потім назвали волонтерством. Тоді ми ще не розуміли, що це таке. Хотілось їхати на фронт, виступати там. І все суспільство так відреагувало, майже все. І цей рух врятував країну.
Тільки з початком цієї війни я відчув себе частинкою народу, відчув що таке єдність
Ми і раніше робили благодійні справи, але не було потреби такого масштабу. Волонтерство було чимось абстрактним. Це не було питанням виживання. А зараз, дійсно, це питання виживання народу, нації. І, може, тільки з початком цієї війни я відчув себе частинкою народу, відчув що таке єдність.
І коли приїжджаєш до військових і бачиш тих людей, які воюють, волонтерів, тих місцевих, які допомагають, то відчуваєш з ними єдність. І розумієш, що ти – в такому позитивному мурашнику, який функціонує і робить свою справу.
– А мурашник досі ефективно функціонує? Це й надалі залишається питанням виживання? Чи втома від війни виснажує і все йде на спад? Для Вас особисто?
– Безумовно, втома є, спад є. Але потім буде підйом – це компенсація, супер-компенсація. Люди, які займаються фізичними вправами, знають, що є втомленість м’язів, після чого – м’язи нарощуються. Приміром, я постійно працюю голосовими м’язами – зриваю голос, не можу розмовляти, однак наступного дня прокидаюся – і голосище ще сильніший.
Війна зробила нас сильнішими, ці випробування загартовують націю
Тобто після труднощів ти стаєш ще сильніший. Тобто війна зробила нас сильнішими, ці випробування загартовують націю. Якщо ми вийдемо з перемогою – а ми віримо в цю перемогу, ми її чекаємо – ми вийдемо дуже сильним народом насправді. Ми нарешті зможемо народити лідерів, які нам потрібні, щоб країну повести в те омріяне майбутнє. Кожен буде на своєму місці робити свою справу, і так нарешті зафункціонує держава.
– Ви цікаві паралелі провели зі спортом, із голосом. А от що собі каже Олег Скрипка в ті моменти, коли не витримує, скажімо, інформаційного навантаження? Коли Вас «накриває» песимізм?
– Є ще така технологія, як голодування, інформаційне голодування. Багато людей впадають в депресію, і мають абсолютно природній інстинкт – вони просто «відключаються» – відписуються від «Фейсбука» і тому подібне.
Я ніколи не дивився телевізор, у мене його просто не було вдома. Зараз маю інтернет, і, безумовно, як тільки почався Майдан, війна – ти постійно в інтернеті, напруга. А для мене як інтроверта це все дуже важко, і воно мене не «всмоктує».
Але ж я ще й в інформаційному просторі працюю. Я знаю, які там діють закони. Коли даю інтерв’ю, то потім бачу, що з цього інтерв’ю береться і як воно подається. Я просто вже знаю цю технологію.
Їдеш на фронт, розмовляєш з військовими, вони тобі те ж саме розповідають: у них – одна картинка, в інтернеті – інша
Їдеш на фронт, розмовляєш з військовими, вони тобі те ж саме розповідають: у них – одна картинка, в інтернеті – інша. Часто інформацію виривають із контексту, бо людей треба у стресі тримати, щоб вони реагували на щось, якщо не реагують, значить, новина нецікава. Це закон мас-медіа.
– Тобто розуміння цього Вам дозволяє виключатися, так?
– Ти фільтруєш. На рівні артистів це завжди було. Випустив новий альбом, нову пісню, кліп випустив – це нікому нецікаво. Пішов розбив вікно – клас! З кимось побився – ще краще! Це відразу іде в новини. І поки у нас будуть такі традиції, позитиву ми не матимемо.
– Якщо ближче до культурної сфери. Культура і війна, як ми побачили за ці три роки, пов’язані дуже тісно. На Вашу думку, чи став Донбас, я маю на увазі, на підконтрольний Україні території, більш українським в культурному плані?
– Безумовно.
– А в цьому чий внесок – держави, артистів, волонтерів? Чи він сам потягнувся до України?
Може, мені так хочеться бачити, але мені здається, що український Донбас зараз виглядає набагато краще, ніж до війни
– Волонтерів, військових, артистів, а вже потім – держави. Навіть не знаю з якої причини. Може, мені так хочеться бачити, але мені здається, що український Донбас зараз виглядає набагато краще, ніж до війни. Я бачу, що там усе росте, я їздив туди, коли там ще було тепло, комбайни збирали урожай, люди випасали корів, працюють магазини, базари – і все це за десять кілометрів від фронту.
Там «бахають», а тут люди відпочивають: у когось весілля, машини їздять, люди нормальним життям живуть. До нас на концерти у вишиванках приходили – місцеві патріоти.
– Тобто, можна сказати, що питання: як інтегрувати культурно Донбас, якщо досі і не вирішено, то технологія знайдена?
Коли ці території повернуться до України, буде частка людей, яких ми не знатимемо, як адаптувати в українське суспільство. Вони розчаровані, обмануті чи просто «лєнінці»
– Безумовно, коли ці території повернуться до України, буде частка людей, яких ми не знатимемо, як адаптувати в українське суспільство. Вони розчаровані, обмануті чи просто «лєнінці». Як їм жити в Україні з усім цим?
Україні треба буде прийняти дуже важливе рішення, і якщо, як це у нас буває, такого рішення не знайдеться, то це буде гематомою, яка розвиватиметься і стане великою проблемою для українського суспільства.
Цим треба займатися. І якщо ми це зробимо, то жодних проблем з цими територіями не буде. Ці території мають бути територіями інтенсивного розвитку
Тобто цим треба займатися. І якщо ми це зробимо, то жодних проблем з цими територіями не буде. Думаю, єдиним може бути рішення – ці території мають бути територіями інтенсивного розвитку, саме туди треба шукати інвестиції.
– А Ви готові туди поїхати з виступом, якщо Донбас завтра звільнять?
– От просто в перший день.
– А що б Ви сказали, наприклад, людям, які живуть по ту сторону лінії розмежування і війну бачать щодня?
– Скажу тільки за себе. Я не буду розписуватись ні за всіх українців, ні за уряд. Я вважаю, що це – Україна. Люди, які там знаходяться – українці, це абсолютно нормальні люди. У кожного своя причина, чому вони там залишаються. Нормальні люди завжди можуть знайти діалог, а тим паче, моя справа позитивна і легка – я просто співаю пісні. Дуже важко знайти людину, яка б сказала, що українська пісня, рок-пісня – це щось шкідливе.
– Ви часто ведете політичний діалог? Чи швидше політичну суперечку?
– Я не говорю політичними постулатами, тому що я не політик, це не моя справа. Я розмовляю мовою пісні, я б заспівав… Я б поспілкувався з цими людьми. Просто. Краще не зі сцени, просто вийшов би до людей поговорити з ними. Але якщо мова піде: «ось, а як там, Порошенко», «от, а ваши «головорезы», ваша «хунта»… Я цього не робитиму, бо якщо люди так думають, то я їх точно не зможу переконати за п’ять хвилин. Але їздив би системно, щоб більше нас людей почуло. І якщо люди нас там чують, то це прекрасно.
– Який Ваш головний аргумент: чому їм краще повернутися в Україну?
– Вони мусять самі вирішити. Але принаймні я для себе зробив вибір давно – Україна. Я дуже багато їздив по світі, я мав можливість порівняти. А люди, які невилазно сидять в Донецьку, не можуть правильний вибір зробити. Таке порівняння: для того, щоб обрати дівчину треба бути знайомим і з іншими дівчатами. Грубо кажучи, ти купляєш машину і тобі треба тест-драйв: поїздити на різних машинах і обрати кращу.
Ось сидиш і тобі телевізор розповідає: «в Голландії дуже погано, бо там всі наркомани і геї», а ти там ніколи не був... Тому треба, щоб люди поїздили, треба дати їм таку можливість. І якщо наш «ждун» дочекається і нам дадуть «безвіз», тоді люди зроблять вибір і скажуть: «Ну так, я був у Європі, мені не сподобалось». Що ж… тоді Ростов, що ж зробиш. А комусь сподобається.
– Оскільки зараз саме річниця окупації Криму, хочеться запитати: які слова Ви вважаєте доречними до тих, хто лишився у Криму?
– Знову ж таки, говорю тільки від себе. Я завжди любив, обожнював Крим. Об’їздив автостопом ще студентом. У мене залишилося багато друзів-кримчан. Я знаю, що вони – справжні патріоти Криму. І я теж – патріот Криму. Я люблю цю землю.
І справжній патріотизм – це те, як я люблю українську землю, люди люблять ці гори, це море, вони люблять цю цибулю ялтинську, цю полуницю, яка визріває на місяць раніше, ніж у нас. Оце – справжній патріотизм. Потім, коли хтось розповідає: куди краще і з ким краще – це безумовна омана, і цих людей меншість.
Крим завжди залишатиметься Кримом, якою б політична ситуація там не була і які б стосунки він територіально з Україною не мав, для мене він залишиться Кримом. Я б дуже хотів поїхати до Криму відпочивати, щоб для мене це було безпечно, щоб я міг побачити своїх друзів, покупатися в Чорному морі. Але я не знаю, коли це станеться. Я всім нам бажаю, щоб якомога швидше ця проблема вирішилася.
Але не треба жити в омані, що прийдуть українці і вас всіх заріжуть. Це якраз правда, яка перевернута навпаки. Колись той, хто так думає, зрозуміє, що помилявся. Усім бажаю щастя, здоров’я і щоб скоріше ця війна закінчилась.
– Ваша позиція від початку війни і до нині в якихось питаннях змінилась? Наприклад, тій думці, яку висловлювали, що треба захищати збройно Крим. Ця позиція Олега Скрипки – 2017 рік чи вона була і на початку?
– Це моя дуже приватна, інтимна позиція, яку я дуже довго не озвучував. Десь ляпнув в одному з інтерв’ю – це фентезі. Наприклад, якщо б на той час Богдан Хмельницький керував Україною чи Шухевич – можна було б врятувати і Крим, і Донбас і не було б стільки померлих і не було б цієї ситуації.
Втім, жодного рішення з певних невідомих причин вчасно не було прийнято. Тому те, що я там говорю – це просто абстракція. До того ж, я це сказав, а потім це дали в шапку, щось типу: «Скрипка виявився божевільним».
Я пам’ятаю, коли я вчився в школі, жив в Росії, маленькому кримінальному містечку. І коли ти йдеш зі школи додому, а назустріч – агресивна бандитська компанія, усі шляхи відступу перекриті, ти підходиш, вибираєш головного і б’єш перший. Так, в принципі, я рятував собі здоров’я, а, може, і життя. В дитинстві я просто знав, що треба так робити, тоді вони втікають.
Росія – це великий агресор і «гопник», у них чисто «гопницька» ідеологія. Світ цього не розуміє і досі намагається домовитися
Росія – це великий агресор і «гопник», у них чисто «гопницька» ідеологія. Світ цього не розуміє і досі намагається домовитися. І Україна намагалася вирішити мирним шляхом, це все продовжувалось до Мінських угод. Я не знаю, як насправді все відбувається, але ж воно для нас звучить: терористи і окупанти можуть стріляти, а ми за Мінськими умовами не можемо. Ну що це таке? Це ж слабка позиція. Тому у людей таке розчарування і така недовіра до влади, бо вона пішла на такі угоди. Ці угоди зараз стримують наших вояків, а раніше така позиція привела до окупації.
