(Рубрика «Точка зору»)
Боюсь, в Україні мало хто (навіть серед політичних аналітиків і соціальних психологів) звернув увагу на дані всеросійського опитування, присвяченого резонансу президентських виборів у США, які опублікував у грудні Фонд «Громадська думка» (або, згідно з російськомовною абревіатурою, ФОМ). Одразу зауважу, що далі буде чимало цифр, але без них не можна: вони характеризують об’єктивну ситуацію й отримані недержавними соціологічними структурами, які можуть не надто зважати на примхи влади (а «Левада-центр», про дані якого йтиметься далі, взагалі згідно з чинним російським законодавством, є «іноземним агентом»).
Спершу респондентам пропонували так зване «відкрите запитання», тобто вони мали самостійно сформулювати конкретну відповідь про те, «в чому, на вашу думку, проявлятиметься покращення російсько-американських відносин?». Серед іншого, 13% опитаних сказали – «Скасування санкцій щодо Росії», а 1% ‒ «Визнання Криму територією Росії». А потім респонденти мали обрати один із трьох варіантів вже сформульованої відповіді на поставлене запитання. Перше з цих запитань звучало так: «Деякі російські політики очікують, що після вступу Трампа на посаду президента позиції США з деяких питань, що стосуються Росії, зміняться. Як ви вважаєте, при президентові Трампу Америка визнає чи не визнає Крим частиною Росії?». На це 70% відповіли – визнає, 19% ‒ не визнає, 11% ‒ важко відповісти. Друге закрите запитання формулювали так: «Як вам здається, при президентові Трампу будуть чи не будуть скасовані американські санкції проти Росії?». Відповіді майже такі самі: 70% ‒ будуть, 23% ‒ не будуть, 7% ‒ важко відповісти.
На перший погляд, нічого дивного: звичайний вияв свого роду соціального психозу, який охопив переважне число росіян у результаті перемоги на президентських виборах у США Дональда Трампа. Мовляв, новий лідер цієї наддержави зробить усе можливе, щоб добре почувалася інша наддержава (як легко можна буде переконатися з результатів іншого опитування, вони щиро вважають такою наддержавою нинішню Росію). Такий висновок цілком справедливий. Але якщо вдуматися у ці відповіді, то картина сьогоднішнього стану російської масової свідомості стане куди рельєфнішою.
Отже: коли треба було самостійно сформулювати те головне, на що Росія хоче сподіватися від президентства Трампа, абсолютна більшість опитаних давала якісь загальні, неконкретні відповіді про «покращання відносин» («масло масляне», тобто покращення виявлятиме себе у вигляді покращання…). А от запропонували тільки-но респондентам чіткі формулювання – і все стало на місця, навіть дещо зменшилася кількість скептиків і невизначених…
Що це означає? Передусім те, що переважна більшість росіян втратила (або не набула) здатність розмірковувати самостійно та формулювати результати своїх міркувань про долю власної країни та її реальні потреби. Бо ж «кримське питання» та зняття західних санкцій (значна частина яких була накладена на Росію саме через загарбання Кримського півострова) – це ключові проблеми Росії. Проблеми, від яких залежать не лише геополітичні конфігурації, а й добробут громадян і їхнє спокійне життя. Проте без чітких зовнішніх директив переважна кількість росіян не здатна зв’язати разом елементарні речі – «кримську проблему», зняття санкцій і власний добробут. Що вже говорити про якісь більш складні політичні розклади…
Такий висновок підтверджують опубліковані наприкінці минулого року дані «Левада-центру», згідно з якими 84% опитаних росіян заявили, що схвалюють діяльність президента Росії Путіна; а роботу прем’єра Медведєва схвалили 53% респондентів. Що ж стосується довіри (можна було назвати 5-6 прізвищ політиків), то тими, кому росіяни найбільше довіряють, є президент (56%), міністр оборони Сергій Шойгу (23%) і міністр закордонних справ Сергій Лавров (20%). Медведєву ж довіряє тільки 12% респондентів – менше, ніж Жириновському…
А тепер вдумаємося, що випливає із зіставлення цих двох показників (перше запитання – «закрите», друге – «відкрите», тобто прізвища і посади слід було назвати самостійно). Найперше, кричуща нелогічність відповідей: якщо ти підтримуєш діяльність якогось політика на високій посаді, то чого ж ти йому не довіряєш? Найразючіша ця різниця у прем’єра Медведєва (і не тому, що опитані були скуті якимись зовнішніми рамками – вони вільно могли назвати 5-6 прізвищ). А ще – та сама, що й в опитуванні ФОМ, розгубленість пересічного росіянина перед «відкритим запитанням», перед ситуацією, коли потрібно самостійно вибрати та назвати кілька прізвищ провідних політиків.
Що ж діється з росіянами? Звернімося ще до одного дослідження, як і попереднє, всеросійського, проведеного ФОМ. Його результати були оприлюднені у другій половині січня 2017 року. З’ясувалося, що більшість опитаних жителів Росії вважає, що живе в розвиненій, багатій і передовій державі, яку до того ж боїться все світове співтовариство. Якщо більш конкретно, то 65% опитаних вважають, що живуть у передовій, розвиненій країні (25% з цим не згодні), 58% ‒ що у багатій (протилежної думки 33%), а 70% ‒ що у вільній (інакше думає 22% опитаних). Що ж стосується світової арени, то, на думку росіян, їхню країну у світі теж вважають багатою (70%), передовою (60%) і вільною (56%).
А на додачу, 86% опитаних росіян зазначили, що їхня країна вселяє страх світовій спільноті, а 73% впевнені, що їхню країну поважають інші держави. У зростанні впливу Росії у світі впродовж останнього часу впевнені 67%.
І знов-таки, коментар до цих результатів має ділитися на дві частини.
По-перше, засвідчені опитуванням настрої дуже небезпечні в геополітичному сенсі, бо дають карт-бланш Кремлю на будь-яку авантюру, на будь-які агресивні дії, і не тільки проти сусідів. Аякже, нас бояться, а тому поважають (так вважає понад половина опитаних росіян). Чи не спирається радикальна позиція Кремля щодо Криму («не ведемо переговорів про долю російських регіонів» у відповідь на відомі пропозиції деяких діячів з України «обміняти Крим на Донбас») саме на такі потужні масові настрої (у свою чергу, створені потужною і тривалою офіційною пропагандою)?
По-друге, те, що переважна більшість росіян вважає, наче в порівнянні з іншими державами Росія є багатою, передовою і вільною, ба більше, що й у всьому світі Росію оцінюють так само, доводить, що всі ці люди живуть у новітній соціально-міфологічній реальності, створеній потужною системою пропаганди і свідомим розбурхуванням далеко не найкращих рис російського національного характеру. Такий висновок засвідчують і дані за минулі роки: скажімо, у березні 2012 року 45% опитаних вважали, що вони живуть у нерозвиненій, відсталій країні (протилежної думки були 43%); 51% вважав, що живе у багатій країні (39% ‒ що у бідній); 54% ‒ що у вільній, 34% ‒ що у невільній. Неістотно змінилися тільки оцінки того, живуть росіяни у багатій чи бідній державі, щодо інших показників, то зміни в бік міфологічного світосприйняття просто разючі. Знов-таки, доводиться констатувати алогізм мислення певної частини жителів РФ: вони одночасно вважають, що живуть у передовій, розвиненій країні – і не спроможні назвати її багатою…
І що впадає в око: зростання, м’яко кажучи, завищених оцінок своєї країни набуває помітних розмірів уже на початку 2014-го та різко стрибає вгору після «Кримнашу» (досить сказати, що розвиненою, передовою Росія тоді ввижалася 74% опитаних, а вільною – 77%). Іншими словами, соціальна міфологія, яку цілеспрямовано формував Кремль за допомогою Останкіно та Луб’янки, ставала все тотальнішою та потужнішою. І хоча сьогодні її «градус» дещо знизився, вона все одно панує в Росії. А в суспільстві, де панує така міфологія, соціально-політична революція неможлива в принципі. Бо воно є багато в чому інерційнішим і монолітнішим, аніж совєтське суспільство початку 1980-х, де комуністична міфологія вже істотно ослабла, а шовіністично-великодержавна не могла остаточно ствердитися в силу цілої низки причин. І то команді Горбачова-Яковлєва довелося декілька років витратити на розхитування міфологічних основ світобачення за допомогою мас-медіа бодай у активної частини населення. Правда, результат вийшов для них несподіваний: хотіли зберегти «оновлений» Совєтський Союз і створити «соціалізм із людським обличчям», а вийшло щось зовсім інше, проте коли вже сучасна міфологія руйнується, то наслідки такої руйнації капітальні. Схоже, Путін і Ко добре це розуміють, і тому нарощують потужність своїх «пропагандистських машин», що і засвідчують соціологічні опитування.
То що, можуть запитати читачі, ситуація безнадійна, аж поки Путін не стане комічною подобою комічного Брежнєва, поки чинна система влади не зотліє зсередини? Ні. Нинішній владний режим Росії – це не просто режим особистої влади, це режим влади сакралізованої першої особи. Тенденція до ледь не обожнення «безальтернативного» Путіна діє не перший рік – скажімо, якщо в 2012 році тільки 34% опитаних «Левада-Центром» хотіли бачити Путіна після 2018 року на президентській посаді, то зараз число таких зросло до 63%. А такий режим має властивість у певних ситуаціях ставати вкрай нестійким. Ілюзорна система координат у значної частини населення починає руйнуватися, панує загальна розгубленість, у тканині міфологічної реальності з’являються великі «дірки», ‒ і тоді є шанси, що зійдуть на маргінеси та неадекватне сприйняття величі власної країни, й ейфорія щодо «Кримнаш». А разом із розумінням цього варто ретельно відстежувати зафіксовані соціологами настрої росіян, і, на відміну від останніх, реально (але не песимістично) оцінювати дійсність.
Сергій Грабовський – кандидат філософських наук, член Асоціації українських письменників
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію редакції
Оригінал ‒ на сайті проекту Радіо Свобода «Крим.Реалії»
