У Берліні вийшла книга соціолога Ігоря Ейдмана «Система Путіна. Куди прямує новий «русский мир»?» Ейдман, один з помітних дослідників путінізму як соціальної і політичної системи, емігрував з Росії до Німеччини кілька років тому. Передмову до книги, яка вийшла німецькою мовою у видавництві LUDWIG, написали Жанна Нємцова і Гаррі Каспаров, спеціально для роботи Ейдмана вставки про корупційні скандали і можливі мафіозні зв'язки Володимира Путіна підготувала журналіст Анастасія Кириленко.
Дослідник вважає, що історичні корені та ідеологічна база системи путінізму сягають фашистського руху другої чверті ХХ століття. Свою книгу, як зазначив Ігор Ейдман в інтерв'ю Радіо Свобода, він розглядає як попередження про ту загрозу, яку несе цей путінський фашизм:
Західні читачі не розуміють глибини загрози, яка йде від режиму Путіна
– Західні читачі не розуміють глибини загрози, яка йде від режиму Путіна. Звичайно, західний читач – це абстрактний образ, але в середньому, чи краще сказати, за моїми враженнями від німецької аудиторії, він в принципі досить критично і скептично ставиться до путінського режиму. До нього позитивно ставляться тільки маргінали і радикали – ультраправі і чомусь ультраліві, що є ідеологічним протиріччям. Це мов за принципом: ворог мого ворога – мій ворог. Але більша частина населення Німеччини ставиться до Росії Путіна критично і скептично, як і більша частина еліти, не розуміючи, однак, ступеня загрози, що йде від Москви. Вони сприймають Путіна як якусь неприємну людину, жорстокого сучого сина – але при цьому як людину, з якою можна мати справу і потрібно мати справу, вбачаючи необхідність з ним якось домовлятися.
Путін небезпечний, тому що орудує на міжнародній арені і може там викинути зовсім неймовірні, найдзвчайно небезпечні витівки
Путін порушив усі договори, які будь-коли укладав із Заходом. Якийсь диктатор з минулого, Альфредо Стресснер, наприклад, сидів собі в Парагваї 40 років. Там чорт знає що коїлося: корупція, терор проти політичних супротивників, але це якось все герметично, всередині Парагваю. А Путін небезпечний, тому що орудує на міжнародній арені і може там викинути зовсім неймовірні, найбільш небезпечні витівки.
Такого нахабства не було, скажімо, за Брежнєва, за часів пізнього СРСР. Це був зовсім не той розмах, як нині у Путіна
Ось приклад із зовсім нещодавньої історії в Чорногорії – вона сталася вже після того, як я написав свою книгу. Оприлюднено конкретні прізвища російських громадян, які готували в Чорногорії терористичні акти і зрив виборів. Прізвища дуже прості, дуже поширені – типу Іванов і Петров, типові прізвища для роботи під прикриттям. Кажуть, що це якісь «російські націоналісти». Та які російські націоналісти? У Росії вони вже давно перебувають під потужним ковпаком ФСБ. І уявіть собі – адже це Чорногорія, навіть не країна колишнього СРСР, не країна СНД... Такого нахабства не було, скажімо, за Брежнєва, за часів пізнього СРСР. Тоді допомагали терористам нишком, переправляли через палестинців зброю європейським лівим радикалам. Але це був зовсім не той розмах, як нині у Путіна...
Путін змінив фішку, і тепер він інший. Але людям на Заході важко зрозуміти людину, вимуштрувану в КДБ
В історії Путіна на посаді керівника Росії простежуються два періоди. У перший час він певним чином приспав пильність західної публіки – тому до промови в Мюнхені в 2007 році це був для Заходу один Путін, а до іншого західна публіка виявилися не готова. Багато хто на Заході перебуває в ілюзіях щодо того Путіна, який, наприклад, виступав в німецькому Бундестазі німецькою мовою і справив адекватне враження. Був же тривалий період участі Росії в «Великій вісімці», в Раді НАТО-Росія... І ось Путін змінив фішку, і тепер він інший. Але людям на Заході важко зрозуміти людину, вимуштрувану в КДБ.
– Росіян лякали, що, мовляв, Гілларі Клінтон, яка рветься до влади, «почне атомну війну» проти Росії. Чи хочуть «не росіяни» війни?
– Звичайно ж ні. Я маю на увазі не тільки західні країни, але і східні, Китай наприклад, який поводиться набагато мудріше, ніж Росія. Китай запросто б міг своєю міццю задавити Тайвань, і США в сьогоднішніх умовах не змогли б заступитися, не ті часи. Але китайці цього не роблять, бо розуміють: проблем буде більше, ніж досягнень. Спокуса, подібна кримській, їх не приваблює. Я вже не кажу про Європу, яка в принципі миролюбна. І США за Обами демонстрували, що вони теж особливо не хочуть вплутуватися. Безумовно, в світі існують невеликі агресивні країни на кшталт Північної Кореї чи асадівської Сирії, але насамперед загроза миру походить від путінського керівництва.
Я придумав політичну концепцію, яка представлена і в цій книзі – «чекісти, які каються»
Я придумав політичну концепцію, яка представлена і в цій книзі – «чекісти, які каються». Я зустрічав в Росії, коли був політконсультантом, вихідців зі спецслужб серед політиків і бізнесменів. Це люди особливого типу. Вони всі, звичайно, корумповані, але при цьому внутрішньо вірні своїм ідеалам, як вони самі їх сприймають. І в чому вони каються? Свого часу вони втратили владу разом з КПРС і пішли в усі тяжкі: стали брати участь в бізнесі, в корупції... Весь російський бізнес, в тому числі і олігархічний, створювався під дахом КДБ. І вони, КДБшники, забули на час то, що нав’язувалось їм з юності. Що СРСР – велика країна, у якої особлива місія, яка повинна перемогти «західних ворогів», яка покликана дати світло всьому людству, перемігши «підлу» Америку, і так далі... За Путіна вони – як і сам Путін – згадали про це і стали дієвим каяттям спокутувати свою провину за гріхи молодості. Вони вважають, наприклад, що «Кримнаш» спише їм корупцію і зраду ідеалів... Саме тому вони надзвичайно небезпечні. Неадекватні дії Путіна мотивовані цими мотивами каяття колишнього чекіста, але в його випадку явно має місце втрата адекватного сприйняття реальності. Це пов'язано з тим, що людина стільки років перебуває при владі. Володимир Войнович говорить, що достатньо кількох років абсолютної влади – і правитель втратить адекватність. А коли людина при владі 16 років...
– Чому Путін готовий воювати?
Для Путіна з компанією війна – це паради і День перемоги. Він війни не боїться, бо не розуміє і не відчуває її
– Путінське покоління керівників – це перше покоління, яке не застало війни. По поколінню Брежнєва війна дуже сильно пройшлася, і для тих, хто вижив, вона стала особистою трагедією. І у Брежнєва, як писали його помічники, зокрема, в своїх спогадах, була ідея фікс: не комунізм побудувати (як мріяв Хрущов), а не допустити великої війни. І населення тоді це ще гостро відчувало – гіркоту і біль за трагедію війни. А для Путіна з компанією війна – це паради і День перемоги. Він війни не боїться, бо не розуміє і не відчуває її.
Путін ставиться до європейських західних керівників, як до фраєрів, яких треба обманювати, розводити і залякувати
Є ще одне джерело путінського авантюризму. Все-таки Путін – у великій мірі людина 90-х. Він брав участь в тодішній владі, в кримінальному корупційному бізнесі, він звик вирішувати питання так, як це робилося в 90-х: нахабством, силовими рішеннями, погрозами з упевненістю, що, мовляв, якось проскочимо. Братки, з якими він тоді спілкувався, і КДБшники, які з цими братками створили єдине мафіозне співтовариство, – вони так вирішували всі питання. І він ось з цим «братковським» менталітетом виходить на міжнародну арену і поводиться абсолютно так само – бере на понт, залякує, погрожує, бреше постійно. Путін ставиться до європейських західних керівників, як до фраєрів, яких треба обманювати, розводити і залякувати.
– Путін знає, що він не молодшає. Чи пов'язані зміни в ньому впродовж останніх років з тим, яким він хотів би залишитися в історії? Чи маємо ми справу з режимом, який накрав, хоч греблю гати, і просто шукає будь-які способи утримання влади, розігруючи для народу телеспектакль про «жидобандерівців», «Новоросію», Сирію тощо з тим, щоб утримати за собою електорат? Чи у Путіна є все ж внутрішня місія залишитися героєм?
Проблемою для Путіна і російської влади може стати, як показує історичний досвід, варіант, коли з «маленької переможної війни» виникала велика ганебна і програна, яка в значній мірі підривала силу режиму
– Я думаю, що є присутнім і те, і інше. Тобто, з одного боку, у нього є якесь надзавдання, і він бачить себе серед великих російських правителів. Але своєрідних: Іван Грозний, Сталін... Я бачив в інтернеті розробки прокремлівського молодіжного руху «Наші» – картинки, де Путін як Володимир-відновник стоїть серед великих російських царів. Я думаю, вони знають, як підлизати господареві, і йому подобаються, мабуть, такі речі. Ну, а друга сторона – його політика працює на утримання влади, для вирішення тактичних завдань для того, щоб маніпулювати електоратом. І це вдається. Згадайте, ще нещодавно здавалося, що народ відвертається від путінського режиму, і соціологи підтверджували, що рейтинг влади тоді падав... І все це буквально закрилось після початку кримської епопеї... Подібне в історії багато разів відбувалося і до Путіна, це ефект «маленької переможної війни». Проблемою для Путіна і російської влади може стати, як показує історичний досвід, варіант, коли з «маленької переможної війни» виникала велика ганебна і програна, яка в значній мірі підривала силу режиму.
– Яка ймовірність такої дружби між Путіним і Дональдом Трампом і чим вона небезпечна?
Поділ влади в США не дозволить Трампу вчиняти дії, що суперечать інтересам демократії, миру і здорового глузду
– Можу припустити, що вони можуть прийти до якихось тимчасових тактичних угод, шкідливих для України, наприклад... Може, навіть до якогось розподілу сфер впливу. Щось подібне – в логіці Трампа, тому що він – не ідеаліст, а прагматик, досвідчений бізнесмен. Але при всіх своїх негативних сторонах Трамп все ж формувався в умовах правової демократичної держави, а Путін формувався в умовах бандитської, злочинної держави. Трамп чекатиме від Путіна, що той буде дотримуватися домовленостей, а Путін ніколи не дотримувався домовленостей і не буде їх дотримуватися. Він дотримується домовленостей тільки, поки вважає, що вони йому вигідні. І коли Трамп зрозуміє, що його «кидають», тоді і закінчиться їхній «медовий місяць». Поділ влади в США не дозволить Трампу вчиняти дії, що суперечать інтересам демократії, миру і здорового глузду, в тому числі і дії, пов'язані з союзом з Путіним. Але чисто теоретично Путін поки на щось подібне сподівається.
Оригінал матеріалу – на сайті Російської редакції Радіо Свобода
