«Відсоткова перевага росіян у національному складі Криму – результат сталінської політики» – історик

На початку Другої світової війни, з 1941 по 1942 роки, і в 1949 році відбулася серія депортацій з Криму так званих нелояльних народів: не тільки кримських татар, а й німців, турків, італійців, болгар, румунів. Серед депортованих на початку війни, хоч і в меншості, були росіяни: з півострова виселяли також тих, хто був раніше засуджений за політичними статтями. Про ці сторінки кримської історії розповідає збірка архівних документів «Крим в умовах соціально-політичних трансформацій 1940-2015», яку опублікував Інститут історії України.

З трьох тисяч сторінок збірника 700 сторінок – це документи про економічні, громадські і культурні аспекти входження Криму до складу України після 1954 року. Багато з них ніколи не публікувалися.

Публікація ґрунтується на документах відомчого архіву Служби безпеки України, колишнього партійного архіву і архіву Автономної Республіки Крим. Окрім уже відомих історикам документів до збірки ввійшли ті, що стали доступними зовсім нещодавно, в зв'язку з ухваленням законів, які дозволили розсекретити архіви радянських силових структур. У збірнику, наприклад, докладно розказано, як у 1949 році в Криму відбувалася операція «Хвиля», яка торкнулася депортації італійців, кримських татар і турків з регіону Причорномор'я. Розповідає автор збірки, український історик Олег Бажан:

– Чекістська операція під кодовою назвою «Хвиля» проводилася у 1949 році, коли з Кримського півострова, Одеської, Миколаївської та Херсонської областей вивезли представників «неугодних народів», які повернулися після війни і збиралися жити в Криму. Після зачистки 1944 року деяким кримським татарам, наприклад, вдалося залишитися в Криму, або вони повернулися сюди після війни. Їх усіх вирішили депортувати до Узбекистану. Особливу увагу під час операції «Хвиля» приділяли туркам. В СРСР боялися, що порядТуреччина, яка орієнтувалася на НАТО, тому репресії проти турків проводилися не тільки в Криму, але й в усьому Причорномор'ї.

Якщо говорити про хронологію цієї операції, то відправною точкою була постанова Ради міністрів СРСР від 29 травня 1949 року «Про забезпечення перевезення, розселення і працевлаштування виселених з територій Грузинської, Азербайджанської та Вірменської РСР, а також узбережжя Чорного моря». Відповідно до цієї постанови, з регіонів Чорноморського узбережжя України виселили турків та інших представників так званих нелояльних народів. Операція з виселення почалася за вказівкою міністерства держбезпеки СРСР у ніч на 6 липня 1949 року. Усього з території Одеської, Миколаївської, Херсонської, Ізмаїльської областей виселили 450 осіб. Ми друкуємо документи і даємо поіменні списки виселених, зокрема й дітей. У них були, крім турків і росіян, також греки. Узагалі ж операція «Хвиля» була частиною більш масштабної операції з очищення всього південного узбережжя Радянського Союзу від невгодних, тому що вона за хронологією збігається з операцією «Південь», з масовою депортацією в Молдові, яка проводилася 6 і 7 липня 1949 року. У червні 1949 року ухвалили рішення про очищення Чорноморського узбережжя Краснодарського краю від «неблагонадійних елементів».

– Чи є документи про подальшу долю виселених або документи про те, що відбувалося під час переселення?

– Документи, які є в архіві Служби безпеки України, не дають можливості простежити долю депортованих. Ми не знаємо, скільки людей доїхали до пункту призначення, скільки загинуло в дорозі або скільки захворіло. На жаль, у нас є мало інформації, і дізнатися про цю операцію повною мірою можна тільки з московських архівів.

– А вони засекречені?

– Так, нічого не відомо. Серед збірок документів, присвячених сталінським депортаціям 40-х років, операція «Хвиля» не згадувалася. Вона була менш масштабною в порівнянні з операцією «Південь», яка відбувалася в Молдові, і там кількість репресованих була більшою, ніж в Україні. Напевно тому російські історики цьому не надавали значення.

– Окрім інформації про операцію «Хвиля», які ще недавно розсекречені документи увійшли до збірки?

– Ми друкуємо документи, які стосуються реакції населення Криму на депортації 1944 року: про загальну ситуацію, про те, як ті, хто побоювався виселення, реагували на новини про підготовку депортації. Наприклад, кримські татари через витік інформації здогадувалися, що на них чекає наприкінці весни і влітку 1944 року. У деяких документах служби безпеки йдеться, що люди проявляють симпатію і співчуття до тих, кого чекає депортація. Греки, щоб уникнути виселення, намагалися – особливо жінки – вийти заміж за радянських офіцерів і солдатів. Ці документи до виходу збірки дослідники не бачили.

Більшість опублікованих документів стосуються депортації кримських татар 1944 року, а про виселення 1941 року, 1942 і 1949 років відомо менше. Низка депортацій у Криму почалася в 1941 році, коли насильно вивезли німецьке населення, продовжилася в 1942 році, коли вивозили представників італійської меншини. Це відбувалося під час Керченсько-Феодосійської наступальної операції. Тоді на короткий час повернулася радянська влада, і органи держбезпеки взялися за справу. Ну, і 1949 рік, коли зосередилися на турецькому, румунському та болгарському населенні.

– Як відбувалися ці депортації?

– Якщо говорити про німців, то все почалося з арештів тих, хто потрапив у картотеки чекістів як неблагонадійний елемент, а услід за цим вже прийшла черга депортації. Населенню пояснювали, що його хочуть врятувати, перевезти в зв'язку з тим, що наближається фронт. Звичайно, під час депортації були бомбардування, частина людей загинула. Шлях був неблизьким. Дорогою траплялися залізничні аварії, про одну з них ми наводимо свідчення і в збірці: у записці йшлося про те, що постраждали понад 40 людей. І це крім тих випадків, коли потрапляли під бомби. У серпні-вересні 1941 року до Орджонікідзенського краю депортували 61 тисячу німців. В опублікованих документах є інформація про виселення з Криму італійських сімей.

Ці свідчення дають нам підстави стверджувати, що той національний склад Криму, який склався сьогодні, де у відсотковому співвідношенні переважають росіяни, – це результат тривалої політики сталінського режиму. Через це і сталося так, що народи, які жили в Криму кілька століть, опинилися за межами батьківщини. Це сталося штучно.

– У збірнику описано, що переселенську політику – хоча, звичайно, не насильницьку – проводила й Українська РСР після 1954 року, коли Крим став її частиною...

– Навіть раніше. Відразу після депортації кримських татар, болгар, греків, вірмен у травні і червні 1944 року з'явилася постанова Ради міністрів Української РСР про переселення українського населення в колгоспи Криму. Українці повинні були заповнити дефіцит робочих рук, який у той час виник в Криму– в 50-х і 60-х роках. Тепер відомо, скільки людей, в який час, з яких областей переїжджало до Криму. У 70-х роках українці вже становили понад 25 відсотків населення Криму. Хрущов, передаючи Крим Україні, хотів за допомогою українського досвіду перетворити Крим на всесоюзну здравницю. Дійсно, в Крим було спрямовано багато фахівців – як правило, з Херсонської, Миколаївської, Одеської областей.

Матеріал повністю – на сайті Російської редакції Радіо Свобода