Берлін – Третій рік поспіль перед Різдвом українка Марина Бондас, нині успішна німецька скрипалька, запрошує городян на благодійний концерт до столичної Ціонскірхе – церкви, що є символом миру і справедливості. Тут вона виконує німецькі класичні твори та знайомить слухачів з українською музикою у власній обробці. Разом із членами тутешніх громадських волонтерських організацій «Серце для України» та «Допомога: Україна – Берлін» вона організовує такі заходи для збирання коштів, необхідних для реабілітації українських дітей із регіонів, уражених війною. 18 грудня було зібрано понад 800 євро.
У старовинній Ціонскірхе, що в східному Берліні, куди колись приходили німецькі противники тодішнього «демократичного» режиму, котрі наближали час падіння Берлінського муру, зібралися прихильники України, представники посольства України у ФРН, а також усі, хто в Різдвяні дні прагне творити добро, поділитися власним добробутом з тими, хто потребує допомоги, через пожертву висловивши свою підтримку. Приміром, німецьке подружжя Вольфів, котре «сплатило» за дві Різдвяні листівки 50 євро.
«Ми не в змозі змінити жахливу ситуацію ні на Донбасі, ні в Алеппо. Ми лише сподіваємось бодай трохи допомогти цими грішми, запалити вогник радості у серці якоїсь дитини. А ще – підтримати цих невтомних помічників постраждалих», – каже Катрін Вольф, показуючи на представників благодійних організацій: Оксану Мотуз, Лілію Говтар та Романа Говтара. Вони пропонували відвідувачам вироби ручної роботи: мистецькі твори, сувеніри, прикраси, Різдвяні листівки, а також у цю дощову та холодну погоду пригощали гарячим чаєм і ласощами. «Плата» – пожертви у скриньку. Торік такий захід зібрав кілька сотень євро. Тож після концерту відвідувачі мають змогу поспілкуватися з організаторами, дізнатися про актуальну ситуацію в Україні, про потреби дітей, чию долю зачепила війна.
Подарувати «шматочок» миру
Ми маємо на меті пригасити біль у серцях дітей, подарувати їм шматочок мируОксана Мотуз
«Ми маємо на меті пригасити біль у серцях дітей, подарувати їм шматочок миру, дати «інструмент» і для самозцілення, і самовизначення», – сподівається одна з українських ініціаторів проекту «Музика рятує» Оксана Мотуз. Адже війна завдає багато ран. Особливо страждають від лихоліття найменші і найбільш незахищені. Зазвичай вони переживають такі невимовно жахливі враження, що самотужки не в змозі з ними справитися. І, можливо, це залишиться з ними на все життя. Оксана Мотуз каже, що подолати завдані війною травми допомагають реабілітаційні проекти під назвою «Музика рятує».
Як розповів Роман Говтар цього разу відвідувачів менше, ніж було досі, але ж і йдеться не лише про те, щоб зібрати якомога більше коштів. Не менш важлива також увага до постраждалих дітей.
Ми проводимо реабілітаційний проект у самих регіонах, де триває війна, а також організовуємо літній табір у Німеччині для дітей звідтиРоман Говтар
«Ми проводимо реабілітаційний проект у самих регіонах, де триває війна, а також організовуємо літній табір у Німеччині для дітей звідти. Відтак намагаємося дати змогу дівчаткам і хлопцям забути їхні важкі будні і показати різноманіття мистецтва. Щоб вони могли поєднувати мистецтво і музику зі своїм тамтешнім життям, та, незважаючи на їхню складну ситуацію, відкрити для себе великий та різнобарвний світ дитинства», – переконаний Говтар.
Пам’ятати про тих, кому бракує тепла і достатку
Цей благодійний концерт, як і інші проекти, стали життєвою справою Марини Бондас. Вона народилася у Києві, у музичній родині. У Німеччині, куди переїхала з батьками, живе з 1993 року. Тут вона здобула консерваторську освіту, нині – скрипалька симфонічного оркестру радіо Берліна. Марина – співзасновниця німецьких благодійних проектів «Музика рятує» та «Серце для України». Вона переконана, що саме в Різдво важливо пам’ятати про тих, кому бракує тепла і достатку. Особливо, коли йдеться про дітей, каже Марина. Тому за її ініціативою тутешні волонтери реалізовують проект «Музика рятує». Хоч, зауважує волонтерка, час змінювати назву на іншу – «Мистецтво рятує».
В Авдіївці, де я побувала з благодійною допомогою, стрілянина – постійне шумове тло. Мені було лячно, а діти спокійні: звикли. І вже у Німеччині, у реабілітаційному центрі, якось низько пролітав літак. Німецькі волонтери з цікавістю спостерігали за ним, а діти побігли ховатися: звук був, як від «Граду»Марина Бондас
«Адже він хоч і починався з музики, але з часом зі своїми пропозиціями у справу включилися художники, фотографи, поети, педагоги. Ми разом розроблюємо нові цікаві проекти та програми. Так, під час війни найбільше страждають діти. Жахливо, коли вони по-буденному розповідають, як неподалік від школи розірвався снаряд, летіли осколки. Скажімо, в Авдіївці, де я побувала з благодійною допомогою, стрілянина – постійне шумове тло. Мені було лячно, а діти спокійні: звикли. І вже у Німеччині, у реабілітаційному центрі, якось низько пролітав літак. Німецькі волонтери з цікавістю спостерігали за ним, а діти побігли ховатися: звук був, як від «Граду», – розповідає пані Бондас.
Підтримувати власною присутністю
Марина Бондас вважає, що волонтери разом з громадянами, яким вони розповідають про війну в Україні, спроможні дуже істотно допомогти тим, хто живе у прифронтовій зоні, поблизу лінії розмежування. Адже, каже Марина, не марно у девіз проекту винесене гасло «Наше серце – велике, наша сила – безмежна». А також, що власною присутністю, на сході України, вона може підтримати тамтешніх жителів не менше, ніж гуманітарними посилками. Адже люди там живуть, як на безлюдному острові: і звідти виїхати не можуть, і туди мало хто приїжджає. Тож елементарне спілкування, трохи музики та мистецтва – свіжий вітер для них. Це може додати сил, котрі їм необхідні.
І Марина підтримує. Торік упродовж тижня виступала у звільнених Краматорську, Святогірську – в таборі для дітей із прифронтової зони. А в Сєверодонецьку та Слов'янську – перед вояками 95-ї бригади, у київському військовому шпиталі – просто неба та в палатах для важкопоранених. При цьому багато зусиль докладає, власне, на збирання благодійної допомоги.
Гроші – під час благодійних концертів і виставок, вуличних фестивалів, які є і чудовою можливістю представити Україну, і встановити особисті контакти між громадянами обох країн. Адже українці для німців – здебільшого люди з «телевізора». Але, щоб домогтися справжньої підтримки, німецькі волонтери шукають особисті контакти з людьми, як це робить Марина Бондас. І вони хоч повільно, але налагоджуються. Тож підтримку знаходять у лікарів і в лікарнях, аптеках, які невдовзі і досить часто віддають обладнання, матеріали, препарати і медикаменти. Такого в Україну доправлено на сотні тисяч євро. Стільки «чистих» грошей без особистих контактів навряд чи вдалося б зібрати. А в зону АТО тутешні волонтери передають предмети гігієни, взимку – теплу білизну, все, що потрібно для обігріву.
