Якщо в грудні Білорусь знову намагатиметься догодити Росії, доведеться шукати іншу платформу для переговорів – Гопко

15 листопада в Третьому комітеті Генеральної асамблеї ООН розглядалася ініційована Україною резолюція про порушення прав людини в окупованому Криму. Документ підтримали 73 держави, 76 утрималися. Проти проголосували 23 країни, які самі не можуть похвалитися зразковим забезпеченням прав і свобод власних громадян – Ангола, Куба, КНДР, Іран, Росія, Нікарагуа, Судан, Сирія, Узбекистан, Венесуела, Еритрея та інші.

Серед цих 23 країн опинилася і Білорусь, яка залишається головним переговорним майданчиком в справі врегулювання конфлікту на сході України. Білоруська делегація спробувала заблокувати проект резолюції, заявивши про «надмірну політизацію питання». Ініціатива не пройшла, проти неї виступила 101 країна, 37 – утрималися. На стороні Білорусі опинилися 32 однодумці.

Остаточно резолюція щодо окупованого Криму буде схвалена на пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН в грудні. Як правило, документи там ухвалюються без змін і приблизно з тією ж пропорцією прихильників і супротивників. Для Білорусі голосування буде мати важливі наслідки.

Ганна Гопко, керівник комітету у закордонних справах Верховної Ради України, в нещодавньому активна учасниця Майдану, на зустрічі з білоруськими журналістами в Києві сказала: якщо Білорусь і далі буде підкорятися волі Кремля, її потрібно позбавити статусу «миротворця»:

«Для нас дуже важливо мати прогнозованого сусіда, з боку якого ми не отримаємо авіаударів або якихось інших небезпечних речей. Разом з тим голосування в Нью-Йорку продемонструвало реальний стан речей: якщо в грудні Білорусь знову буде намагатися догодити Росії, нам нічого не залишиться, як замість Мінська шукати іншу платформу для переговорів.

Тому що ми не можемо бути там, де держава не займає нейтральну позицію. Щоб Білорусь як мінімум утрималася – це одна історія. Якщо ж вона не тільки проти, а ще її використовували для блокування рішення – вже зовсім інший розклад.

Принаймні це те, що у нас зараз обговорюється в дипломатичних колах, адже, ще раз повторюся, Мінськ при своєму статусі повинен дотримуватися нейтральності щодо подій, а не ставати рупором Кремля».

​У Нью-Йорку представник Росії різко виступив проти проекту української резолюції, стверджуючи, що «Крим одвічно був «російською» територією», а права людини порушувала якраз Україна, нав'язуючи єдину державну мову. І якщо Білорусь виступає разом з Росією, говорить Гапко, значить, автоматично розділяє антиукраїнські заяви: «Ну як після цього може змінитися ставлення до Білорусі?

Для нас голосування 15 листопада стало однозначно негативним сигналом. Особливо після тих розмов, які відбулися на вищому рівні між президентами Лукашенком і Порошенком, після того, як Білорусь підкреслено позиціонувала себе гарантом регіональної безпеки. До речі, саме з цієї причини всі зацікавлені сторони прийняли Мінськ як переговорний майданчик, як територію, з якої не буде загроз ні для сусідів – членів НАТО, ні для України.

Але всі нинішні рухи, пов'язані з розширенням військових навчань спільно з Росією, наближенням механізованих бригад до кордону з Білоруссю, викликають у нас певну тривогу і нерозуміння».

Як вона каже, досягнення резолюції – вже те, що вперше в документах ООН Росія прямо називається державою-окупантом, а Крим і Севастополь – тимчасово окупованими територіями. Перш за все, засуджуються обмеження прав людини, дискримінаційні заходи щодо кримських татар, українців та осіб, що належать до інших етнічних і релігійних груп, з боку російської окупаційної «влади»: «Добре, що резолюція пройшла в Третьому комітеті, адже в ній Росія на рівні ООН названа країною-окупантом, а Крим – тимчасово окупованою територією. Є вимога допустити на півострів міжнародних спостерігачів. Це можуть бути як комісар ООН з прав людини, так і комісар з прав людини Ради Європи. Плюс спеціальна моніторингова місія за мандатом ОБСЄ зараз також має на увазі і Крим. Тому для нас це принципово нові вимоги.

Крім того, резолюція ООН прямо називає Росію агресором, а значить та повинна нести, в тому числі, економічні втрати. Все це підсилює нашу правову базу для подальших судових процесів в міжнародних судах, перш за все, в Гаазі, що для України надзвичайно важливо».

Втрата міжнародної довіри в статусі миротворчого майданчика може мати для вищого керівництва Білорусі масштабні наслідки – від політичних до економічних. Однак, за словами Ганни Гапко, найбільш ганебно втратити державний авторитет – не можна одночасно робити хороші зміни, запевняючи весь світ в щирості своїх намірів, і при цьому вести закулісні переговори з однією із зацікавлених сторін: «Якщо ми говоримо, що Мінськ – дійсно нейтральна платформа, куди з'їжджаються учасники переговорів, – після такого голосування ми не можемо розраховувати на неупередженість.

Залишається почекати, що буде в грудні: якщо Білорусь знову підтвердить позицію, проголосувавши проти, то все стане на свої місця. До речі, зі мною консультувався один юрист: з тими країнами, які голосували проти, можна вести судові суперечки, що вони підтримали державу-окупанта. Я не кажу, що до цього дійде, але таку можливість також важливо позначити. Ми різними способами намагаємося надіслати сигнали білоруській стороні, що грудневе голосування стане тестовим. В іншому випадку – Україна буде розглядати інші місця для зустрічей Тристоронньої контактної групи. Що це буде за держава – говорити важко, адже необхідно, щоб погодилася і Росія. Але привід, щоб піднімати питання, в тому числі перед «нормандською четвіркою», є.

Принаймні, вже зрозуміло, що Білорусь в запропонованій ролі себе не виправдала».

Ганна Гопко звертає увагу, що, незважаючи на декларовані наміри зробити все для того, щоб «заспокоїти своїх найближчих сусідів», Мінськ в реальності виконує тільки те, що наказує Москва.

Принаймні два останніх роки, коли Росія окупувала Криму, а незабаром російські військові з'явилися на Донбасі, всі резолюції в структурах ООН білоруська делегація підтримувала в руслі російських інтересів: «Мінськ цілком реально може втратити нинішній статус, тому що рішення щодо резолюції явно несамостійне. Позиція і, слідом за цим, результати голосування навіяні зовнішнім управлінням, продиктовані позицією іншої країни. Я не можу стверджувати, що було насправді – торги, залякування тощо. Але це зроблено явно під зовнішнім впливом, адже до цих пір всі заяви свідчили зовсім про інше. У Києві білоруський посол говорив, що Білорусь поважає цілісність і суверенітет України, визнає її в тих межах, які були раніше. І раптом абсолютно нелогічна поведінка. Хоча як мінімум повинен зберігатися нейтралітет. Втім, можна згадати, як Білорусь вперше голосувала щодо Криму в 2014 році, коли сталася агресія Росії... Розумієте, була б причина дивуватися, якби це було разовим явищем. А так це вже тенденція».

При цьому президент Білорусі Олександр Лукашенко, який поки ще досить комфортно почуває себе в ролі «миротворця», не так давно запропонував сторонам конфлікту нову «послугу» – посприяти організації «виборів» на сході України.

Ганна Гопко на це реагує таким чином: «Тема виборів на сході буде актуальна тоді, коли припиняться обстріли, коли росіяни заберуться з нашої території. Там – ні багато ні мало, понад 8 тисяч військовослужбовців регулярної армії; зброя, якою Росія напхала Донбас під виглядом «гуманітарних конвоїв» – 1250 артилерійських установок, 750 танків. Для початку арсенал повинен перейти під контроль міжнародних спостерігачів ОБСЄ. Як місія буде називатися – якраз йдуть обговорення в «нормандській четвірці», в форматі всеосяжної «дорожньої карти», де головний пріоритет – саме організація і забезпечення безпеки. Тому найближчі завдання: припинення обстрілів, виведення російських військ, легалізація зброї. Паралельно з деескалацією і демілітаризацією – розмінування, там всюди міни. Нарешті, гуманітарний блок. Велика увага приділяється порушенням прав людини: факти катувань на сході, обмін полоненими і заручниками».

Жодні вибори на Донбасі неможливі без головної умови – повернення регіону під юрисдикцію Української держави, каже Гопко. За її словами, поки Росія буде насильно утримувати в заручниках кілька мільйонів осіб, ніякої легалізації проросійського режиму міжнародне співтовариство допустити не повинно: «Найважливіша умова – повернення кордонів, Україна повинна повернути контроль над територією. В іншому випадку – ніяких виборів. Поки кордон не буде під контролем наших прикордонників, української армії або міжнародних спостерігачів, ніхто ніякі вибори проводити не буде. За всіма нормами, влада повинна гарантувати безпеку до виборів, під час них і після. Так ось, в нинішньому стані гарантувати безпеку ніхто не може. Кордон по лінії Донбасу з Росією – більше 400 кілометрів. ОБСЄ навіть не контролює, а частково спостерігає тільки за двома пунктами – це всього 4 кілометри. Все інше, як кажуть, «гуляйполе». Тобто навіть місія пропускає «гуманітарний конвой», не завжди перевіряючи, що там – продукти харчування, запчастини для техніки або інші військові речі.

Тому, поки ми не побачимо прогресу з російської сторони щодо виконання своїх зобов'язань, ніяких виборів не буде».

Поки реальних зрушень з боку Росії не бачать не тільки в Києві, а й в міжнародних структурах. В кінці минулого тижня на саміті Україна-ЄС у Брюсселі була підтверджена політична воля продовжити санкції проти Москви. 15 грудня відбудеться засідання Європейської Ради, на якому ізоляція Росії як держави-агресора буде підтверджена документально.

Щоб повністю відв'язатися від російського впливу, Україна остаточно йде з інтеграційних структур на кшталт СНД. За словами Ганни Гопко, незабаром буде припинена навіть номінальна присутність держави в організації, яка є нічим іншим, як гарячковою спробою утримати радянські територіальні рештки в прицілі видимості Кремля: «Україна не є членом СНД, ми там як спостерігачі, але не беремо активної участі. Парламентом ухвалене рішення не сплачувати внески, не робити іншої підтримки. Одним словом, в структурі ми дуже інертні. Є кілька зареєстрованих проектів народних депутатів, щоб призупинити навіть таку фіктивну присутність в СНД. Зараз МЗС проводить інвентаризацію нормативно-правової бази, пов'язаної з державами-членами, схиляючись до думки, що важливіше і ефективніше розвивати двосторонні відносини. Переконана, що успіхи України і в економічному, і в інституційному аспекті стануть прикладом того, що СНД – не та платформа, яка підсилює кожного з її учасників. Для України ніякої доцільності в цьому ми не бачимо».

Схоже, що цивілізаційний шлях України, який розходиться з Росією, є незворотнім. Чого не скажеш про Білорусь, яка все більше прив'язується до східного сусіда.

Оригінал матеріалу на сайті Білоруської редакції Радіо Свобода