Зародження кліматичної політики в Україні: ставка – на баланс

Ярослава Куцай, Володимир Малинка

У підсумку переговорів ООН зі зміни клімату, що тривали упродовж останніх двох тижнів у Марракеші (Марокко), 47 найбідніших країн світу зголосилися перейти на 100 відсотків відновлюваної енергетики до середини століття. А США, Мексика та Канада заповзялися вже до 2025 року досягнути 50-відсоткового показника. Україна на офіційному рівні теж зробила безпрецедентний для себе крок, заявивши про підтримку низьковуглецевого розвитку. Громадські організації прогрес країни оцінили, але закликали до рішучіших заходів, спрямованих на скорочення викидів парникових газів та поступову відмову від викопного палива. Напередодні завершення саміту представники української делегації – радник міністра екології та природних ресурсів Тарас Бебешко і директор департаменту з питань зміни клімату та збереження озонового шару Світлана Гринчук – прокоментували Радіо Свобода критику щодо амбітності зобов’язань України і розповіли про основні завдання.

– Якщо ми подивимося на визначений внесок України, то побачимо, що йдеться не про скорочення, а про збільшення викидів на 40%. Чим це можна пояснити? Міністр екології та природних ресурсів під час свого виступу казав, що зобов’язання зможуть бути амбітнішими за міжнародної підтримки…

Світлана Гринчук: І не тільки за міжнародної підтримки. А й за національної підтримки, яку зараз міністерство проводить всередині країни. Зараз на затвердженні уряду знаходиться концепція реалізації державної кліматичної політики. Це такий перший стратегічний документ у сфері боротьби зі зміною клімату для України. Ми не тільки ратифікували міжнародні угоди, у нас до цього не було свого внутрішнього документу на рівні концепції, який передбачає розроблення двох стратегій якраз у дусі Паризької угоди. Йдеться про стратегію низьковуглецевого розвитку і стратегію адаптації до змін клімату. Саме в цих двох стратегіях будуть чітко розписані орієнтири і шлях України до низьковуглецевої економіки та як нам адаптуватися до тих змін клімату, яких зазнала безпосередньо Україна.

– Чи є якісь конкретні цифри щодо частки відновлюваної енергетики, яка має бути в Україні задля досягнення цілей Паризької угоди?

Тарас Бебешко: Насправді все значно глибше. Раніше у нас в країні не було цілісного бачення, що робити. Були спроби зробити його цілісним, узагальненим, щоб воно розповсюджувалося на всі галузі. Найбільше наше досягнення зараз – що це спільне бачення з’явилося. І цифри вже тоді стають похідними від нього. Міністерство екології не може взяти на себе функції цілої низки міністерств. Тут головне було сформувати це бачення, дати інструменти іншим нашим відомствам. Себто це стратегічний документ. В стратегії не має бути цифр. В тактиках мають бути цифри. А стратегія, особливо коли ми кажемо про політичне бачення, – це в першу чергу політичні заходи: як ми до цього ставимося, як держава визнає це одним зі своїх пріоритетів. Цього раніше не було. Ми від цього дуже сильно потерпали. Адже не тільки під час Рамкової конвенції ведуть перемовини про скорочення викидів парникових газів. Є й інші міжнародні конвенції, котрі теж куруються Мінприроди. І оця різноголосиця, з якою нам доводилося мати справу, не давала нам можливості виступати цілісним фронтом на міжнародній арені. Зараз з появою цієї візії ситуація має змінитися.

– Вам потрібно, як ви зазначили, співпрацювати з низкою інших відомств. Чого вже вдалося досягти у напрямку розробки кліматичної політики з того часу, як підписали Паризьку угоду?

​Світлана Гринчук: Сам процес ратифікації (Україна ратифікувала Паризьку угоду однією з перших – ред.) показав: більшість міністерств, а головне Кабінет Міністрів і Президент, і Верховна Рада розуміють, що тенденція вже є світовою. Світ уже не буде повертатися до викопного палива. Ми бачимо, настільки швидкий темп розвитку і енергетики, і електроніки. Всі ці процеси настільки динамічні, що будь-яка затримка нашої країни просто залишить нас позаду. Тому я дуже рада, що нам пішли назустріч у процесі ратифікації. Це була наша ініціатива. Потрібно було швидко цей документ ратифікувати, бо, беручи участь у міжнародних переговорах, ми бачили, наскільки серйозно інші учасники ставляться до цього процесу. І ми бачили, що Україні треба в ньому бути.

– З якими висновками Мінекології повертатиметься з Марракеського саміту? Відкрийте таємницю щодо попередніх домовленостей.

Тарас Бебешко: Найбільша таємниця, котра, на превеликий жаль, залишалася таємницею для широкого слухача, – контекст розмови. Він трішки не такий, як його відображає дехто. Насправді відбувається переусвідомлення, переформатування усього світового устрою. І кліматичний саміт – це елемент цього процесу.

Серед речей, на яких раніше взагалі не акцентували увагу, – диференціація країн. Чому зараз дуже багато зусиль докладають, щоб не припустити повернення до диференціації країн? За Кіотського протоколу було так: є розвинені країни (Додаток 1), є країни, що розвиваються (Додаток 2). І все. Чому в Кіотському протоколі вона була, а в Паризькій угоді її нема? Паризька угода розрахована на 20-30 років, але поки ніхто не знає, коли вона закінчиться. Достатньо багато країн відстоювали позицію, що це положення має бути зафіксоване на весь цей період. І тут Україна відіграла достатньо вагому роль, тому що на нашому, на жаль, негативному прикладі можна було показати, як економіка протримала на початку 90-х високий рівень викидів парникових газів, і відтак Україна вважалася суперрозвиненою державою, а зараз опинилася в тому стані, де ми є.

З іншого боку, ми бачимо прогрес Китаю, котрий за ці 25–26 років вирвався вперед. Оця динаміка і відстоювання цієї динаміки, відкриття можливостей для внутрішніх дій і міжнародної кооперації – ось це основне, що ми робимо тут, а на це мало звертають увагу. В цьому плані кількісні зобов’язання відіграють другорядну роль. Першорядна роль – наскільки ми активно займаємося диверсифікацією, наскільки ми активно співпрацюємо з іншими, зокрема допомагаючи країнам, які значно бідніші, ніж ми. Тут порушуються дуже серйозного рівня питання, як то, наприклад, глобальна фіскальна політика, глобальна монетарна політика. Україна доклалася до цієї новації. А про це ніхто не каже.

Світлана Гринчук: Кажуть чомусь, що це неамбітні кроки.

Тарас Бебешко: Тільки декілька країн виступали з такого рівня ініціативами.

– Як це все ж таки вплине на енергетичну стратегію, яка наразі на етапі підготовки?

​Тарас Бебешко: Це вплине на збалансованість нашого розвитку. Ключове тут не скорочення викидів і збільшення долі енергоємності – хоча це теж дуже важливо – і не збільшення насаджень лісів – хоча це обов’язково. Ключове – як досягти балансу між розвитком – адже кожен з нас прагне життя в кращих умовах – і споживанням екосистемних послуг – того, що ми забираємо в природи.

Тому, якщо ми зосередимося виключно на енергоефективності, можу навести такий простий приклад. Німеччина виключно на енергоефективність запланувала до 2025 року півтрильйона євро. І це дасть їй можливість збільшити енергоефективність від економіки аж на 7,5%. Щорічно на відновлювані джерела енергії вони витрачають близько 35 мільярдів євро. Скажіть мені, будь ласка, чи в нашої держави є такі можливості?

– Ви натякаєте на війну?

Тарас Бебешко: Питання не у війні. Не треба прикриватися війною. Так, у нас складно. І тут ми думаємо не про те, що зараз, а про те, що буде завтра і післязавтра, про те, де ваші діти та внуки будуть жити. Ми думаємо, як забезпечити умови, щоб не збільшувати енергоспоживання для свого економічного росту, щоб ми не змушені були будувати більше атомних енергостанцій для задоволення своїх потреб.

– Одна з найзапальніших дискусій на саміті – наскільки зеленою є ядерна енергетика. Яке бачення у Мінекології щодо її перспектив в Україні?

​Тарас Бебешко: Якщо взяти окремо ядерну енергетику, то з позиції парникових газів вона колосальна, що дає можливість деяким апологетам ядерної енергетики її просувати. Відходи і ризики – це інший бік. Тож рішення має бути комплексним. Знаєте, тут ще з’явився такий термін «чисте викопне паливо». Досі існують такі технологічні процеси, що не можливі без використання викопного палива. Ми поки що змушені їх застосовувати, але ми можемо і маємо робити інші дії, які б компенсували це.

– Яку роль відіграватиме вугілля?

Тарас Бебешко: Певну роль воно відіграватиме.

Світлана Гринчук: Але не основну, як зараз.

– На які джерела енергії тоді робитиметься ставка?

Тарас Бебешко: Ставка буде робитися на баланс.

– Але що буде пріоритетом?

Світлана Гринчук: Відновлювана, звичайно. Міністерству екології це питання можна навіть не ставити. Ми, де тільки можемо, говоримо про це і підтримуємо, коли старі підприємства прагнуть модернізувати, зробити їх хоча б трішки енергоефективнішими. Або нові, які створюються, –щоб вони були вже на відновлюваній енергетиці. Навіть оцей Чорнобильський проект (будівництво парку сонячної енергії у зоні відчуження – ред.) і багато інших проектів, які в задумах, ми всі підтримуємо всіма способами.

– Повертаючись до того, що сказав пан Тарас про енергоефективність, невже фінансів не вистачає?

​Світлана Гринчук: Фінансів ніколи не буде вистачати. Але з багатьма фінансовими інституціями ми ведемо переговори і пропонуємо їм вкладати кошти в модернізацію наших підприємств. Заохочуємо, щоб вони ставали більш екологічними. Дуже часто в Україні запитують «Так а нам дадуть гроші?», бо звикли, що в Кіотському протоколі: одиниці продали – гроші дали – всі задоволені. Але тут не буде просто так, щоб дали тобі гроші. Ти маєш щось зробити, щоб тобі запропонували ті гроші, запропонувати реальний проект, що матиме результатом значне скорочення, яке буде значним вкладом в мету, до якої прагне вся світова спільнота.

– В Українській вітроенергетичній асоціації кажуть, що Україні треба ставити амбітніші цілі за Паризькою угодою. Мовляв, це продемонструє, що країна наслідує світові тенденції…

Тарас Бебешко: Цей заклик – це заклик брехати. Ми можемо сказати, що наступного року у нас вся економіка буде на відновлюваних джерелах енергії. Це буде амбітна ціль.

Світлана Гринчук: Нас похвалять, так. Але одразу запитають, як ми це будемо робити.

Тарас Бебешко: Реальність інша. Ми на порозі переосмислення структури економіки в державі. Дуже серйозного, бо війна на сході нас до цього так чи інакше змусить.

– Як обраховуватимуться викиди на окупованих територіях?

Тарас Бебешко: Дуже важливий момент: викиди не вимірюються, а оцінюються. Всі методології оціночні. Себто це експертна оцінка, що затверджується міжнародними експертами відповідно до затверджених на міжнародному рівні методологій. Для того, щоб оцінити викиди, у нас достатньо інструментарію. І ми це зробили по Криму і по окупованих територіях. Так, звичайно, там вводиться спеціальний рядок невпевненості («uncertainties»). При практичному перерахунку пізніше може виявитися, що ми собі дописали зайвого, але це виправляється.

Світлана Гринчук: І ми подали свій кадастр.

Тарас Бебешко: Питання не в тому, що ми не змогли подати наші дані. Питання в тому, що держава-окупант подала окуповані території як свої. Виникла ситуація подвійного обліку. Ми подали і вони (російські делегати – ред.) подали. І це проблема.

– Чи є вже рішення щодо статусу невиконання Кіотського протоколу, який Україна отримала у вересні 2016 року?

Світлана Гринчук: Відзначено значні зусилля України щодо подолання ситуації, що склалася. Звіт Комітету з дотримання Кіотського протоколу прийняли без зауважень. У цьому звіті одним з пунктів є дозволити Україні здійснити необхідні операції (списати одиниці і переподати звіт – ред.).