Київ – Два роки тому, восени 2014 року, успішний підприємець з Ставропольського краю Росії Яромир Букреєв і гадки не мав, що минуть якісь півроку – і його життя повністю зміниться. Що замість комфортного Ставропілля він опиниться у зоні бойових дій на сході України, де згадає українську мову, якою розмовляла його бабуся, й навички, набуті під час служби у радянському війську. Про свою українську епопею Яромир Букреєв розповів Радіо Свобода.
Моя бабуся, походження українського, російської мови не визнавала і вимагала, щоб я «кацапською мовою» не розмовляв
– Моя бабуся, походження українського, російської мови не визнавала і вимагала, щоб я, котрий дитиною приїздив до неї в гості, «кацапською мовою» не розмовляв. Бабуся і навчила мене українській мові, отій старій, яку іноді можна було чути від старих людей ще двадцять-тридцять років тому у селах Кубані і Ставропольського краю. І я тоді і гадки не мав, що знання української мови мене приведе в Україну. Але коли у Києві мільйони людей вийшли у грудні 2013 року на Майдан – сотні людей на півдні Росії «прилипали» до екранів комп’ютерів, намагаючись збагнути, що відбувається. І я, принаймні розуміючи українську мову, не просто чув, а розумів Майдан.
– Чи багато Ви побачили росіян у Вашому оточенні, хто підтримав Україну після початку агресії Росії?
– Серед моїх рідних і знайомих, серед моїх друзів по цілій Росії у більшості був шок: ми питали одне одного, як таке може бути, що Росія воює з Україною, що Москва «відкусила» в українців Крим?! Чому Росія, фактично за наші податки, підтримує якихось озброєних люмпенів, кримінальних злочинців на Донбасі?! Але далі розмов, дискусій, поширення інформації про події в Україні (з позиції Києва і Заходу) у нас справа не пішла.
Росіяни звикли, що за них «думає» влада. Мовляв, то справа керівників, чи Росія буде брати під контроль частину української території, чи бомбувати мирне населення у Сирії
Якщо спитаєте чому, відповім: росіяни звикли, що за них «думає» влада. Мовляв, то справа керівників, чи Росія буде брати під контроль частину української території, чи бомбувати мирне населення у Сирії.
– А Вас це цікавило?
– Я людина динамічна, я займався бізнесом не лише у Ставропіллі. Я мав певний час свою справу у США. Я світ побачив, чого не скажеш про більшість росіян. У мене була змога бачити, порівнювати, аналізувати. До речі, більшість населення Донбасу цього позбавлені: я бачив статистику, що на Донеччині і Луганщині більшість мешканців ніколи не виїжджали не те що за кордон, а за межі своїх міст або областей. І цим Путін скористався: він змалював «російську мрію» і запустив її через підконтрольні ЗМІ на території сусідніх держав.
Пропагандистській «фата моргані» найбільше вірять там, де людям нема з чим порівнювати своє життя
І цій пропагандистській «фата моргані» найбільше вірять там, де людям нема з чим порівнювати своє життя, які погано уявляють, як можна жити інакше. Уже під час перебування на Донбасі, я з такими людьми спілкувався, вони справді «зомбовані» російською пропагандою.
– Коли Ви зрозуміли, що час їхати в Україну?
Разом з друзями з Кубані, я 21 вересня 2014 року брав участь у Марші миру в Москві
– Разом з друзями з Кубані, я 21 вересня 2014 року брав участь у Марші миру в Москві. При цьому ми летіли до Москви, міркуючи, чи нас не заарештують відразу в аеропорту. Ні, не заарештували. Цікаво, що додому ми повертались, купивши зворотній квиток за годину до відправлення рейсу. А мій товариш, який літав на Марш миру з північного Кавказу, купував обидва квитки заздалегідь, і його взяли під варту зразу по прильоту додому. А наприкінці 2014 року я зрозумів, що за мною стежать, що «хтось» – насправді, я чудово розумів, хто саме – переглядає мою електронну переписку, цікавиться мною у моїх друзів. І я зрозумів, що час повернутися на землю предків – в Україну. Російсько-український кордон я перетнув у районі Сумської області. У мене у Сумах мешкає знайомий, і вже у нього я вирішив, що буду далі «пробиватись» у зону АТО. Хоча ніяка це не антитерористична операція, а справжня війна, що її українці назвали народною війною проти російської агресії.
– Чому Ви вирішили іти добровольцем до батальйону «Азов» (нині – полк спецпризначення Національної гвардії України «Азов» – ред.)?
– А я зразу зрозумів, що хочу і буду в «Азові». Так трапилось, що один мій знайомий, також громадянин Росії, переслав мені відео норвезького батальйону «Телемарк» (батальйон «Telemark Battalion» був утворений 1993 року, названий на честь одного з регіонів Норвегії – ред.), а я цей ролик переслав «азовцям» і вони його у себе розмістили.
Ну, і після цього я «пішов на контакт» з «Азовом» й потрапив до їхніх лав якраз тоді, коли хлопці звільнили і закріплювались у Широкиному разом з бійцями Збройних сил України.
Воював пліч-о-пліч з українцями, білорусами, росіянами, грузинами
Воював, як належить солдатові, і при цьому воював пліч-о-пліч з українцями, білорусами, росіянами, грузинами, а ще у нас були вояки з Хорватії і Швеції. Дехто повернувся додому, дехто загинув, як от мій земляк «Ратібор», а декому Україна стала другою вітчизною, як мені самому.
– Чим займаєтесь після комісування?
– Думаю об’єднати докупи свій досвід, ділові якості, і спрагу до добрих справ своїх побратимів – і почати власний інтернаціональний бізнес в Україні. Тим більше, що громадянам Білорусі і Росії дорога додому закрита, нас там вважають терористами і «каратєлями».
Моя мета нині – створити бригаду із збірки і монтажу будівель будь-якого типу, і до складу бригади готові увійти іноземні воїни-добровольці, які за своїми особистими переконаннями брали участь в АТО у складі спершу добровольчих з’єднань
Я маю офіційний документ, який упродовж року дозволяє мені перебувати в Україні (тимчасове проживання – ред.), і моя мета нині – створити бригаду із збірки і монтажу будівель будь-якого типу, і до складу бригади готові увійти іноземні воїни-добровольці, які за своїми особистими переконаннями брали участь в АТО у складі спершу добровольчих з’єднань, а по тому Збройних сил і Національної гвардії України. Ми справді готові зробити свій внесок у підйом української економіки, як раніше, не вагаючись, приїхали захищати Україну.
