Британський тижневик ділових кіл The Economist зважує можливі мотиви вбивства Павла Шеремета. Американське періодичне видання New York Times пише про вади місії спостерігачів ОБСЄ у зоні бойових дій на сході України. Німецький часопис Die Welt вміщує статтю українського письменника Андрія Куркова, у якій він розмірковує над тероризмом у сучасному світі.
Британський тижневик ділових кіл The Economist друкує статтю «Убивство українського журналіста-розслідувача». У підзаголовку зазначається, що вбивство Павла Шеремета – це загроза для безстрашних українських активістів.Убивство Шеремета, як пише видання, шокувало журналістів та активістів на всьому пострадянському просторі. Шеремет, будучи білорусом, покинув свою батьківщину, побоюючись переслідувань, працював далі у Росії та Україні. Відтак, як робить висновок тижневик, наказ про його вбивство міг надійти з кожної з трьох країн, де він працював. І це є свідченням його сміливого стилю журналістики. До розслідування вбивства Шеремета долучились фахівці з ФБР. Українське керівництво досить швидко натякнуло про можливий «російський слід». Водночас, як наголошує тижневик, Шеремет міг багато чого побоюватись у столиці України. Перед убивством він говорив своїм друзям, що за ним та його цивільною дружиною – Оленою Притулою почали стежити.
Тижневик повідомляє, що генпрокурор України пообіцяв розслідувати звинувачення щодо стеження, протизаконно організованого Вадимом Трояном, заступником керівника Національної поліції України. Українське Міністерство внутрішніх справ відкидає всі звинувачення. Видання пише, що байдуже, хто саме організував вбивство, бо ж сам факт того, що воно сталося в Україні, свідчить про атмосферу безкарності, яка панує у країні після Революції гідності на Майдані. Корумповані посадовці вільно ходять вулицями, а ті, хто несе відповідальність за вбивство демонстрантів на Майдані, досі не покарані. Британське видання також додає, що вбивство Шеремета сталося поміж дедалі більших побоювань щодо безпеки преси в Україні.
The Economist пише, що вбивство Павла Шеремета нагадало ще одне вбивство журналіста в Україні. Йдеться про 2000 рік і Георгія Гонгадзе, який, власне, і заснував «Українську правду» разом з Оленою Притулою. Британський тижневик нагадує, що злочин так і не був розкритий. Певні записи розмов, як пише видання, вказують на можливу причетність до цього тодішнього президента України – Леоніда Кучми, який завжди все це відкидав. Цими днями мало хто у Києві може подумати, що вбивство Шеремета замовили на верхівці українського керівництва. Проте, у кожному разі, як пише видання, це налякало вільнодумців та продемонструвало вразливість України до насильства. Утім, тижневик зазначає, що вбивці Шеремета, можливо, прорахувалися. У нинішній Україні громадянське суспільство та пресу значно складніше взяти під контроль, порівняно з тим, як це було за Кучми або нині є у сусідніх країнах – за режимів Лукашенка чи Путіна.
«Атмосфера безкарності»
Американське періодичне видання The New York Times друкує матеріал «Працюючи в офісі, європейські спостерігачі пропускають більшість війни в Україні». У статті змальовується вечір у прифронтовому містечку на сході України, коли вояки, одягнені у зелену форму, знімають шоломи, складають свою зброю, а вбрані у біле європейські спостерігачі за дотриманням угоди про припинення вогню пакують свої записники, сідають у свої автомобілі й від'їздять на нічліг. І саме тоді, як спостерігачі їдуть геть, бойові дії, власне, й розпочинаються. І цей сценарій між вояками та спостерігачами з Організації з безпеки й співробітництва у Європі розігрується щовечора. Усе це, на думку американського часопису, ілюструє той глухий кут, у який зайшла війна в Україні. Далі часопис наводить слова місцевої жительки на ім'я Тетяна Петрова, яка каже, що ніколи не бачить спостерігачів уночі. А як тільки спостерігачі від'їздять, за словами Петрової, розпочинається «концерт».
У матеріалі американського часопису йдеться про Авдіївку, яка є найнебезпечнішим пунктом уздовж лінії розмежування між підтримуваними Росією сепаратистами та українськими військовими. Неназвані спостерігачі, поміж яких здебільшого європейські дипломати, котрих відправили виконувати цю місію, мають на меті слухати порушення угоди про перемир'я, супроводжувати гуманітарні вантажі й брати участь у переговорах про припинення вогню на місцях. Проте їхні спостереження торкаються лише денних годин. На думку американського видання, подібна прив'язка до звичайних офісних годин мало чим допомагає у припиненні єдиної активної війни на європейському континенті у той час, коли безпека континенту вже потерпає від тероризму й напруги через масову міграцію.
The New York Times додає, що коли військові командири або ватажки бойовиків висловлюються проти роботи спостерігачів у певних ситуаціях, вони просто сідають до своїх автомобілів і залишають це місце без будь-яких заперечень. Нині, як пише американське видання, місія ОБСЄ має понад сотню незаповнених вакансій, на які, втім, є бюджет. Частково це відбувається через сезон масових відпусток європейських фахівців, які просто не бажають їх переривати. Далі повідомляється, що Росія взагалі наполягає на забороні використання спостерігачами біноклів. На додаток, як зазначає газета, ОБСЄ ніяк не може пристосуватися до ритму війни, яка ведеться переважно вночі. Часопис наводить слова української військової медсестри з позивним «Ромашка», яка називає спостерігачів ОБСЄ «глухонімими». «Ромашка» каже, що спостерігачі нічого не знають, нічого не бачать і взагалі поводяться надто м'яко.
«Коли європейські спостерігачі закінчують свій робочий день, учасники бойових дій лише його розпочинають»
Німецький часопис Die Welt у рубриці «Точка зору» вміщує статтю українського письменника Андрія Куркова, яка зветься «Бомбісти бігли і повз мій будинок». Курков пише, що перемога над тероризмом була б важливішою, ніж запуск космічного корабля. Тероризм перетворює наш світ у мінне поле. Український письменник додає, що йому здається, що забруднення довкілля і викиди вуглекислого газу почали вражати мозок людей, міняючи їхнє сприйняття світу. Терор і страх почали заполоняти людську свідомість. І не лише у світлі вбивств у Мюнхені. Хоча Мюнхен є містом-побратимом рідного міста Куркова – Києва, і він упродовж останніх 20 років щороку відвідував столицю Баварії. Курков пише, що терор і страх вдерлися в особисту географію.
Далі Курков наводить приклад Києва під час протестів на Майдані. Тоді як снайпери цілились і вбивали демонстрантів, тисячі безневинних киян сиділи собі у кав'ярнях або у бюро подорожей, плануючи свої відпустки. Карусель життя, за словами українського письменника, і надалі крутиться без упину. Лише мертві падають зі своїх місць на конях чи оленях тієї каруселі. Курков проводить паралелі між українською революцією і спробою державного перевороту в Туреччині. Вони, на думку письменника, є іншими трагедіями. Їхні учасники знали, на що вони йдуть. А от зараз у п'яту річницю масового вбивства у Норвегії, яке здійснив зовсім непримітний Андерс Брейвік, такий самий непримітний 18-річний німець іранського походження вирішив убивати підлітків. Чи людство наближається до яскравого майбутнього з науковими досягненнями та фінансовою стабільністю?
Український письменник наголошує, що перемога над тероризмом була б ціннішою, ніж будь-яке наукове відкриття.Як взагалі таке можливе у сучасному світі, що терор і страх дедалі поширюється? На думку Андрія Куркова, у деяких державах світу існують політики, мозок яких, можливо, більше, ніж у інших вражений цим новітнім забрудненням, і вони починають самі діяти, як терористи. Кілька днів тому, як зазначає автор статті, за кількасот метрів від його будинку у центрі Києва пролунав вибух. Його дружина також чула цей вибух, а згодом стало відомо, що це вибухнуло авто, у якому їхав журналіст Павло Шеремет, приятель Куркова. Згодом, як він пише, камери зовнішнього спостереження зафіксували чоловіка і жінку, які йшли вулицею, і згодом прилаштували бомбу до автомобіля Павла Шеремета. Курков раптом збагнув, що ці люди йшли його вулицею, повз його будинок...
«Терор перетворює наш світ на мінне поле»
